30 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/1587/21 пров. № А/857/515/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Хобор Р.Б. та Бруновської Н.В.,
з участю секретаря судового засідання - Герман О.В.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідачів - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.10.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл., Відділу освіти та молоді Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. про визнання протиправним і скасування розпорядження про звільнення з роботи, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди (суддя суду І інстанції: Григорук О.Б. час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 12 год. 49 хв. 19.10.2021р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 01.11.2021р.),-
09.04.2021р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила скасувати як незаконне розпорядження відповідача Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. № 25-К від 15.03.2021р. про її звільнення; поновити її на посаді головного спеціаліста Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. з 15.03.2021р.; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.03.2021р., за вирахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн., а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та понесених витрат на правову допомогу в загальному розмірі 6000 грн. (Т.1, а.с.1-9, 56).
Згідно ухвали суду від 23.04.2021р. розгляд справи проведено в порядку спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи (Т.1, а.с.65-66).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.10.2021р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано розпорядження Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. № 25-К від 15.03.2021р. «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу освіти, молоді, спорту, культури та туризму Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл., починаючи з 22.03.2021р.; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.03.2021р. по 05.08.2021р. в сумі 39544 грн. 20 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Переріслянської сільської ради об'єднаної територіальної громади Надвірнянського району на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. (Т.1, а.с.214-221).
Не погодившись з винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Переріслянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовну заяву залишити без розгляду (Т.1, а.с.229-232).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що звільнення позивача з роботи здійснено на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю /КЗпП/ України у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників сільської ради.
Скорочення чисельності або штату працівників мало місце на підставі рішень сільської ради: № 61-4/2021 від 22.01.2021р. «Про ліквідацію Відділу освіти, молоді, спорту, культури та туризму Переріслянської сільської ради» та № 69-4/2021 від 22.01.2021р. «Про затвердження структури та штатної чисельності апарату Переріслянської сільської ради та її виконавчих органів на 2021 рік в новій редакції».
Відповідно до цих рішень проведено ліквідацію структурного підрозділу із скороченням посад працівників, які в ньому працювали.
Одночасно, відповідачем за межами виконавчого комітету створено новий виконавчий орган із статусом юридичної особи публічного права - Відділ освіти та молоді Переріслянської сільської ради.
Незважаючи на викладене, судом надано помилкову правову оцінку створенню нової юридичної особи, а також наявності на час звільнення позивача вакантних посад у новоствореному відділі освіти та молоді.
Досліджені судом обставини справи не свідчать про проведення відповідачем реорганізації структурного підрозділу.
Окрім цього, роботодавцем для працівників в розглядуваному випадку є саме Відділ освіти та молоді Переріслянської сільської ради, а не відповідач.
Наголошує на тому, що позивач добровільно приймала участь в ліквідації структурного підрозділу виконавчого комітету сільської ради, скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із ліквідацією підрозділу, а також у формуванні (через участь у конкурсі) новоствореного виконавчого органу.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як достовірно встановлено судом першої інстанції, починаючи з 01.08.2019р., позивач ОСОБА_1 працювала на посаді провідного спеціаліста відділу освіти, молоді, спорту, культури та туризму Переріслянської сільської ради.
02.12.2019р. позивача переведено на посаду головного спеціаліста цього відділу згідно розпорядження відповідача № 48-К від 02.12.2019р., що стверджується відповідними записами в трудовій книжці (Т.1, а.с.32-38).
14.01.2021р. позивача було ознайомлено із розпорядженням Переріслянського сільського голови № 6-К від 14.01.2021р. «Про попередження працівників Переріслянської сільської ради про наступне вивільнення в порядку ст.49-2 Кодексу законів про працю України», що підтверджується підписом позивача у листі особистого ознайомлення (Т.1, а.с.156).
Згідно із п.п.1, 2 цього розпорядження позивача попереджено про наступне вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Відповідно до розпорядження № 25-К від 15.03.2021р. «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу освіти, молоді, спорту, культури та туризму Переріслянської сільської ради з 15.03.2021р. на підставі п.1 ст.40 КЗпП України та ст.87 Закону України «Про державну службу» (Т.1, а.с.159).
Розпорядженням відповідача № 33-К від 22.03.2021р. внесені зміни до розпорядження № 25-К від 15.03.2021р., зокрема, змінено дату звільнення позивача з 15.03.2021р. на 22.03.2021р. у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача з 15.03.2021р. по 21.03.2021р. (Т.1, а.с.171).
Починаючи з 06.08.2021р., позивач працює на посаді директора Каміннецької гімназії Івано-Франківської міської ради, що підтверджується довідкою Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради (Т.1, а.с.200).
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи рішення № 34-3/2020 від 22.12.2020р. Переріслянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської обл. фактично здійснила реорганізацію виконавчих органів ради (шляхом зміни структури та збільшення кількості штатних одиниць), в одному з яких працювала позивач.
За таких умов відповідно до ч.3 ст.49-2 КЗпП України сільська рада зобов'язана була запропонувати позивачу іншу посаду.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що розпорядження Переріслянської сільської ради № 25-К від 15.03.2021р. «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.
Із цих міркувань судом обчислено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23.03.2021р. по 05.08.2021р. тривалістю 135 календарних днів в загальному розмірі 39544 грн. 20 коп.
Позивачем не наведено жодного обґрунтування визначеної нею суми моральної шкоди, не конкретизовано, в чому саме полягали моральні страждання, яких вона зазнала внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, не наведено обґрунтованого розрахунку суми моральної шкоди, не надано належних та допустимих доказів на її підтвердження, через що правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині суд не убачав.
Враховуючи співмірність зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами та наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт та надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, а також те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, судом стягнуто із відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 10000 грн.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Частиною 2 ст.19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з ч.3 ст.7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Статтею 20 цього Закону визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі:
порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону;
порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону);
виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону);
досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).
Посадові особи місцевого самоврядування, крім посадових осіб, зазначених у частині другій цієї статті, яких притягнуто до відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією або стосовно яких набрало законної сили рішення суду щодо визнання їх активів або активів, набутих за їх дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, підлягають звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.
Перевибори сільських, селищних, міських голів, зміна керівників органів місцевого самоврядування не є підставою для припинення служби посадовими особами виконавчих органів рад, їх секретаріатів, крім працівників патронатної служби.
Підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначені приписами ст.87 Закону України «Про державну службу», відповідно до п.1 ч.1 якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
При розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються норми, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.
Звідси, до розглядуваних правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.3 цієї статті).
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (ч.4 цієї статті).
Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Наказ про звільнення повинен обов'язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника.
В роз'ясненнях, наданих Національним агентством України з питань державної служби № 48-р/з від 14.02.2018р., вказано, що скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу є підставою для припинення державної служби у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу». При цьому такому державному службовцю за наявності вакантних посад у державному органі має бути запропонована інша рівноцінна посада державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції інша робота (посада державної служби) у цьому державному органі.
Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Позивач, будучи посадовою особою місцевого самоврядування, була звільнена з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України та ст.87 Закону України «Про державну службу».
При цьому, відповідач не пропонував позивачу іншу роботу перед звільненням.
В частині обов'язку відповідача запропонувати позивачу іншу роботу у новоствореному Відділі освіти та молоді Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. колегія суддів враховує наступне.
Із аналізу затверджених Структур і штатної чисельності апарату Переріслянської сільської ради на 2020 та 2021 роки (рішення № 69-4/2021 від 22.01.2021р.) встановлено, що штатна чисельність працівників відділу освіти, молоді, спорту культури та туризму у 2020 році становила 4 одиниці.
В 2021 році штатна чисельність працівників новоствореного Відділу освіти та молоді становила 8 одиниць (а.с.19, 20).
Даний факт спростовує доводи відповідача щодо відсутності іншої роботи для позивача в структурі Переріслянської сільської ради або її виконавчих органах.
Водночас, апелянт наголошує на тому, що в розглядуваному випадку відбулося створення нової юридичної особи публічного права - Відділу освіти та молоді Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл., який не входить до структури виконавчого апарату сільської ради.
Такий висновок обґрунтовує рішеннями № 61-4/2021 від 22.01.2021р. «Про ліквідацію Відділу освіти, молоді, спорту, культури та туризму Переріслянської сільської ради» та № 69-4/2021 від 22.01.2021р. «Про затвердження структури та штатної чисельності апарату Переріслянської сільської ради та її виконавчих органів на 2021 рік в новій редакції» (Т.1, а.с.12, 25).
Згідно цих рішень відповідача виведено зі структури Переріслянської сільської ради ліквідований відділ освіти, спорту, культури та туризму, скорочені посади його працівників.
Відповідно до рішення № 34-3/2020 від 22.12.2020р. «Про створення Відділу освіти та молоді Переріслянської сільської ради, затвердження Положення про Відділ освіти та молоді та вжиття заходів щодо його державної реєстрації» створено виконавчий орган ради - Відділ освіти та молоді Переріслянської сільської ради із статусом юридичної особи публічного права (Т.1, а.с.27).
Згідно з п.1.1. Положення про Відділ освіти та молоді Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. відділ входить до складу сільської ради і в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечує виконання покладених на цей підрозділ завдань (Т.1, а.с.42-52).
Відділ ліквідовується або реорганізується на підставі рішення Переріслянської сільської ради (п.1.5 цього Положення); структура відділу за поданням сільського голови затверджується рішенням сільської ради (п.1.7 цього Положення).
Рішенням № 69-4/2021 від 22.01.2021р. затверджено структуру та штатну чисельність апарату Переріслянської сільської ради та її виконавчих органів на 2021 рік в новій редакції, згідно якого Відділ освіти та молоді включений до структури і штатної чисельності апарату ради та її виконавчих органів на 2021 рік (Т.1, а.с.153-154).
Згідно з п.5 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської ради вирішуються питання затвердження за пропозицією сільського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів.
