вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"01" квітня 2022 р. м. Ужгород Справа № 907/1059/21
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, м.Ужгород, Національної академії аграрних наук України, м.Київ,
до відповідача 1: Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, с.Велика Бакта Берегівського району Закарпатської області,
до відповідача 2: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-лучки", с.Великі Лучки Мукачівського району Закарпатської області,
про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки,
Секретар судового засідання Сінкіна Е.В.
За участі представників сторін:
від прокуратури - Романюк Д.В., прокурор відділу (службове посвідчення № 059165 від 15.01.2021 року )
від відповідача 1 - Блохіна В.Ю., адвокат (посвідчення №145 від 23.12.2013)
від відповідача 2 - Огородник О.В., адвокат (посвідчення № 21/1711 від 30.10.2018)
Берегівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області та Національної академії аграрних наук України, звернулася до суду із позовною заявою до відповідачів Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-лучки" про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки.
Описова частина рішення.
Ухвалою суду від 19.01.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено строки для подання учасниками справи заяв по суті спору та призначено судове засідання на 15.02.2022 року.
Керівник Берегівської окружної прокуратури звернувся до господарського суду із заявою від 09.02.2022 року за вх. № 02.3.1-02/864/22 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а відповідачем-2 10.02.2022 подано клопотання про зупинення провадження у справі через розгляд Господарським судом Закарпатської області іншої справи №907/648/21 та розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а також відзив на позовну заяву.
Відповідачем-1 подано до суду 11.02.2022 відзив на позовну заяву.
ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області 11.02.2022 подано письмові пояснення щодо позовної заяви прокурора.
Прокурором подано 15.02.2022 відповідь на відзив Відповідача-1.
Ухвалою суду від 15.02.2022 року розгляд справи по суті відкладено на 15.03.2022.
21.02.2022 року відповідачем 1 надіслано письмові пояснення у справі 907/1059/21 за вх. № 02.3.1-02/1234/22.
Керівником Берегівської окружної прокуратури надано суду відповідь на відзив відповідача-2 від 22.02.2022 року.
До початку судового засідання на офіційну електронну адресу Господарського суду Закарпатської області надійшло клопотання від 14.03.2022 року від відповідача 2 за вх. № 02.3.1-02/1640/22 про відкладення розгляду справи у зв'язку із запровадження в Україні воєнного стану строком на 30 діб.
Крім того, на офіційну електронну адресу Господарського суду Закарпатської області надійшло від відповідача 1 клопотання від 15.03.2022 року за вх. № 02.3.1-02/1656/22 про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання з огляду на введений воєнний стан в Україні та просить суд розгляд справи за її відсутності не здійснювати.
В судовому засіданні 15.03.2022 судом розглянуто подане представником відповідача 2 клопотання про зупинення провадження у справі та заслухано пояснення представника Закарпатської обласної прокуратури щодо вказаного клопотання.. Судом залишено без задоволення клопотання представника відповідача 1 з огляду на те, що відсутні об'єктивні підстави для зупинення справи, є можливість за наявними у цій справі матеріалами розглянути спір по суті і прийняти рішення.
Ухвалою від 15.03.2022 клопотання представників відповідача 1 та 2 про відкладення судового розгляду справи по суті задоволено, при цьому, суд зазначив про відсутність підстав для зупинення провадження у справі та про необхідність розгляду справи по суті.
Відповідачем-1 подано до суду 30.03.2022 заперечення з додатковими доказами та заявлено клопотання про поновлення строку для їх подання.
В судовому засіданні 31.03.2022 прокурор не заперечувала щодо його задоволення, суд погодився з поважністю причин поновив строк, матеріали долучено до справи, а в судовому засіданні оголошено перерву до 01.04.2022 для ознайомлення прокурора з ними, вирішено розглянути справу без участі представника ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області.
В судовому засіданні 01.04.2022 представники сторін підтримали свої доводи і заперечення з підстав, викладених у заявах по суті справи.
Розглянувши справу по суті, дослідивши наявні у справі докази та заслухавши прокурора, суд вийшовши з нарадчої кімнати проголосив вступну і резолютивну частину рішення.
І. Суть спору за позицією Прокурора та позивача ГУ Держгеокадастру.
Берегівська окружна прокуратура, позицію та доводи якої підтримує ГУ Держгеокадастру, стверджує, що нею на підставі аналізу юридичного змісту Договору № 20-12/2020 від 29.12.2020 (далі - Договір №20-20/2020), укладеного між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України (далі - Замовник, Землекористувач, Відповідач-1) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Лучки» (Виконавець, Відповідач-2), зроблено висновок, що цей договір є удаваним, яким прикривається передача Землекористувачем 19 земельних ділянок загальною площею 577,6485га в платне строкове користування (прихована оренда землі).
Такий висновок прокурора ґрунтується також на його твердженні про те, що Землекористувач не здійснює господарської діяльності, а отримує доходи лише від передачі належних йому основних засобів у користування (оренду) іншим суб'єктам господарювання.
Прокурор вважає, що його правові висновки підтверджуються текстом Договору № 20-12/2020 та додатків до нього, які не містять істотних умов договору таких як ціна договору та предмет договору.
Основним доказом про удаваність Договору № 20-12/2020 Прокурор вважає висновки Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, що містяться в Акті №824-ДК/803/АП/09/01/-21 від 07.10.2021 про наявність зазначених прокурором порушень - передачі спірних земельних ділянок в користування.
З наведених підстав прокурор вважає, що інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, м. Ужгород, та в особі Національної академії аграрних наук України, м.Київ, є порушеними, підлягають захисту, оскільки вказані особи не захищають інтереси держави в судовому порядку, хоча прокурором їх повідомлено належним чином про наявність, на його думку, підстав для такого захисту. Тому прокурор просить визнати недійсним Договір № 20-12/2020 між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Лучки" та повернути земельну ділянку Закарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції Національної академії аграрних наук України.
Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області надало до суду письмові пояснення щодо позовної заяви, вказує, що підтримує позовні вимоги, вважаючи, що Договір № 20-12/2020 укладено з порушенням вимог Господарського, Цивільного і Земельного законодавства з метою приховання іншого договору - договору оренди землі. З цих підстав вважає, що сторонами Договору № 20-12/2020 не дотримано законодавства, що регулює порядок укладання договору оренди земель державної власності, зокрема, не отримано дозволу (погодження) від органу управління майном.
Також вважає, що Відповідач-1 як Землекористувач не здійснював самостійного господарювання на спірних земельних ділянках, а передав їх у володіння СТОВ «Агро-Лучки». При цьому Відповідач-1 як Землекористувач наділений виключно правом постійного користування спірною земельною ділянкою та має право лише самостійно господарювати на земельних ділянках, але уклавши оспорюваний договір, фактично розпорядився земельною ділянкою державної власності, передавши її в користування Відповідачеві-2.
Прокурор та ГУ Держгеокадастру вважають, що укладення оспореного Договору відповідачами з передачею у користування 577,6485 га землі державної власності порушено інтереси держави, що призводить до необлікованого використання земель, сприяє тінізації аграрного сектору економіки у зв'язку з уникненням процедури отримання землі в оренду через земельні торги.
Стверджуючи, що Договір № 20-12/2020 не є договором про надання послуг, а є прихованим договором оренди землі, Прокурор наводить правові висновки, що викладені у постановах Верховного Суду при юридичній оцінці фактичних обставин господарськими судами у справах № 923/241/1, № 925/550/18 та № 915/166/17.
ІІ. Суть спору за позицією позивача Національної академії аграрних наук України, м.Київ.
Національної академії аграрних наук України у листуванні на адресу прокурора та у заяві до господарського суду (а.с. 236) зазначає, що насправді між сторонами-відповідачами укладено договір про надання послуг, за яким замовником виконання робіт та власником вирощеної продукції, зокрема кукурудзи, посіви яких оброблялися на замовлення Дослідної станції як землекористувача, є Дослідна станція. Дослідна станція насправді здійснювала процес господарювання на вказаних земельних ділянках, несла витрати на посіви, вирощування та збір врожаю, подавала відповідну бухгалтерську та статистичну звітність про об'єми посівів, обробки та збору врожаю, отже не вбачає ознак передачі земельних ділянок у користування іншій особі для здійснення самостійної господарської діяльності на цій землі.
Одним з видів діяльності Дослідної станції, що визначений п. 8 її Статуту, є «-господарська діяльність, не заборонена чинним законодавством». Договір № 20-12/2020 було укладено на виконання статутних завдань сторін та в межах законодавства.
Національна академія аграрних наук України вважає, що Договір відповідає законодавству та меті діяльності Відповідача-1 як Дослідної станції, а підстав для задоволення позову про визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки, яка не передавалася в користування Відповідачеві-2, - немає. Вважає, що інтереси держави в особі Національної академії аграрних наук України не порушені, підстав для захисту інтересів держави зі свого боку не вбачає.
ІІІ. Позиція Відповідача-1 Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України.
Відповідач-1 проти позову заперечує, стверджує, що між ним та відповідачем-2 укладено договір про надання послуг, за яким відповідач-2 як Виконавець агротехнічних робіт на замовлення відповідача-1 як Замовника зобов'язався виконати певні роботи, предмет і вартість яких визначалася додатковими угодами сторін.
Відповідач-1 у заявах по суті справи та його представник в судових засіданнях зазначає, що насправді між сторонами-відповідачами укладено договір про надання послуг, за яким замовником виконання робіт та власником вирощеної продукції, зокрема кукурудзи, посіви яких оброблялися на замовлення власника посівів як землекористувача - Дослідної станції. Дослідна станція насправді здійснювала процес господарювання на вказаних земельних ділянках, несла витрати на посіви, вирощування та збір врожаю, подавала відповідну бухгалтерську та статистичну звітність про об'єми посівів та збору врожаю та урожайності вирощеної кукурудзи, та отриманого доходу і витрат на їх вирощування. Стверджує, що земельні ділянки, які вказані у Договорі № 20-12/2020, у користування відповідачеві-2 для здійснення самостійної господарської діяльності не передавалися, отже сторони здійснюють свою діяльність відкрито та не приховували від відповідних органів державної влади та управління іншого договору, зокрема договору оренди на цій землі.
Отже, Відповідач-1 вважає, що виконання Відповідачем-2 сільськогосподарських робіт на його замовлення, власником результатів яких є саме землекористувач як замовник, виключає підстави стверджувати про удаваність такого правочину.
IV. Позиція відповідача СТОВ «Агро-Лучки».
Відповідач-2 СТОВ «Агро-Лучки» позовних вимог не визнає, також як і Відповідач-1, стверджуючи про виконання за Договором № 20-12/2020 окремих робіт на замовлення землекористувача з обробки грунту, посіву, догляду та збору врожаю з передачею Замовнику результатів робіт та отримуючи плату за їх виконання.
V. Мотивувальна частина рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України (Замовник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Лучки» (Виконавець) укладено Договір № 20-12/2020 від 29.12.2020 року (а.с. 34).
За змістом Договору та твердженням сторін Договору його умови регулюються нормами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (Глава 63. Послуги. Загальні положення). За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі виконання певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як зазначено у Договорі та це визнається сторонами і прокурором, предмет договору визначено таким чином.
п. 1.1.Виконавець за дорученням Замовника зобов'язався своєчасно та належним чином виконати агротехнічні роботи на полях Замовника загальною площею 577,6485 га, що визначені в Додатку № 2 до даного договору, а Замовник зобов'язався прийняти такі роботи та оплатити їх у визначений строк.
Відповідно до 1.2. договору, сторони зазначили, що перелік робіт, які замовляються виконавцю, та їх ціна визначаються у Додатку №1, який представляє собою форму документа під загальною назвою «Перелік робіт та тарифи на їх виконання» і містить чотири графи: №п/п, перелік робіт, Вартість робіт за 1га в грн. без ПДВ, Орієнтовний строк початку робіт. Ця форма документа підписана сторонами та скріплена їх печатками (а.с. 37).
Як встановлено судом, за цією формою документа, Додатка № 1, у подальшому сторонами визначався перелік робіт, що доручався Виконавцю у відповідний період, їх ціна та строк початку (а.с. 40, 42, 44).
Додатковими угодами до договору № 1 від 12.01.2021 р., № 2 від 01.03.2021 р., № 3 від 05.04.2021 р. (а.с. 39, 41, 43) використовувалася форма Додатку № 1, для визначення виду робіт, їх вартості та строку початку їх виколнання.
У Додатку № 2 до Договору (а.с. 38) сторонами як Замовником та Виконавцем робіт наведено план земельних ділянок, на яких планувалося виконання сільськогосподарських агротехнічних робіт та зазначено їх кадастрові номери.
Згідно п. 3.1. договору обсяг виконаних робіт по кожному виду робіт відображається Сторонами в актах прийому-передачі виконаних робіт, які Виконавець оформляє у двох оригінальних примірниках та передає Замовнику на розгляд та підписання.
Із наданих Відповідачем-2 Актів виконання робіт (надання послуг) (а.с. 163-165) вбчається, що Виконавцем на підставі Договору « 20-12/2020 від 29.12.2020 виконано роботи (послуги) з Дискування на площі 327 га. Вартістю 564,15грн. за один гектар на загальну суму з ПДВ 221 372,46грн. (Акт №21 від 31.01.2021); Внесення мінеральних добрив на площі 307,1 га віртістю 1464,40грн. за один гектар на загальну суму з ПДВ 539660,69грн. (Акт №69 від 31.03.2021); Внесення мінеральних добрив на площі 563,9га на загальну суму з ПДВ 1 048 775,05грн; Дискування на площі 62,7га на загальну суму з ПДВ 33 243,54грн.; Культивація на площі 493,6га на загальну суму з ПДВ 182 991,66грн. (Акт №101 від 30.04.2021).
Згідно п. 3.8. договору, Виконавець не набуває права власності на зібраний врожай, який в повному обсязі передається Замовнику одразу після виконання робіт з його збору.
Договором також визначено права Замовника: здійснювати у будь-який час, не втручаючись у господарську діяльність Виконавця, контроль за ходом, якістю, вартістю та обсягами виконання робіт (п. 4.4.1.); вимагати безоплатного виправлення недоліків, що виникли внаслідок допущених Виконавцем порушень (п. 4.4.2).
Відповідно до п. 5.1. договору передбачена відповідальність сторін за порушення зобов'язань та завдану шкоду, збитки.
Договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх договірних зобов'язань (пункт 8.1.).
Судом встановлено, що сторонами Договору № 20-12/2020 від 29.12.2020 у складених ними додатках та укладених додаткових угодах, конкретизовано предмет договору, що полягає у виконанні конкретних видів агротехнічних робіт (послуг) на різних площах земельних ділянок, зокрема у Додатку № 1 до договору: подрібнення пожнивних залишків, дискування, глибинне рихлення, внесення мінеральних добрив, передпосівна підготовка грунту (культивація), посів культури, внесення засобів захисту рослин, збір врожаю.
Вартість робіт визначена сторонами виходячи з цін на роботи за 1,0 га обробленої площі, які вказані у Додатку № 1, та обсягу фактично виконаних робіт по кожному виду робіт, який відображався Сторонами в актах прийому передачі виконаних робіт. Загальна вартість робіт по Договору (сума Договору) визначалася з урахуванням ціни робіт за 1,0 га і фактично виконаних за період дії Договору, що підтверджується підписаними сторонами актами прийому-передачі виконаних робіт.
Наведені вище умови Договору та Акти виконання робіт (надання послуг) мають усі необхіджні реквізити для визначення їх як належні докази виконання робіт за оспореним Договором № 20-12/2020 від 29.12.2020 року, є достатніми для того, аби спростувати твердження Прокурора та Держгеокадастру про удаваність Договору.
Суд доходить висновку, що твердження прокурора про неузгодження сторонами предмета договору, виду робіт та їх вартості не ґрунтуються на фактичних обставинах і доказах, що підтверджують визначення сторонами усіх істотних умов договору та виконання сторонами взятих на себе зобов'язань як щодо надання певних конкретних послуг, так і їх вартості та здійснення розрахунків між сторонами.
Судом встановлено, що висновок Прокурора про удаваність Договору № 20-12/2020 від 29.12.2020 зроблено виключно на підставі Акту Держгеокадастру перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07.10.2021 р. № 824-ДК/803/АП/09/01/-21, що складений одноосібно державним інспектором Завадяк Л.М. (а.с. 57).
Як зазначено в Акті перевірки, ця перевірка проводилася з метою перевірки дотримання земельного законодавства на підставі листів прокуратури від 12.08.2021, від 30.08.2021, з використанням відомостей державного земельного кадастру про земельні ділянки площею 557,6487 га, які зазначені у спірному Договорі як об'єкти агротехнічної обробки та які належать Відповідачеві-1 на праві постійного користування.
Суд зазначає, що згідно наведеного Акту перевірки підтверджено достовірно лише факт вирощування кукурудзи на цих земельних ділянках. Цей факт вирощування кукурудзи не викликає будь-яких сумнівів та підтверджується сторонами і наявними матеріалами справи, але сам по собі не вказує на удаваність договору про надання послуг і не свідчить про те, що право землекористування передано від Відповідача-1 до Відповідача-2.
Згідно норми ст. 215 ЦК України (недійсність правочину) встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 235 ЦК України визначено правові наслідки удаваного правочину. Так, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Суд зауважив, що для визнання правочину удаваним необхідно встановити, а який же правочин насправді було вчинено сторонами. Термін «насправді», що застосований законодавцем у цій нормі права висуває підвищений стандарт доказування удаваності правочину. Висновку про правдивість/неправдивість (справжність, дійсність) можна встановити не під-час укладання такого правочину, а за аналізом фактичних даних щодо виконання дій (діяльності), які справді було вчинено та результатів, яких досягнуто насправді.
Однак, як вбачається з позовної заяви, з Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07.10.2021 № 824-ДК/803/АП/09/01/-21, інші питання та фактичні обставини відносин між сторонами Договору № 20-12/2020, що мають юридичне значення саме для висновку про удаваність правочину, інспектором не досліджувалися, а прокурором не доводилися. Також прокурором чи позивачем ДУ Держгеокадастру не заявлялися клопотання про витребування додаткових доказів щодо обліку та звітності або про проведення експертизи для доведення певних обставин фактичної економічної діяльності відповідачів та оформлення результатів такої діяльності.
Суд приймає до уваги, що до перевірки фактичних обставин діяльності сторін Договору № 20-12/2020 не залучалися ні Дослідна станція як постійний землекористувач та товаровиробник, ні СТОВ «Агро Лучки» як виконавець сільськогосподарських робіт на означених земельних ділянках, тому Акт перевірки не містить опису доказів, на яких ґрунтується припущення (висновок) інспектора про удаваність договору.
Отже, суд дійшов висновку, що удаваність правочину про надання послуг є необґрунтованим припущенням інспектора Держгеокадастру, а не доведеним фактом, що покладено Прокурором в основу позовних вимог, тому позовні вимоги не можуть бути задоволеними.
Норми законодавства, що мають застосовуватися.
Стаття 11 ЦК України
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Стаття 202 ЦК України
Поняття та види правочинів
1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
5. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Стаття 203 ЦК України.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним
Стаття 509 ЦК України.
Поняття зобов'язання та підстави його виникнення
1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
3. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Стаття 526 ЦК України.
Загальні умови виконання зобов'язання
1. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
2. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Стаття 626 ЦК України.
Поняття та види договору
1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
2. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
3. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
4. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
5. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Стаття 901 ЦК України.
Договір про надання послуг
1. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
2. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Стаття 902 ЦК України.
Виконання договору про надання послуг
1. Виконавець повинен надати послугу особисто.
2. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Стаття 638 ЦК України.
Укладення договору
1. Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (ч.1, 2).
Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку
1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України:
назву документа (форми);
дату складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Стаття 19 Господарського кодексу України.
Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю
1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
2. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону.
3. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:
земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
4. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.
5. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
6. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.
7. Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.
8. Усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.
Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, виділених на окремий баланс, подання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.
НАКАЗ Державної служби статистики України (Держстат) від 06.07.2018 № 133 «Про затвердження форм державного статистичного спостереження щодо площ, валових зборів і врожайності сільськогосподарських культур» та уведення у дію форм державного статистичного спостереження № 4-сг (річна) "Звіт про посівні площі сільськогосподарських культур"; поширення форми державного статистичного спостереження, затверджені цим наказом, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичних осіб, які здійснюють сільськогосподарську діяльність.
Наказ Державної служби статистики України (Держстат) від 25.06.2021 № 161 «Про затвердження форм державного статистичного спостереження щодо площ, валових зборів та урожайності сільськогосподарських культур» та введення у дію:
1) № 4-сг (річна) "Звіт про посівні площі сільськогосподарських культур";
2) звіту за 2021 рік - № 29-сг (річна) "Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду".
Висновки суду.
На підставі дослідження фактичних обставин здійснення діяльності з вирощування сільськогосподарських культур за оспореним Договором та статистичної звітності Відповідача-1 - землекористувачем та виробником сільськогосподарської продукції (кукурудза на зерно) є Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України, яка є саме замовником послуг на здійснення комплексу робіт та послуг, що надані виконавцем СТОВ «Агро Лучки», що відповідає нормам цивільного та господарського законодавства України.
Суд при прийнятті цього рішення виходить з приписів норми статті 204 ЦК України, якою визначено презумпцію правомірності правочину.
За результатами розгляду справи судом не встановлено підстав для визнання недійсним (удаваним) договору між відповідачами. Прокурором не доведено, що насправді сторонами укладено договір оренди землі, а тому аргументи прокурора про їх наявність відхиляються, повністю. Як встановлено судом, земельні ділянки, на яких виконувалися роботи Відповідачем-2, не були предметом договору, не передавалися Відповідачеві-2 як засіб виробництва сільськогосподарської продукції та не надавалися Відповідачеві-2 для самостійного господарювання на цих земельних ділянках.
Відмовляючи у задоволенні цього позову, суд відхиляє посилання Прокурора на правові висновки Верховного Суду у справі № 923/241/1, оскільки фактичні обставини та умови договору у наведеній справі за висновками судів усіх інстанцій передбачав, що землекористувач в результаті свого господарювання отримував від виконавця за договором про спільну діяльність грошові кошти в сумі 20 000,00 грн., які правомірно визнано судами як фактична плата за передане право користування земельною ділянкою (орендною платою), що безумовно підтверджувало удаваність договору.
У досліджених же судом Договорі № 20-12/2020 та фактичних відносинах, що підтверджені документально, предметом договору є надання комплексу сільськогосподарських послуг, а результати робіт - зібраний урожай з цих земельних ділянок, передано землекористувачеві як замовнику таких робіт (діяльності) та власнику вирощеної продукції.
Підтвердженням висновку господарського суду є наявність, окрім іншого, статистичної звітності Відповідача-1, згідно якої результати здійснення господарської діяльності з вирощування кукурудзи та отриманню врожаю у 2021 році подано до державних органів статистики та до органу управління - Національної академії аграрних наук України, щодо правдивості яких у органу управління та у суду не виникає сумнівів.
Не є подібними обставини у справі № 925/550/18, де підставою для визнання договору про спільну діяльність недійсним є порушення сторонами порядку його укладання, а саме - без дозволу Міністерства аграрної політики та продовольства України, що не є релевантним прикладом для цього спору.
Також у справі № 915/166/17 Судом встановлено, що вирощування, переробка та реалізація товарної сільськогосподарської продукції здійснювалося відповідачем без участі землекористувача, який так само як і у наведених вище справах лише отримував грошові кошти у розмірі, визначеному п.8.1 Договору.
Отже, у наведених Прокурором прикладах судових справ № 923/241/1, № 925/550/18 та № 915/166/17 землекористувачі отримували за результатами ніби-то спільного господарювання грошові кошти від іншої сторони такого договору, що справедливо оцінено судами усіх інстанцій як плата за передане право користування земельними ділянками землекористувачами, тобто - орендна плата.
У цій же справі №907/1059/21 прокурором не доведено, іншого, окрім того, що є умовами Договору між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України (Замовник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Лучки» (Виконавець).
У спірних правовідносинах кожен з суб'єктів підприємництва є суб'єктами господарювання, в процесі якого Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Лучки» здійснює діяльність з надання послуг з обробітку земель та вирощування сільськогосподарських культур та інших послуг, а Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України, в свою чергу, здійснює діяльність з вирощування сільськогосподарських культур з метою отримання прибутку та виконання своїх статутних завдань.
Суд відхиляє доводи Прокурора, що відсутність чи недостатність технічних та фінансових засобів у Відповідача-1 для самостійного обробітку земель є доказом удаваності оспореного Договору. Суд зауважує, що право самостійно господарювати на земельній ділянці не означає, що такий землекористувач не має права укладати господарські договори з надавачами послуг на умовах, що задовольняють інтереси сторін, застосовуючи умови договору, що не суперечать законодавству як щодо об'єму так і форми розрахунків, що забезпечується застосуванням, зокрема, норм статті 901 ЦК України через договір про надання послуг, якою передбачено, що послугою може бути як дія, так і процес здійснення певної діяльності, під час якої послуга споживається, а за результатами такої діяльності замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.
Суд відхиляє твердження прокурора про необліковане використання земель та ніби-то створення умов для тінізації аграрного сектору економіки у досліджених судом відносинах, оскільки ці твердження спростовані матеріалами цієї справи, зокрема офіційною статистичною звітністю про здійснені посіви саме Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України, а також наданими саме ним, Відповідачем-1, відомостями про зібраний урожай і урожайність, зокрема кукурудзи.
Належними доказами щодо твердження про необліковане використання земельних ділянок можуть бути документи бухгалтерського обліку підприємтсва-землекористувача та його статистична звітність, яка визначена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», Господарським кодексом України та законодавством про статистичні спостереження та статистичну звітність, які є первинними документами, що містять відомості про дійсні (правдиві, фактичні) господарські операції юридичної особи. Таких фактичних даних ні Держгеокадастр ні Прокурор до справи не надав, а його твердження щодо необлікованого використання землі та тінізації господарських процесів не грунтується на фактичних даних реального господарювання Відповідача-1.
Оцінюючи позовні вимоги та обставини справи, суд керується також правовими висновками Верховного Суду від 17 серпня 2021 року у справі № 904/4885/20 (п. 22 - 24).
«22. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
23. Згідно з частиною 1 статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
24. Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.»
Оцінивши надані сторонами докази та нормативне врегулювання спірних правовідносин, суд також зазначає наступне.
Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Прокурором подано позов про застосування наслідків недійсного правочину про надання послуг, вважаючи, що сторонами насправді укладено договір оренди.
Позов обґрунтовано посиланням на текст самого договору і додатків до нього, в яких не зазначено будь-яких умов, що суперечать законодавству. Але позов грунтується лише на висновку інспектора Держгеокадастру про удаваність Договору.
Прокурор у судовому засіданні погодився з тим, що висновок інспектора є припущенням, але вважав, що відповідачі у цій справі зобов'язані двести, що Договір є реальним і іншого волевиявлення як надання послуг сторони договору не мали.
Суд зазначає, що згідно вимогам процесуального законодавства тягар доказування лежить саме сторонах (ст. 74 ГПК України), однак прокурором та позивачем належними та допустимими засобами доказування не доведено удаваність Договору.
Наданих Відповідачами доказів визнано судом достатніми для переконання суду в безпідставності позовних вимог.
Суд відхиляє твердження прокурора, що нездійснення наукових досліджень Відповідачем-1 при вирощуванні зернових культур кукурудзи за Договором № 20-12/2020 є доказом передачі земельних ділянок в користування Відповідачеві-2, оскільки за встановлених обставин це є лише припущенням, яке не підтверджене належними доказами. Судом встановлено, що Відповідач-1 та Відповідач-2 здійснюють господарську діяльність, яка не суперечить законодавству, отже вони правомірно без обмежень самостійно можуть укладати договори (угоди) про надання послуг, предметом яких є не лише окремі дії щодо виконання сільськогосподарських агротехнічних робіт, а й комлекс агротехнічних робіт як послуга з вирощування культур, що не суперечить законодавству, зокрема нормам статті 901 ЦК України, статті 19 ГК України та іншим нормам цивільного законодавства.
В той же час, суд погоджується з твердженнями прокурора, яке підтверджено в поясненнях представником Відповідача-1, що Відповідачем-1 не виконуються його основні види виробничої діяльності, які мають направленість на наукові дослідження.
Ведення господарської діяльності з метою лише отримання прибутку не є метою утворення державою Національної академії аграрних наук України та в його структурі - державних дослідних підприємств. Невиконання підприємством своїх статутних наукових завдань, що визначені у п. 6 та п. 7 Статуту (а.с. 82-94) може свідчити про нецільове використання земельних ділянок Національною академією аграрних наук України, що відповідно до п. ґ) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України може бути підставою для припинення права користування земельною ділянкою.
Однак, на переконання суду ці обставини не визначають укладений Договір як удаваний, оскільки судом встановлено його реальність та дійсність.
З приводу наявності підстав для представництва прокурором інтересів органу місцевого самоврядування суд зазначає наступне.
Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 23.10.2018 року у справі № 906/240/18.
З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
У цій справі суд дійшов висновку, що прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Оскільки ГУ Держгеокадастру як компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, з приводу ніби-то наявних порушень законодавства, що ним же встановлені актом від 07.10.2021 року, то цього факту було достатньо для підтвердження його бездіяльності і наявності у прокурора права на представництво інтересів держави, аби вони не залишилися не захищеними та подачі 28.12.2021 року цієї позовної заяви.
Однак, як з'ясовано у процесі розгляду цієї справи по суті, припущення ГУ Держгеокадастру про удаваність договору не знайшло свого підтвердження, що є підставою для відмови у позові.
VI. Розподіл судових витрат.
Згідно платіжного доручення № 1695 від 22.12.2021 прокурором при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 4540,00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 86, 129, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові втирати покласти на прокурора.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1, 2 ст. 256 ГПК України).
Повний текст складено та підписано 04.04.2022 року.
Суддя П.Д. Пригуза