Провадження № 22-ц/803/3533/22 Справа № 201/1560/21 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
04 квітня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого- судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 вересня 2021 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У лютому 2021 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 19 грудня 2013 року було укладено договір б/н, відповідно до умов якого, останній отримав грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Зазначали, що ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява, разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та "Тарифами Банку", які згідно заяви отримані відповідачем у письмовому вигляді, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві.
Вказували, що відповідно до п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору відповідач надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку, у зв'язку із чим в подальшому кредитний ліміт було збільшено до 50 000 грн.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 допустив порушення взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 14 січня 2021 року виникла заборгованість у загальному розмірі 49 291,52 грн. з яких: 43 373,36 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту та 5 918,16 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, яку банк просив стягнути на власну користь.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12 січня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд вказаного заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить заочне рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким в задоволенні позову відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що в останнього наявна заборгованість за фактично отриманими кредитними коштами, оскільки сума у розмірі 43 373,36 грн. не є тілом кредиту, а є відсотками за користування кредитним лімітом, що незаконно були нараховані та вже списані з його рахунку шляхом збільшення розміру кредитного ліміту. Тобто заборгованість перед позивачем відсутня. Вказує, що зі змісту виписки по його картковому рахунку вбачається, що позивачем було нараховано та списано з рахунку 77 503,97 грн., які відповідають розміру відсотків списаних банком автоматично на підставі Умов та правил надання банківських послуг, які ним не підписувалися, в той час як анкета-заява від 19 грудня 2013 року розміру відсотків також не містить, а отже не можуть вважатися складовою кредитного договору, тобто вказані кошти підлягали зарахуванню в рахунок погашення заборгованості.
Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , позивач по справі не скористався.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі 49 291,52 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 грудня 2013 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву.
Відповідно до заяви, позичальник підтвердив, що підписана ним заява разом з "Пам'яткою клієнта", «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (а.с.17).
Станом на 14 січня 2021 року виникла заборгованість у загальному розмірі 49 291,52 грн. з яких: 43 373,36 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту та 5 918,16 грн. - заборгованість за простроченим відсотками.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19 грудня 2013 року, отже дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони у письмовому вигляді обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Таким чином, дійшов висновків про відсутність підстав для стягнення на користь банку прострочених процентів за користування кредитом. В той же час, враховуючи, що фактично отримані позичальником кошти повернуті не були, дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення на користь банку.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що АТ КБ «ПриватБанк» не довів факт погодження між сторонами процентної ставки за користування кредитом чи прострочення зобов'язання, оскільки на підтвердження цього банком було надано суду тільки виписку по рахункам, розрахунок заборгованості та анкету-заяву, у якій зазначено лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію, відомості про майновий стан та трудову діяльність (а.с.5-14,62-76, 17).
Графи анкети-заяви про бажання оформити на своє ім'я будь-якої картки банку, зокрема кредитної, пусті. Бажаний кредитний ліміт не зазначений.
Будь-які докази звернення відповідача до банку з метою отримання кредиту в матеріалах справи відсутні, зокрема анкета-заява, на підставі якої, як стверджує позивач, відповідачу було видано кредит, не містить відомостей щодо надання останньому кредитної картки із встановленою сумою кредитного ліміту в розмірі 50 000 грн., погодження між сторонами розміру відсотків за користування кредитом та обумовлення відсотків у разі несвоєчасного погашення кредиту, строк дії картки тощо.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, заборгованості за простроченими відсотками, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витягом з Умов
та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника)
і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
Матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг
з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач ОСОБА_1 , ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк».
Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови
та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі
№ 6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (19 грудня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11 лютого 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131 цс 19.
В позові АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що підписуючи анкету-заяву відповідач ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, а отже виявив згоду на укладення кредитного договору, проте Умови та Правила надання банківських послуг, витяг з тарифів банку, не містять підпису ОСОБА_1 тому відсутні підстави вважати, що останній був ознайомлений із ними.
Звертаючись до суду із дійсною апеляційною скаргою, відповідач ОСОБА_1 вказував про відсутність в нього заборгованості за тілом кредиту, оскільки банком автоматично списувалися з його рахунку проценти за користування кредитом, що анкетою-заявою від 19 грудня 2013 року.
Здійснивши власноручну калькуляцію усіх транзакцій по рахунку відповідача, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів апелянта та доведеність відсутності в останнього заборгованості за фактично отриманими коштами банку, оскільки згідно виписки по рахункам відповідача вбачається, що фактично відповідачем за весь час користування кредитом було витрачено коштів банку на загальну суму 109 734,75 грн., в той час як фактично на банківський рахунок відповідачем було внесено коштів на суму 149 278,31 грн. Тобто сума внесених коштів на банківський рахунок з метою погашення заборгованості перевищує фактично використані позичальником кошти, а саме фактичну заборгованість за тілом кредиту, що у свою чергу свідчить про погашення відповідачем заборгованості перед банком.
В той же час, наявна згідно позиції банку заборгованість за простроченим тілом кредитом фактично утворена шляхом автоматичного списання з рахунку відповідача процентів за користуванням кредитними коштами, розмір яких, як і порядок їх нарахування не були погоджені з позичальником, на загальну суму в розмірі 76 619,65 грн., таким чином штучно збільшуючи заборгованість, а також пені та штрафів на суму 400 грн., підстави та порядок нарахування яких також не були передбачені в анкеті-заяві від 19 грудня 2013 року, або додатково погоджені з відповідачем, що свідчить про безпідставність їх нарахування та автоматичного списання з рахунку відповідача.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що з вказаної виписки по картковим рахункам відповідача вбачається, що банком автоматично списувалися кошти за послугою страхування кредиту на загальну суму 3 163,08 грн., в той же час в матеріалах справи відсутні докази укладення із відповідачем договору страхування.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що банком було списано кошти в рахунок погашення кредиту за послугою «оплата частинами», в той же час банком в матеріали справи не надано доказів замовлення позичальником відповідної послуги або укладення із позивачем додаткового кредитного договору на купівлю товару у розстрочку.
Таким чином, з аналізу відповідної виписки банку, яка є первинним банківським документом, колегія суддів доходить висновку, що реальна заборгованість за фактично отриманими коштами банку у відповідача перед банком відсутня, при цьому, зазначена позивачем заборгованість в дійсності складається з нарахованих на суму заборгованості відсотків, неустойки, а також списань за додатковими договорами, докази укладення яких позивачем надано не було.
В той же час, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про долучення додаткових доказів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для ухвалення рішення по суті справи.
Таким чином, враховуючи доведення апелянтом факту відсутності заборгованості за простроченим тілом кредиту, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.
Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи результат розгляду даної справи, з позивача АТ КБ «ПриватБанк» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги на заочне рішення суду першої інстанції в розмірі 3 405 грн.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 вересня 2021 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове.
В задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3 405 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 04 квітня 2022 року.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.