Таким чином, до компетенції відповідача Переріслянської сільської ради належить затвердження структури та чисельності виконавчих органів ради незалежно від того, чи є вони окремими юридичними особами або створені без права юридичної особи.
У наведеному випадку власником (засновником) цих органів є відповідач, а тому в розрізі трудового законодавства роботодавцем для позивача виступає саме Переріслянська сільська рада.
Приймаючи рішення № 34-3/2020 від 22.12.2020р., відповідач Переріслянська сільська рада фактично здійснив реорганізацію виконавчих органів ради (шляхом зміни структури та збільшення кількості штатних одиниць), в одному з яких працювала позивач.
Згідно усталеної судової практики ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такого органу. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Як наслідок, в процесі реорганізації юридичної особи виникають правовідносини, пов'язані з припиненням трудових договорів з працівниками. В цьому контексті в роботодавця виникає обов'язок чіткого дотримання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників.
Вказане правило безпосередньо стосується спірних правовідносин, оскільки функції та повноваження Відділу освіти та молоді Переріслянської сільської ради співпадають із функціями та повноваженнями ліквідованого відділу освіти, молоді, спорту культури та туризму Переріслянської сільської ради.
Таким чином є безпідставним твердження відповідача про те, що станом на момент звільнення були відсутніми вакантні посади чи робота за відповідною професією чи спеціальністю, чи інша вакантна робота, яку позивач могла б виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду, в структурі апарату управління та виконавчих органів сільської ради. При цьому, в структурі новоутвореного виконавчого органу Відділу освіти та молоді Переріслянської сільської ради передбачено 8 штатних одиниць замість 4 штатних одиниць ліквідованого відділу освіти, молоді, спорту культури та туризму Переріслянської сільської ради, що виключає необхідність скорочення працівників.
Отже, враховуючи вимоги ч.3 ст.49-2 КЗпП України на відповідачу лежав обов'язок запропонувати позивачу посаду у новоствореному Відділі.
Звідси, розпорядження Переріслянської сільської ради № 25-К від 15.03.2021р. «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді, з якої вона була звільнена.
В частині визначення дати звільнення з роботи колегія суддів керується приписами ч.1 ст.235 КЗпП України, згідно яких у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відносини служби в органах місцевого самоврядування з позивачем були припинені 22.03.2021р., а тому є наявними правові підстави для поновлення позивача на роботі саме з 22.03.2021р.
Щодо розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.
Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.
Згідно постанови КМ України № 100 від 08.02.1995р. «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до п.5 вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної та розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 цього Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 вказаного Порядку).
Із наявної в матеріалах справи довідки Переріслянської сільської ради № 304 від 30.03.2021р. про доходи слідує, що заробітна плата позивача за останні два календарних місяці роботи перед звільненням (січень та лютий 2021 року) складає відповідно: за січень - 9065 грн. 51 коп. та за лютий - 8216 грн. 92 коп.
Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , з урахуванням кількості фактично відпрацьованих у вказаний період робочих днів, становила 292 грн. 92 коп. ((9065 грн. 51 коп. + 8216 грн. 92 коп.)/59 днів).
Період вимушеного прогулу складає з 23.03.2021р. по 05.08.2021р. (з 06.08.2021р. позивач працює на іншій роботі); тривалість періоду вимушеного прогулу становить 135 календарних днів.
Відтак, загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу за вказаний період, що підлягає виплаті на користь позивача, становить 39544 грн. 20 коп. (292 грн. 92 коп. х 135 днів), із відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.
Відповідно до ч.3 п.3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р., усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Окрім цього, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).
Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Крім того, утриманням податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування покладається на відповідача.
У частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди колегія суддів зазначає про наступне.
Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу /ЦК/ України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 ст.23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивачем не наведено жодного обґрунтування визначеної нею суми моральної шкоди, не конкретизовано, в чому саме полягали моральні страждання, яких вона зазнала внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, не наведено обґрунтованого розрахунку суми моральної шкоди, не надано належних та допустимих доказів на її підтвердження, через що правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині є відсутніми.
Водночас, публічне встановлення порушення, якого зазнав позивач, у рішенні суду само по собі також є належною додатковою формою відшкодування. У деяких ситуаціях цього є достатньо для виправлення ситуації.
З огляду на викладене, встановлення порушення становить додаткову справедливу сатисфакцію за завдану відповідачем моральну шкоду.
Звідси, констатацію фактів допущених протиправних дій суб'єкта владних повноважень у розглядуваних правовідносинах належить вважати додатковою сатисфакцією позивачу в даній ситуації.
Із урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають нормам процесуального права.
Водночас, доводи апелянта побудовані на переоцінці наявних доказів і усуненні помилок застосування норм матеріального права судом першої інстанції; будь-яких нових доказів до матеріалів справи останнім не представлено.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідачів були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб.
Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів.
Згідно вимог ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Переріслянську сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської обл.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування останнього колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.10.2021р. в адміністративній справі № 300/1587/21 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Переріслянську сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Р. Б. Хобор
Н. В. Бруновська
Дата складання повного тексту судового рішення: 01.04.2022р.