31 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 438/1865/21 пров. № А/857/1486/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 17 грудня 2021 року (головуючий суддя Слиш А.Т., м. Борислав) у справі № 438/1865/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до старшого лейтенанта поліції інспектора СРПП відділення №1 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області Фрішко Дмитра Йосиповича, ГУ НП у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (серія БАБ №481036),-
07.12.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до відповідачів, в якому просив суд скасувати постанову старшого лейтенанта поліції інспектора СРПП відділення №1 Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області Фрішка Д.Й. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. за порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Позов обґрунтовує тим, що 27 листопада 2021 року відносно ОСОБА_1 , старшим лейтенантом поліції інспектором СРПП відділення №1 Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області Фрішко Д.Й., була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, серія БАБ №481036, про визнання винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на суму 510 грн. відповідно до якої, позивач 27.11.2021 року о 17 годині 10 хвилин в м. Борислав па перехресті вулиць В.Великого - Трускавецька керуючи т.з. не надав перевагу в русі автомобілю який рухався по головній дорозі, чим порушив п. 16.11. ПДР України.
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 17 грудня 2021 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Вказує, що поліцейський його зупинив незаконно, оскільки правил дорожнього руху не порушував, а зупинити можна транспортний засіб лише за причин вказаних у ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Зазначає, що інспектор СРПП Фрішко Д.Й. посилається на той факт, що зупинив позивача за те, що нібито він порушив правила дорожнього руху, та не надав перевагу автомобілю, який рухався по головній дорозі, однак не подав жодних доказів, а тому сама зупинка була незаконною.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
27 листопада 2021 року відносно позивача, старшим лейтенантом поліції інспектором СРПП відділення №1 Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області Фрішко Д.Й. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, серія БАБ №481036, про визнання винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на суму 510 грн., відповідно до якої, позивач 27.11.2021 року о 17 годині 10 хвилин в м. Борислав па перехресті вулиць В.Великого - Трускавецька керуючи т.з. не надав перевагу в русі автомобілю який рухався по головній дорозі, чим порушив п. 16.11. ПДР України.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Колегія суддів апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. №3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306.
Згідно з п.1.1. ПДР, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Відповідно до ч.5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало порушення позивачем вимог п.16.11 ПДР України, тобто вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 статті 122 КУпАП.
Згідно п. 16.11 Правил дорожнього руху України на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху. Водій транспортного засобу, який рухається по головній дорозі, має перевагу перед транспортними засобами, що рухаються по другорядній дорозі під час виконання будь-якого маневру. Не змінюється вимога про надання переваги і від типу транспортного засобу на головній і другорядній дорогах.
Відповідно до п.1.10 ПДР України дати дорогу - вимога до учасника дорожнього руху не продовжувати або не відновлювати рух, не здійснювати будь-яких маневрів (за винятком вимоги звільнити займану смугу руху), якщо це може примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість.
Згідно до положень ч. 2 ст. 122 КУпАП адміністративним правопорушенням є порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Водночас, відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
За приписами статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 251 КУпАП України визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що із наявного у матеріалах справи відеозапису який міститься на DVD диску підтверджується факт вчинення позивачем порушення вимог ПДР України. Суд першої інстанції вірно зазначив про те, що даний відеозапис містить інформацію про обставини події та підтверджує скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а також проведення поліцейським розгляду адміністративної справи у відповідності до вимог законодавства, а отже, покликання апелянта на відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення спростовуються наявним у матеріалах справи відеозаписом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Керуючись ст. ст. 243, ч.3 ст. 268, 272,286,310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бориславського міського суду Львівської області від 17 грудня 2021 року у справі № 438/1865/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний