28 березня 2022 року м. Дніпросправа № 280/6466/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року (головуючий суддя Семененко М.О.)
у справі № 280/6466/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 24.03.2021 по 14.07.2021 в розмірі 49028,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка 23.03.2021 звільнена з військової служби, однак станом на день звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунку по грошовій компенсації за неотримане речове майно. Зазначену виплату позивачка отримала лише 15.07.2021, у зв'язку з чим вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, а саме з 24.03.2021 по 14.07.2021.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року позов задоволено.
Суд першої інстанції виходив з того, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Також суд першої інстанції зазначив, що позивачка має право на стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за вказаний період в розмірі 49028,44 грн., відповідно до приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Відповідач зазначає, що нормами законодавчих актів, що регулюють питання проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. Також скаржник зазначає, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст.117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень положення статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що підтверджується позицією Верхового Суду у постанові від 24.01.2018 № 807/1502/15 і висновками Європейського суду з прав людини, викладеними в рішенні від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України».
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка - ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2021 №29 прапорщика ОСОБА_1 , начальника господарської частини, звільнено у запас наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2021 №1, вирішено вважати такою, що справи та посаду здала, направлена для зарахування на військовий облік до районного ТЦК та СП м. Запоріжжя. З 23.03.2021 позивачку виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Військова частина НОМЕР_2 перебуває на речовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 , у зв'язку з чим ВЧ НОМЕР_1 є уповноваженою на здійснення розрахунку з позивачем щодо виплат, пов'язаних з речовим забезпеченням.
Відповідачем не спростовується, що при звільненні з військової служби позивачці грошова компенсація за неотримане речове майно не виплачена.
Компенсація за неотримане речове майно виплачена позивачці 15.07.2021 у розмірі 113 789,96 грн. на її банківський рахунок, що підтверджується відповідною випискою від 16.07.2021.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що при звільненні з військової служби позивач мав прав на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.
Таке право обумовлене законодавчо встановленим обов'язком відповідача виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини (зокрема, ч.1 ст. 9-1 Закону №2011-ХІІ, п. 2 п.4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178).
Щодо застосування у спірних відносин положень законодавства про працю суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції, виходить з того, що оскільки спеціальним законодавством у сфері проходження військової служби не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №825/598/17 (провадження №К/9901/23837/18), згідно якому враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні з військової служби, керуючись метою забезпечення рівності прав у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1 ст.117 КЗпП України).
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд апеляційної інстанції вважає прийнятним посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, що чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Отже, в спірному випадку грошова компенсація вартості за неотримане речове майно мала бути виплачена позивачці у день її звільнення з військової служби 23.03.2021, однак фактично виплачена 15.07.2021, що підтверджується випискою з банківського рахунку.
Факт її не виплати в установлений строк є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст.117 КЗпП України.
При цьому немає жодних підстав вважати, що у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розцінюватися як підстава для неможливості застосування положень ст.117 КЗпП України у спірному випадку.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку.
І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Як правильно встановлено судом першої інстанції, у спірних правовідносинах відсутнє рішення про присудження позивачці компенсації вартості за неотримане речове майно.
Періодом затримки розрахунку є визначений позивачем період з 24.03.2021 по 17.06.2021 (день фактичного розрахунку) - 113 днів.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, присуджених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Аналіз вищенаведених норм свідчить, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наведених норм сума середнього заробітку, що належить до стягнення, розрахована у розмірі 49028,44 грн., виходячи із кількості днів затримки розрахунку (113 днів) та середньоденного грошового забезпечення позивача (433,88 грн. згідно довідки ВЧ НОМЕР_2 від 23.03.2021 №305).
Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 49 028,44 грн., який є співмірним із розміром належної позивачеві при звільнені компенсації за належні до видачі предмети речового майна 113789,96 грн.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року у справі № 280/6466/21 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко