31 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/435/22 пров. № А/857/3127/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
секретар судового засідання Максим Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 січня 2022 року про закриття провадження (головуючий суддя Костюкевич С.Ф., м. Луцьк, проголошено 11:12:40) у справі № 140/435/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною бездіяльності, протиправними та скасування постанов, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
12.01.2022 року позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною бездіяльності щодо не надсилання постанов виконавчих проваджень, визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження № 66394537, № 66394648, № 66396379, № 66396259 та відповідних постанов про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію ті інші доходи боржника, стягнення завданих матеріальної та моральної шкоди.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27 січня 2022 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування постанов, стягнення матеріальної та моральної шкоди закрито.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм процесуального права просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти постанову, якою справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду. Вказує, що на його думку, такий позов повинен розглядатись окружним адміністративним судом. Зазначає, що закриття провадження у справі порушує його право на захист судом законних прав та інтересів, гарантоване йому статтею 55 Конституції України.
З урахуванням приписів ч.4 ст.229, ч.2 ст.313 КАС України, розгляд справи здійснювався за відсутності сторін, які були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Отже, одним із учасників адміністративного спору є суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
Відповідно до положень статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Відповідно до ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Апеляційний суд вказує, що обов'язковою умовою, за якою спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства є: по-перше відсутність іншого порядку судового оскарження таких дій чи рішень, по-друге: позивач повинен бути залучений до проведення виконавчих дій.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частина 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою, яка наділяє правом сторін, інших учасників виконавчого провадження та осіб, які не є учасниками виконавчого провадження звернутись з позовом на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення саме до того суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому Законом.
Суд апеляційної інстанції вказує, що зі змісту законодавчих приписів ч.2 ст.2, ч.1 ст.17 КАС України та ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" випливає, що якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Відповідно до частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Великою палатою Верховного суду у постанові від 10.04.2019 року у справі №908/2520/16 викладена правова позиція стосовно того, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій чи оскаржуваних рішень ДВС.
Колегія суддів, оглядаючи матеріали справи, зазначає, що позивач просить скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження № 66394537, № 66394648, № 66396379, № 66396259 від 04.08.2021 та відповідні постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію ті інші доходи боржника від 02.09.2021 (№ 66394648, № 66396379, № 66396259) та від 03.09.2021 (№ 66394537), винесені старшим державним виконавцем Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Львів) Мирончук О.П. в межах зазначених виконавчих проваджень при примусовому виконанні виконавчих листів №1382, №1381, №1384, №1383, виданих Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 19.07.2021 в цивільній справі № 161/11923/20 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді І інстанції та витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції на загальну суму 16 000 грн.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в силу імперативних приписів ст. 442 Цивільного процесуального кодексу України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 287 КАС України, позовні вимоги щодо оскарження вказаних постанов державного виконавця, в межах виконавчих проваджень з виконання виконавчих листів №1382, №1381, №1384, №1383, виданих Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 19.07.2021 по справі № 161/11923/20, повинні розглядатись тим судом, який видав виконавчий лист, в даному випадку Луцьким міськрайонним судом Волинської області за правилами цивільного судочинства.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що окружний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому доводи апелянта слід відхилити.
Одночасно суд апеляційної інстанції зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 січня 2022 року у справі № 140/435/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний