Постанова від 31.03.2022 по справі 140/10235/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/10235/21 пров. № А/857/306/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гудима Л.Я., Коваля Р.Й.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року (головуючого судді Смокович В.І., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі №140/10235/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 20.09.2021 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області в якому просить визнати протиправними дії щодо призначення пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки та щодо неврахування до страхового стажу періоду роботи з 31 січня 1994 року по 10 лютого 1996 року (запис №14-15 трудової книжки НОМЕР_1 від 12 вересня 1978 року), зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2018-2020 роки відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня призначення пенсії (26 березня 2021 року), зарахувавши до страхового стажу період роботи з 31 січня 1994 року по 10 лютого 1996 року відповідно до записів №14-15 трудової книжки НОМЕР_1 від 12 вересня 1978 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 у справі №140/10235/21 та ухвалою суду від 07.02.2022 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, що підтверджується посвідченням віл 21.12.2016 № НОМЕР_2 (арк. спр. 54).

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та після смерті чоловіка отримувала пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

ОСОБА_1 26 березня 2021 року звернулася до відповідача з заявою, у якій просила здійснити перехід на пенсію за віком по статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (арк. спр. 38).

Відповідно до рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 15 квітня 2021 року №033050004840 позивача з 26.03.2021 переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (арк. спр. 11, 29-30).

Листом від 02 квітня 2021 року №0300-0302-8/15538 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача, що згідно поданих документів про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не буде враховано до страхового стажу після донесення уточнюючої довідки період роботи з 31 січня 1994 року по 10 лютого 1996 року в Управлінні житлово-комунального господарства №5 Фрунзенського району, оскільки наказ про звільнення дописано і на записі про звільнення не чітка печатка, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 (арк. спр. 9).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо застосування показника середньої заробітної плати по Україна за 2014-2016 роки та щодо неврахування до страхового стажу періоду роботи з 31.01.1994 по 10.02.1996, позивач звернулася в суд з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з частиною 3 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII) №2262-ХІІ члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 1-1 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (частина 3 статті 4 Закон №1058-ІV).

Згідно з положеннями статті 9 Закону №1058-ІV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 1 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону №1788-ХІІ передбачено такий вид трудової пенсії як за вислугу років.

Статтею 7 Закону №2262-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно з приписами частини 2 статті 40 Закону №1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Отже, на підставі аналізу наведених норм, колегія суддів дійшла висновку, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV визначено порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.

Натомість позивачу була призначена пенсія відповідно до Закону №2262-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-ІV позивач звернулася вперше.

У даному випадку, має місце призначення пенсії за віком за іншим законом, а не переведення з одного на інший вид пенсії в межах одного Закону, а тому у відповідача відсутні підстави для застосування до спірних відносин положень частини 3 статті 45 Закону №1058-ІV.

Отже, у випадку, коли особі було призначено пенсію в разі втрати годувальника за Законом №2262-ХІІ, у подальшому при розрахунку пенсії за віком за Законом №1058-ІV такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія в разі втрати годувальника, яку позивач отримувала відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 31 березня та 22 грудня 2015 року (справа №№21-612а14, 21-4071а15). Вказана правова позиція Верховного Суду України підтримана Верховним Судом у постановах від 5 липня, 23 жовтня 2018 року, 31 травня, 15 серпня, 11 вересня 2019 (справи №№ 565/645/17, 317/4184/16, №344/7053/17, 263/16495/16-а, 521/9597/17, 363/1493/17), від 17 липня 2020 року у справі № 335/13894/16-а, від 30 липня 2020 року у справа № 500/1584/17 і суд не вбачає підстав для відступу від неї.

Тобто, для визначення розміру пенсії позивача мають застосовуватися формули, які використовуються при призначенні пенсії вперше відповідно до Закону №1058-IV.

Таким чином, відповідачем неправомірно застосовано розмір середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2014-2016 роки та не враховано приписи частини 2 статті 40 Закону №1058-ІV.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 12 червня 2020 року у справі №400/293/19.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що при призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV у 2020 році має застосовуватись показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2018-2020 роки, а не здійснюватися перерахунок пенсії із застосуванням середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії щодо неврахування до страхового стажу періоду роботи з 31 січня 1994 року по 10 лютого 1996 року (запис №14-15 трудової книжки НОМЕР_1 від 12 вересня 1978 року) та зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу вказаний період роботи, суд зазначає наступне.

Як установлено судом відповідно до рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 15 квітня 2021 року №033050004840 ОСОБА_1 з 26 березня 2021 року переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак до страхового стажу до донесення уточнюючої довідки період роботи з 31 січня 1994 року по 10 лютого 1996 року в Управлінні житлово-комунального господарства №5 Фрунзенського району, оскільки наказ про звільнення дописано і на записі про звільнення не чітка печатка.

Згідно вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до вимог пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 20 Порядку №637 обумовлено, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Як установлено судом згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 позивач з 31 січня 1994 року працювала в Управлінні житлово-комунального господарства №5 Фрунзенського району на посаді інспектора відділу кадрів та 10 лютого 1996 року звільнена за статтею 35 КЗпП України за власним бажанням (арк. спр. 14, 47).

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.

Пунктом 2.27 Інструкції №58 передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до пункт 4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд зазначає, що в силу пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. При цьому трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.

За змістом абзацу першого частини 2 статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

На думку суду, відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Окрім цього, колегія суддів підкреслює, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 та від 06.03.2018 у справах №754/14898/15-а, №127/9055/17, від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 08.02.2021 у справі № 487/68/17, від 30.09.2021 у справі №300/860/17, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З врахуванням вищенаведеного та того, що позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком 26 березня 2021 року, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів правомірності дій при призначенні пенсії позивача із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, а також щодо незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, а тому з метою належного способу захисту порушеного права позивача правомірно задоволено позовні вимоги шляхом визнання таких дій відповідача протиправними, зобов'язання відповідача провести з 26 березня 2021 року перерахунок призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2018-2020 роки відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 31 січня 1994 року по 10 лютого 1996 року.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі №140/10235/21 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Л.Я. Гудим

Р.Й. Коваль

Попередній документ
103830660
Наступний документ
103830662
Інформація про рішення:
№ рішення: 103830661
№ справи: 140/10235/21
Дата рішення: 31.03.2022
Дата публікації: 05.04.2022
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (10.01.2022)
Дата надходження: 10.01.2022
Предмет позову: визнання протиправними дій