28 березня 2022 року м. Дніпросправа № 280/6983/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року (головуючий суддя Стрельнікова Н.В.)
у справі № 280/6983/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, виходячи з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням у складі грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні, посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, та індексації грошового забезпечення і щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент звільнення позивача з військової служби в Збройних Силах України його загальна вислуга становила понад 10 років, тому позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні. Однак, при звільненні з військової служби військова частина не провела з ним повного розрахунку, оскільки не виплатила йому одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, як це передбачено ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року позов задоволено.
Суд першої інстанції виходив з того, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям при звільненні зі служби, як це передбачено ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», отже позивач має право на таку допомогу. Стосовно доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду з позовом суд першої інстанції дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір в частині цих вимог, охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач зазначає, що оскільки позивач не має необхідних 10 років вислуги в календарному обчисленні, то і права не одноразову грошову допомогу при звільненні позивач не має. Також скаржник наполягає, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з даний позовом, оскільки військова служба є публічною службою в розумінні ст.122 КАС України.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 29.04.2021 №84 позивач звільнений з військової служби у запас відповідно до пп. «а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку дії контракту).
25.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги.
Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2021 № 4252 позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що станом на день звільнення з військової служби 29.04.2021 його календарна вислуга років - 08 років 00 місяців 28 днів, що є недостатнім для проведення нарахування та виплати вказаної одноразової грошової допомоги.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах.
Відповідно до статті частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та із інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.2 ст. 15 Закону №2011-XII (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на п.2 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, за змістом якого у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Суд апеляційної інстанції з цього приводу вважає за необхідне зазначити, що з огляду на пріоритетність норм Закону над іншими підзаконними актами до спірних правовідносин слід застосовувати норми саме Закону №2011-XII, який не містить обмежень або розмежувань календарної вислуги років та пільгової.
Аналіз наведеної вище норми ч. 2 ст. 15 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави для висновку, що вжите в ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XII поняття "календарна вислуга років" застосовується не для визначення необхідної для призначення одноразової грошової допомоги вислуги років, а для визначення розміру такої допомоги: "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби", як правильно зазначив суд першої інстанції.
Таким чином, в частині другій статті 15 Закону №2011-XII відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Умовою набуття військовослужбовцем права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до вказаної норми є наявність у військовослужбовця вислуги 10 років і більше.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2104/17.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті "ж" статті 1-2 такого Закону , до вислуги років зараховуються, в тому числі, військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту.
За правилами пп. «а» п.3 цієї постанови Кабінету М іністрів України № 393 від 17.07.1992 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за три місяці, зокрема, період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Як вбачається з матеріалів справи, підтверджується виданою військовою частиною НОМЕР_1 довідкою № 2643 від 17.11.2020, позивач у визначені в цій довідці періоди з 2014 року по 2020 рік брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Приймаючи до уваги, що у такому випадку період служби зараховується на пільгових умовах, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що вислуга років позивача станом на момент його звільнення з військової служби складає більше 10 років, що свідчить про наявність законодавчо визначених умов для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні одноразової грошової допомоги відсутні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про протиправну бездіяльність відповідача, що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до ч.2 ст.15 Закону №2011-XII.
Щодо доводів скаржника про пропуск місячного строку звернення до суду апеляційний суд зазначає, що частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
В той же час, відповідно до ч.1 ст.3 і ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно з ч.1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З аналізу вказаної норми вбачається, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, не обмежується будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8- рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 820/4748/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 812/1255/17, від 02 липня 2020 року у справі № 812/792/17., надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України "Про оплату праці", Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Окрім того, висновок щодо необхідності керуватися частиною другою статті 233 КЗпП при зверненні особи з вимогами нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, визначеної частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII, викладено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 807/363/18.
Отже на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України, тому твердження відповідача про наявність підстав для застосування частини п'ятої статті 122 КАС України, тобто місячного строку звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є помилковим.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 280/6983/21 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко