ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
04 квітня 2022 року Справа № 903/868/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П. , суддя Коломис В.В.
розглянувши апеляційну скаргу Адвокатського об'єднання “Гапоненко Роман і партнери” на рішення Господарського суду Волинської області від 28.12.2021р. (повний текст - 28.12.2021р.) у справі №903/868/21 (суддя Дем'як В.М.)
за позовом Адвокатського об'єднання “Гапоненко Роман і партнери”, м.Київ
до Фермерського Господарства “Західний Буг” Юнака Сергія Петровича, Волинська область, м. Володимир-Волинський
про стягнення 125000,00 грн
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України
Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.12.2021р. у справі №903/868/21 відмовлено у задоволенні позову Адвокатського об'єднання “Гапоненко Роман і партнери” до Фермерського Господарства “Західний Буг” Юнака Сергія Петровича, Волинська область про стягнення 125000,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Адвокатське об'єднання “Гапоненко Роман і партнери” звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№254/22 від 20.01.2022р.).
В скарзі апелянт, зокрема, зазначає, що рішення суду першої інстанції було прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а відтак необґрунтованим і незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Стверджує, що Господарським судом Волинської області не взято до уваги той факт, що гонорар у розмірі визначеному сторонами, а саме в сумі 125000 грн 00 коп., відповідно до підписаних акту звірки та актів надання послуг №39, №79 та №15 залишається не сплаченим.
Скаржник зазначає, що відповідач не надав до суду, жодного належного та допустимого доказу (в розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України), який би підтверджував оплату гонорару адвоката у розмірі, визначеному сторонами у підписаних ними актами надання послуг №39 від 13.05.2020р., №79 від 06.10.2020р., №15 від 30.03.2021р. - у сумі 125 000 грн 00 коп.
Крім цього, апелянт стверджує, що господарським судом проігноровано, що долучені відповідачем до клопотання платіжні доручення №6929 від 17.04.2020р., №6963 від 23.04.2020р., №7007 від 30.04.2020р., №7224 від 06.05.2020р., №7268 від 07.05.2020р., №7591 від 18.05.2020р., №7786 від 26.05.2020р. (у загальному розмірі 50 000 грн. 00 коп.) та платіжні доручення №6635 від 11.03.2020р. та №6731 від 01.04.2020р. (у загальному розмірі 25000 грн 00 коп.) не містять чіткого призначення платежу із конкретним договором/актом та містять неналежного «отримувача», не мають жодного відношення до даної справи, окрім того не підтверджують оплату відповідачем гонорару позивачу згідно Актів надання послуг №39 від 13.05.2020р. №79 від 06.10.2020р., №15 від 30.03.2021р.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції проігноровано і той факт, що відповідач не заперечує підписання ним актів надання послуг №39 від 13.05.2020р., №79 від 06.10.2020р„ №15 від 30.03.2021р. та акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.04.2021р„ більше того визнає їх, однак не оплачує добровільно підписані акти. Із зазначеного чітко видно, що відповідач визнав заборгованість у розмірі 125000 грн 00 коп. перед позивачем, однак не надав до суду жодного доказу сплати вказаних коштів.
На підставі викладеного, скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 28.12.2021р. у справі №903/868/21 та прийняти нове, яким задовольнити повністю позовні вимоги Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» та стягнути з Фермерського господарства «Західний Буг» Юнака Сергія Петровича заборгованість в загальному розмірі 125000 грн.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Адвокатського об'єднання “Гапоненко Роман і партнери” на рішення Господарського суду Волинської області від 28.12.2021р. у справі №903/868/21. Запропоновано відповідачу у строк по 18.02.2022р. надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
04.02.2022р. на адресу суду від АО "Гапоненко Роман і партнери" надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з викликом сторін.
Ухвалою суду від 10.02.2022р. відмовлено у задоволенні клопотання Адвокатського об'єднання “Гапоненко Роман і партнери” про проведення розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області від 28.12.2021р. у справі №903/868/21 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
18.02.2022р. на адресу суду від Фермерського Господарства “Західний Буг” Юнака Сергія Петровича надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.
Відповідач зазначає, що на виконання умов договору, Фермерським господарством “Західний Буг” Юнака Сергія Петровича було сплачено на рахунок Адвокатського об'єднання “Гапоненко Роман і партнери”, передбачену в п.п.4.4.1. Договору суму гонорару в розмірі 75 000,00 грн., з врахуванням його збільшення на 25000,00 грн за участь адвокатів у понад трьох судових засіданнях, що підтверджується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи.
Відповідач вказує, що в матеріалах справи міститься копія рахунку на оплату №15 від 04.03.2020р. на суму 25000,00 грн. Зазначений рахунок на оплату містить посилання на договір №03-268 від 04.03.2020р., тобто оплата згідно платіжних доручень №6635 від 11.03.2020р., №6731 від 01.04.2020р. здійснена на виконання умов договору, що є предметом розгляду даної справи.
Крім цього, відповідач стверджує, що судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно повідомлення за №06-590 від 26.05.2021р., між АО «Гапоненко Роман і партнери» та ФГ «Західний Буг» Юнака Сергія Петровича, укладені договори про надання правничої допомоги. ФГ «Західний Буг» Юнака Сергія Петровича протягом 2020 року було перераховано грошові кошти на рахунок ФОП Гапоненко Романа Івановича на загальну суму 133000 грн. На підставі даних договорів, вище зазначені грошові кошти були зараховані до договорів, як винагорода за надання правничої допомоги АО «Гапоненко Роман і партнери».
На думку відповідача, доводи апелянта, що платіжні доручення та повідомлення надані відповідачем в підтвердження оплати за договором №03-268 від 04.03.2020р. не стосуються цього договору не слід брати до уваги, оскільки позивач не спростував дані обставини та не довів і не підтвердив належними доказами про таку оплату за іншим договором та не надав в підтвердження своїх доводів інший договір.
На підставі викладеного просить суд апеляційної інстанції рішення Господарського суду Волинської області від 28.12.2021р. у справі №903/868/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» без задоволення.
28.02.2022р. та 01.03.2022р. на електронну адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі №903/868/21 (вх.№1634/22 та вх.№1669/22), які є ідентичними за своїм змістом.
В додаткових пояснення позивач вказує, що додані відповідачем до матеріалів справи платіжні доручення (які перелічені у оскаржуваному рішенні) є неналежними та недопустимими доказами у розумінні ст.ст.76-78 ГПК України, так як не засвідчені у встановленому законом порядку, а саме - банком (установою яка їх видала), та не відповідають приписам чинного законодавства. Керуючись приписами ч.4 ст.236 ГПК апелянт просить взяти до уваги правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду.
Розпорядженням керівника апарату суду від 29.03.2022р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі №903/868/21 - Миханюк М.В. у період з 28 лютого 2022 по 01 квітня 2022 включно, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №903/868/21.
Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 29.03.2022р. призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., суддя Коломис В.В.
Ухвалою суду від 29.03.2022р. апеляційну скаргу Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» на рішення Господарського суду Волинської області від 28.12.2021р. у справі №903/868/21 прийнято до провадження у складі суду: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., суддя Коломис В.В.
31.03.2022р. на адресу суду від Адвокатського об'єднання “Гапоненко Роман і партнери” надійшла заява про відвід суддів Саврія В.А., Дужича С.П. у справі №903/868/21.
У заяві зазначає, що у провадженні цих суддів також знаходились апеляційні скарги Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» на рішення Господарського суду Волинської області по справах №903/781/21, №903/811/21.
Справа №903/868/21 є типовою зі справами №903/781/21, №903/811/21 по даним справам предметом спору є стягнення заборгованості по договорам на правову допомогу. По справах №903/781/21, №903/811/21 апеляційні скарги Адвокатського об'єднання залишені без задоволення, відповідно на постанови апеляційного суду подані касаційні скарги.
Заявник вважає, що в даному випадку судді Саврій В.А., Дужич С.П. прямо порушуючи вимоги ч.4 ст.236 ГПК України, невраховуючі сталу практику Верховного Суду, тим самим спонукають відповідачу не виконувати взяті на себе зобов'язання наносять матеріальні збитки Адвокатському об'єднанню, якому для відстоювання свого права на отримання винагороди за договором на правову допомогу оскаржуючи судові рішення, вимушено витрачати грошові кошти на оплату судового збору та оплату на правової допомоги, тим самим наносячи збитки Адвокатському об'єднанню.
Також стверджує, що поведінка суддів свідчить про прихильність до відповідача, що призводить до ухилення відповідачем від виконання зобов'язання та необ'єктивності, що грубо порушує право апелянта на справедливий та неупереджений судовий розгляд.
З огляду на викладене просить задовольнити заяву про відвід суддів Північно-західного апеляційного господарського суду Саврія В.А., Дужича С.П. у справі №903/868/21.
Колегія суддів зазначає, що при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст.ст.2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Право подавати заяву про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи. Положеннями ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР), закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її цивільного позову в національному суді, серед яких - розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Підстави для відводу судді визначені процесуальним законодавством України.
Відповідно до ст.39 ГПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.38 ГПК України, з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи.
Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Змістовний аналіз наведеної норми процесуального права дозволяє дійти до висновку, що ч.3 ст.38 ГПК України встановлено часові обмеження (рамки) протягом яких учасники справи можуть реалізувати своє право на відвід складу суду.
Вказане кореспондується з положеннями ч.4 ст.13 ГПК України за змістом якої кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, перш ніж розглядати заяву учасника справи про відвід суд повинен пересвідчитись, що така заява у відповідності до ч.3 ст.38 ГПК України вмотивована та подана в строки визначені законом, і лише за умови дотримання цих строків здійснювати розгляд цієї заяви.
Недотримання судом цього процесуально встановленого алгоритму може свідчити про порушення принципів рівності та змагальності, які передбачені п.2, 4 ч.3 ст.2, ч.1 ст.7, ч.2 ст.13 ГПК України.
З'ясовуючи питання про те чи дотримано представником відповідача процесуальні вимоги форми, змісту та порядку подання заяви про відвід, судом апеляційної інстанції встановлено, що її мотиви зводяться до незгоди відповідача з процесуальними рішеннями суддів Саврія В.А. та Дужича С.П. в справах №903/781/21, №903/811/21, що на думку заявника свідчить про прихильність до відповідача.
Колегія суддів приймає до уваги, що у судових засіданнях 16.02.2022р. було оголошено вступні та резолютивні частини постанов Північно-західного апеляційного господарського суду по справах №903/781/21, №903/811/21.
У даних засіданнях приймали участь представники позивача - Безрода Р.С. та Гапоненко Р.І.
Повний текст постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2022р. у справі №903/811/21 було складено та направлено позивачу 23.02.2022р., а також сформовано в системі «Електронний суд» та направлено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Повний текст постанови Північно-західного апеляційного господарського суду у справі №903/781/21 було складено та направлено позивачу 03.03.2022р., а також сформовано в системі «Електронний суд» та направлено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Також, колегія суддів звертає увагу, що 09.03.2022р. позивач звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанови Північно-західного апеляційного господарського суду по справах №903/781/21, №903/811/21, у яких зазначає підстави для скасування оскаржуваних постанов, зокрема, аналогічні підставам для заявленого відводу суддів - неврахування практики Верховного Суду.
З огляду на викладене вбачається, що про заявлені підстави відводу заявнику було відомо задовго до поданої заяви, тобто заявник не вклався в двухденний термін для звернення з відповідною заявою, передбачений ч.3 ст.38 ГПК України.
Відповідно до ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Однак, в заяві про відвід позивач не зазначає причини пропуску строку, передбаченого ч.3 ст.38 ГПК України, та не ставить питання про його поновлення.
З огляду на подання заяви про відвід з пропуском встановленого строку та за відсутності заяви учасника справи про поновлення пропущеного процесуального строку, суд апеляційної інстанції залишив вказане клопотання без розгляду.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
04.03.2020р. між Фермерським господарством “Західний Буг” Юнака Сергія Петровича та Адвокатським об'єднанням “Гапоненко Роман і партнери” було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №03-268 відповідно до п.1.1. якого позивач взяв на себе зобов'язання, в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження захищати права і законні інтереси клієнта, надавати інші види правової допомоги в обсязі та на умовах встановлених договором та за домовленістю сторін, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та всі фактично понесенні адвокатським об'єднанням витрати у зв'язку з виконанням даного договору (арк.справи 6).
Згідно пп.1.2 Договору адвокатське об'єднання за договором бере на себе зобов'язання надати необхідну правову допомогу клієнту, а саме: здійснити представництво, та надати інші види правової допомоги клієнту у позасудовому порядку щодо спірних питань у спорах, що виникають по договору купівлі-продажу №27032017/0 від 27.03.2017р. з ТОВ “Пьотінгер Україна” код 34864680.
Відповідно до пп.4.1 Договору гонорар є формою винагороди Адвокатського об'єднання правової допомоги клієнту.
Підпунктом 4.4 Договору сторони передбачили, що за надану в межах даного договору правову допомогу клієнт сплачує адвокатському об'єднанню гонорар у розмірі 50000 грн. Сторони дійшли згоди, що сума основного гонорару автоматично збільшується на 25000 грн, у випадку участі адвокатів у понад 3 судових засіданнях у визначений п.10.1 договору.
Згідно пп.4.4.1 Договору клієнт сплачує гонорар у такому порядку:
-50% від суми гонорару у розмірі 25000 грн передоплата за правову допомогу, що сплачується не пізніше 10 днів з моменту підписання даного договору.
-50% від суми гонорару у розмірі 25000 грн передоплата за правову допомогу до 30.04.2021.
Відповідно до пп.4.6 Договору на підтвердження факту надання адвокатським об'єднанням складається акт наданих послуг правової допомоги і направляється або вручається під розписку клієнту.
Пунктом 4.7 Договору визначено, що якщо у 10 денний строк після того як адвокатським об'єднанням буде відправлено поштою (рекомендованим листом з повідомленням ), або в 5 денний строк з дня вручення під розписку клієнту акту, адвокатське об'єднання не отримає підписаний акт або вмотивовані заперечення клієнта із зазначенням недоліків, послуга вважається прийнятою з виконанням всіх умов договору в день відправлення акту поштою, або в день вручення його клієнту.
Згідно пп.4.11 Договору сторони передбачили, що клієнт оплачує гонорар не пізніше 5 робочих днів після підписання акта надання послуг у випадку якщо оплата здійснюється після підписання акта наданих послуг.
У позовній заяві позивач доводить, що розмір гонорару за надані послуги з правової допомоги на підставі договору №03-268 від 04.03.2020р. підтверджуються актами надання послуг за №39 від 13.05.2020р., №79 від 06.10.2020р., №15 від 30.03.2021р. у сумі 125 000 грн, які підписані сторонами та скріплені їх печатками. Проте, відповідач не оплатив гонорар в сумі 125000 грн за наданні послуги за договором за №03-268 від 04.03.2020р.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, додаткових пояснень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як встановлено ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст.179 Господарського кодексу України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Як вбачається з матеріалів справи, у сторін виникли цивільні права та обов'язки на підставі договору про надання правової допомоги, правову оцінку яких слід здійснювати у контексті Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” та усталеної практики Верховного Суду з питань відшкодування витрат на правову допомогу.
Як встановлено ст.1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” (у редакції на час укладення договору) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно із ч.ч.1, 3 ст.27 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 Цивільного кодексу України та загальними положенням про договір, передбаченими Главою 52 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина 5 статті 626 Цивільного кодексу України).
Отже, договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, має містити таку істотну умову, як ціна.
Згідно статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, статті 28 Правил адвокатської етики (у редакції 2012 року) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд зауважує, що адвокатський гонорар є однією із умов, яка визначається сторонами договору про надання правової допомоги, тому відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає підстав вважати, що сторони при укладенні договору про надання правової допомоги погодили розмір адвокатського гонорару. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.12.2019р. у справі №522/17845/15-ц.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, сторони в порушення ст.180 Господарського кодексу України, 638 Цивільного кодексу України у договорі про надання правової допомоги не визначили таку істотну умову, як ціна.
Разом з тим, ціна у договорі про надання правової допомоги визначена як гонорар.
Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, адвокатський гонорар - форма винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Гонорар не включає кошти, що вносяться клієнтом на покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням угоди.
При визначенні розміру гонорару повинно братися до уваги: обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення для клієнта; роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
При цьому, у Договорі про надання правової допомоги сума гонорару не визначена у твердій грошовій формі, а пов'язана із настанням певної події та визначається, як гонорар успіху.
За правовою позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 12.05.2020р. у справі №904/4507/18 при визначенні гонорару успіху слід враховувати таке.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху”, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У апеляційній скарзі Адвокатське об'єднання “Гапоненко Роман і партнери” стверджує, що господарським судом проігноровано, що долучені відповідачем до клопотання платіжні доручення №6929 від 17.04.2020р., №6963 від 23.04.2020р., №7007 від 30.04.2020р., №7224 від 06.05.2020р., №7268 від 07.05.2020р., №7591 від 18.05.2020р., №7786 від 26.05.2020р. (у загальному розмірі 50000 грн 00 коп.) та платіжні доручення №6635 від 11.03.2020р. та №6731 від 01.04.2020р. (у загальному розмірі 25000 грн 00 коп.) не містять чіткого призначення платежу із конкретним договором/актом та містять неналежного «отримувача», не мають жодного відношення до даної справи, окрім того не підтверджують оплату відповідачем гонорару позивачу згідно Актів надання послуг №39 від 13.05.2020р. №79 від 06.10.2020р., №15 від 30.03.2021р., однак колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено рахунок №15 від 04.03.2020р. на підставі договору №03-268 від 04.03.2020р. на суму 25000 грн (арк.справи 49).
Як слідує із матеріалів справи, відповідач оплатив позивачу гонорар за наданні з правової допомоги послуги в сумі 75000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями:
1) №6635 від 11.03.2020р. на суму 5000 грн - призначення платежу - рахунок №15 від 04.03.2020, призначення платежу АО «Гапоненко Роман і партнери»;
2) №6731 від 01.04.2020р. на суму 20000 грн - призначення платежу - рахунок №15 від 04.03.2020 призначення платежу АО «Гапоненко Роман і партнери»;
3) №6929 від 17.04.2020р. на суму 10000 грн - часткова оплата гонорару зг.рахунку без ПДВ, отримувач ОСОБА_1 ;
4) №6963 від 23.04.2020р. на суму 10000 грн - часткова оплата гонорару зг.рахунку без ПДВ, отримувач ОСОБА_1 ;
5) №7007 від 30.04.2020р. на суму 10000 грн - часткова оплата гонорару зг.рахунку без ПДВ, отримувач ОСОБА_1 ;
6) №7224 від 06.05.2020р. на суму 5000 грн - часткова оплата гонорару зг.рахунку без ПДВ, отримувач ОСОБА_1 ;
7) №7268 від 07.05.2020р. на суму 5000 грн - часткова оплата гонорару зг.рахунку без ПДВ, отримувач ОСОБА_1 ;
8) №7591 від 18.05.2020р. на суму 5000 грн - часткова оплата гонорару зг.рахунку без ПДВ, отримувач ОСОБА_1 ;
9) №7786 від 26.05.2020р. на суму 5000 грн - часткова оплата гонорару зг.рахунку без ПДВ, отримувач ОСОБА_1 , відповідачем оплачено на суму 75000 грн (арк.справи 48-57)
Згідно повідомлення за №06-590 від 26.05.2021р. позивач вказав, що між АО «Гапоненко Роман і партнери» та ФГ «Західний Буг» Юнака Сергія Петровича укладені договору про надання правничої допомоги. ФГ «Західний Буг» Юнака Сергія Петровича протягом 2020 було перераховано грошові кошти на рахунок ФОП Гапоненко Романа Івановича на загальну суму 133000грн на підставі даних договорів, вище зазначені грошові кошти були зараховані до договорів, як винагорода за надання правничої допомоги АО «Гапоненко Роман і партнери». (арк.справи 58).
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено законом «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Згідно з п.1.30 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до п.1.35 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.
Відповідно до п.1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Згідно з п.3.8. вказаної Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті реквізит: «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Отже, право визначати призначення платежу в платіжних документах та повноту інформації згідно вказаних норм належить виключно платнику.
Слід також зауважити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.12.2019р. у справі №911/2630/18.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не спростував, не довів і не підтвердив належними доказами свої твердження з приводу того, що платіжні доручення та повідомлення надані відповідачем в підтвердження оплати за договором №03-268 від 04.03.2020р. не стосуються цього договору, а тому вони не беруться до уваги суду.
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України,)
Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.8, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Адвокатського об'єднання "Гапоненко Роман і партнери" на рішення Господарського суду Волинської області від 28.12.2021р. у справі №903/868/21 залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Повний текст постанови складений 04.04.2022р.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Коломис В.В.