справа № 380/21385/21
31 березня 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (Відповідач), в якому із урахуванням позовної заяви від 30 грудня 2021 року просить:
- визнати протиправною бездіяльність Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Галицький відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;
- стягнути з Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу допомогу.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є учасником бойових дій та у 2021 році отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1491,00 грн, тобто меншому, ніж той, який передбачений частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На думку позивача, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 він набув право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як це встановлено частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відтак позивач уважає, що відповідач порушив його право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у належному розмірі, відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим він звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 29 листопада 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 14 січня 2022 року замінено первісного відповідача - Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації Львівської області на належного - Галицький відділ соціального захисту Управління соціального захисту населення Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. Роз'яснено відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу.
Вказану ухвалу суд надіслав на електронну адресу відповідача.
Проте станом на момент прийняття судом рішення у цій справі відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи наведене, суд відповідно до вимог частини шостої статті 162 КАС України вирішує цю справу на підставі наявних у її матеріалах доказів.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 31 липня 2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Листом від 24 грудня 2021 року № 260305-6202 Галицький відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради повідомив представника позивача - адвоката Шпарика Назара Ярославовича на його заяву від 22 грудня 2021 року, зокрема, про те, що у 2021 році позивачу виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1491,00 грн. Законодавством України не передбачено нарахування та виплату щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі більшому, ніж передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (надалі - Постанова № 325).
Уважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни та створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає та забезпечує Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-ХІІ).
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону № 3551-ХІІ (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності з 01 січня 2008 року) частину 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28 грудня 2007 року.
У подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності з 01 січня 2015 року) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31 березня 2015 року, № 141 від 02 березня 2016 року, № 233 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року, № 237 від 20 березня 2019 року та № 112 від 19 лютого 2020 року, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
08 квітня 2021 року Кабінет Міністрів України відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України прийняв постанову № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», якою затвердив «Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань».
Додатком до цього Порядку «Розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: учасникам бойових дій - 1491 гривня.
У той же час рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст.12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст.12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційним Судом України в Рішенні від 27 лютого 2020 № 3-р/2020 вказано про втрату чинності положеннями Закону саме з дня ухвалення цього Рішення.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV, а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 28 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» 15 грудня 2020 року № 1082-IX встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 01 січня 2021 року - 1769 гривень.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у 2021 році становить 8845,00 грн (1769,00 грн х 5).
Наведена вище правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин згідно з частиною 5 статті 242 КАС України.
При цьому це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Отже, беручи до уваги фактичні обставини справи, з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, суд доходить висновку, що позивач, як учасник бойових дій, має право на виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Оскільки щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році позивачу виплачено у розмірі, меншому, ніж це передбачено частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд констатує порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному, встановленому чинним законодавством, розмірі.
Суд критично оцінює посилання відповідача на Постанову № 325, як на правовий акт, який регулює розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Так, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 325.
Виходячи із визначених у частині 4 статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2021 році необхідно застосовувати не Постанову № 325, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 17-1 Закону № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII.
Так, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду зразкової справи № 440/2722/20 дійшла висновку, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.
Оскільки у 2021 році разова грошова допомога до 5 травня була виплачена позивачу Галицьким відділом соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, що ним не заперечується, то саме останній і є належним відповідачем у цій справі.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, а тому позовна вимога у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Також суд бере до уваги спосіб захисту порушеного права, застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.
За таких обставин, на переконання суду, з метою ефективного захисту порушеного права позивача належить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Тому позовну вимогу у цій частині також належить задоволити повністю.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду з цим адміністративним позовом його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1000,00 грн понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у цій справі суд зазначає наступне.
Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.
Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частин другої-п'ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Суд встановив, що 01 березня 2021 року між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Шпариком Назаром Ярославовичем (Виконавець) укладеного договір про надання правничої допомоги (далі - Договір).
Згідно з пунктом 1.1 Договору відповідно до цього Договору Виконавець зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.
Правничою допомогою в розумінні цього Договору є захист інтересів Клієнта у справі щодо перерахунку разової грошової допомоги для учасників бойових дій до 5 травня (пункт 1.2 Договору).
Загальна вартість Договору складає суму вартості наданих виконавцем послуг, що наводиться в Акті виконаних робіт. Правнича допомога, передбачена пунктом цього Договору оплачується Клієнтом Виконавцю у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень за годину надання правничої допомоги Клієнту Виконавцем за фактично виконану роботу та дії, попередньо погоджені між сторонами (пункт 3.1 Договору).
Гонорар сплачується Клієнтом в момент підписання Акту виконаних робіт або протягом 30 календарних днів з дня отримання рахунку (пункт 3.3 Договору).
Як слідує зі змісту Акта виконаних робіт від 01 грудня 2021 року, Виконавцем (адвокатом Шпариком Назаром Ярославовичем) в інтересах Замовника ( ОСОБА_2 ) згідно договору про надання правничої допомоги від 01 березня 2021 року у повному обсязі виконано зобов'язання - надана правнича допомога: підготовка та подання адміністративного позову щодо здійснення перерахунку грошової допомоги до 5 травня у 2021 році, в тому числі підготовка та подання заяви в інтересах клієнта щодо здійснення перерахунку грошової допомоги до 5 травня у 2021 році - 1 година.
Правнича допомога, передбачена предметом Договору, оплачується Замовником Виконавцю в розмірі 1000,00 грн за годину надання адвокатом правничої допомоги. Замовник визнає та приймає виконану роботу згідно Договору. Претензій щодо обсягу виконаної роботи сторони не мають.
Суд відзначає, що правнича допомога у розмірі 1000,00 грн, передбачена Договором про надання правничої допомоги від 01 березня 2021 року та Актом виконаних робіт від 01 грудня 2021 року, наразі не сплачена позивачем.
Щодо цього суд погоджується з доводами представника позивача про те, що норма статті 134 КАС України передбачає можливість здійснювати розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають сплаті, тобто, ще не сплачені стороною.
Правова позиція з цього питання викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, у якій Суд заначив про те, що «КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції».
Разом з тим принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно положень статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Відшкодування витрат за підготовку та подання заяви в інтересах Клієнта щодо перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік суд вважає необґрунтованим з огляду на те, що в ордері на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1083619 від 30 грудня 2021 року чітко зазначено, що органом, у якому надається правова допомога, є Львівський окружний адміністративний суд.
Водночас, на думку суду, витрати в сумі 1000,00 грн за підготовку та подання адміністративного позову щодо здійснення перерахунку грошової допомоги до 5 травня у 2021 році є завищеними, оскільки ця справа є типовою та відповідає зразковій справі № 440/2722/20, а відтак не потребує затрати значного часу на вказані роботи.
Також суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі рішення Верховного Суду у зразковій справі) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.
Таким чином, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (вул. