01 квітня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/17883/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської міської ради (надалі також відповідач), у якій просить: визнати протиправною бездіяльність Полтавської міської ради, яка полягає у не прийнятті рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою гр. ОСОБА_2 щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га, із земель запасу на території Ковалівського старостинського округу Полтавської об'єднаної територіальної громади за межами населених пунктів; зобов'язати Полтавську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для індивідуального садівництва у приватну власність на території Ковалівського старостинського округу Полтавської об'єднаної територіальної громади на ім'я гр. ОСОБА_2 .
Позовна заява зареєстрована канцелярією суду 20 грудня 2021 року за №83773/21.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Полтавською міською радою у порушення вимог Земельного кодексу України не розглянуто та не прийнято рішення щодо клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази від відповідача та встановлено строк для їх надання до суду.
18 січня 2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 29-32/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що Полтавська міська рада розпоряджається земельними ділянками виключно комунальної власності. Зазначено, що на момент звернення позивача із заявою від 01.07.2021 до Полтавської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 та за межами с. Верхоли на території Ковалевського старостинського округу Полтавської міської територіальної громади, дана земельна ділянка входила в межі сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:019:0081 для індивідуального садівництва, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі за наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №2177-СГ на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленої інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_3 , місце розташування: Полтавська область, Полтавський район, за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради. Відповідно до відомостей з публічної кадастрової карти України, викопіювання наданого ОСОБА_2 до заяви від 01.07.2021, не визначений тип власності земельної ділянки з кадастровим номером: 5324081900:00:019:0081. Крім того, вказує, що на момент звернення, надані позивачем матеріали не підтвердили, що вказана ділянка була вільною, про що і було повідомлено на звернення заявника (позивача).
08 лютого 2022 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив /а.с. 44-48/, у якій позивач вказує на недобросовісність поведінки Полтавської міської ради, не прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи про вмотивовану відмову, не винесення клопотання позивача на розгляд сесії та порушення строку розгляду клопотання.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
ОСОБА_2 звернувся до Полтавської міської ради із заявою від 01.07.2021 (вхідний №Х04.1.1-11/6311 від 02.07.2021) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва у власність орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель запасу за межами населеного пункту Верхоли на території Ковалівського старостинського округу Полтавської об'єднаної територіальної громади /а.с. 36/.
До вказаної заяви позивачем було додано: копію витягу з паспорта, копію картки платника податків /а.с. 38-40/, копію посвідчення учасника бойових дій /а.с. 41/, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки /а.с. 37/
За результатами розгляду вказаної заяви листом Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру виконавчого комітету Полтавської міської ради від 28.07.2021 №01-04-01.2-07/1938 позивача повідомлено, що бажана земельна позивачем ділянка, орієнтовною площею 0,12 га, потрапляє в межі земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:019:0081, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі за наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на розробку документації із землеустрою земельної ділянки /а.с. 12, 35/.
Вважаючи, що відповідачем Полтавською міською радою допущено бездіяльність, яка полягає у не прийнятті рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою гр. ОСОБА_2 щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га із земель запасу на території Ковалівського старостинського округу Полтавської об'єднаної територіальної громади за межами населених пунктів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до приписів частини 1 статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до пункту "в" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 07.06.2019 у справі №826/17196/17, від 25.02.2020 у справі №723/1964/14-а, від 22.04.2020 у справі №818/1707/16.
Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 Земельного кодексу України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Нормами статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.
Частинами 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Таким чином, рішення з питань надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймається виключно на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради у формі рішення та не може оформлятися листами ради чи виконавчого комітету ради чи управлінь виконавчого комітету у відповідь на клопотання заявника.
Отже, питання, розгляд якого мав здійснюватися виключно на пленарному засіданні сесії Полтавської міської ради та за результатами розгляду якого відповідач Полтавська міська рада мала прийняти акт у формі рішення, у порушення вимог статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 118 Земельного кодексу України Полтавською міською радою не розглянуто та не прийнято жодного рішення з числа тих, які Полтавська міська рада має ухвалити за законом.
Натомість, за результатами розгляду заяви позивача листом Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру виконавчого комітету Полтавської міської ради від 28.07.2021 №01-04-01.2-07/1938 позивача повідомлено, що бажана земельна ділянка позивача, орієнтовною площею 0,12 га, потрапляє в межі земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:019:0081, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі за наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на розробку документації із землеустрою земельної ділянки /а.с. 12, 35/
Відсутність належним чином оформленого рішення Полтавської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом у місячний строк.
Отже, у даному випадку має місце протиправна бездіяльність відповідача Полтавської міської ради, яка є порушенням прав позивача на розгляд суб'єктом владних повноважень його заяви у встановленому законодавством порядку, що потребує судового захисту.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Враховуючи вищевикладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Полтавської міської ради, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва у власність орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель запасу за межами населеного пункту Верхоли на території Ковалівського старостинського округу Полтавської об'єднаної територіальної громади та зобов'язати Полтавську міську раду розглянути заяву ОСОБА_2 від 01 липня 2021 року (вхідний №Х04.1.1-11/6311 від 02 липня 2021 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва у власність орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель запасу за межами населеного пункту Верхоли на території Ковалівського старостинського округу Полтавської об'єднаної територіальної громади.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Полтавську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для індивідуального садівництва у приватну власність на території Ковалівського старостинського округу Полтавської об'єднаної територіальної громади на ім'я гр. ОСОБА_2 , суд зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями.
У світлі такого правового регулювання, надані процесуальним законом повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
У даному випадку відповідач не вирішив порушене заявником питання і не ухвалив з цього приводу жодного акту у формі рішення у формі та за процедурою, визначеною законом.
Враховуючи, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки у спосіб, встановлений законом, не розглянув відповідне питання, не надав оцінки поданим позивачем документам та не прийняв за результатами розгляду акт у формі рішення, позовна вимога про зобов'язання Полтавської міської ради надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для індивідуального садівництва у приватну власність на території Ковалівського старостинського округу Полтавської об'єднаної територіальної громади на ім'я гр. ОСОБА_2 , - є такою, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства, передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.04.2020 у справі №818/1707/16.
При прийнятті рішення у даній справі суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, адміністративний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.
У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 р. (справа № 820/4263/17).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Представництво інтересів позивача ОСОБА_2 у даній справі №440/17883/21 здійснювалося адвокатом Кумечко М.С. на підставі ордеру серії ВІ №1071020 про надання правової допомоги ОСОБА_2 /а.с. 19/.
Кумечко Марина Сергіївна (свідоцтво №1504, видане Радою адвокатів Полтавської області 13.01.2016) включена до Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/profile/49973).
На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем додано до позовної заяви копії наступних документів: договору про надання правової допомоги від 12.10.2021 /а.с. 18/, акта виконаних робіт (наданих послуг) від 16.12.2021 /а.с. 16/, квитанції №96 від 16.12.2021 на суму 6300 грн. /а.с. 17/.
Згідно пункту 4.2 договору про надання правової допомоги від 12.10.2021 гонорар адвоката визначається обсягом виконаних робіт та погоджується сторонами окремо на підставі складених додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (наданих послуг).
У акті виконаних робіт (наданих послуг) від 16.12.2021 /а.с. 16/ зазначено наступні послуги виконані адвокатом: 1) опрацювання законодавчої бази, що регулюють відносини по оскарженню рішення органу місцевого самоврядування щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), збір документів для справи (витрачений час - 2 год., вартість 800 грн.); 2) складання адміністративного позову про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії (витрачений час - 3 год., вартість 4500 грн; 3) складання та направлення адвокатського запиту до Полтавської міської ради (витрачений час - 30 хв., вартість 500 грн); 4) складання на направлення адвокатського запиту до ГУ ДГК у Полтавській області (витрачений час - 30 хв., вартість 500 грн). Всього 6300,00 грн.
Дана справа не підпадає під винятки, передбачені частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та є справою незначної складності та розглянута судом в порядку письмового провадження.
Зважаючи на співмірність розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи (справа незначної складності, що розглядається в порядку письмового провадження) та виконаними адвокатом роботами, часом, необхідним та витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони, суд вважає за необхідне зменшити заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до 4000 грн. та оскільки адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської міської ради на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. (4000 грн./2).
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 80, 132, 134, 139, 229, 241-245, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Полтавської міської ради (ідентифікаційний код 24388285, вул. Соборності, 36, м. Полтава, 36000) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Полтавської міської ради, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва у власність орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель запасу за межами населеного пункту Верхоли на території Ковалівського старостинського округу Полтавської об'єднаної територіальної громади.
Зобов'язати Полтавську міську раду розглянути заяву ОСОБА_2 від 01 липня 2021 року (вхідний №Х04.1.1-11/6311 від 02 липня 2021 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва у власність орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель запасу за межами населеного пункту Верхоли на території Ковалівського старостинського округу Полтавської об'єднаної територіальної громади.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської міської ради на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Сич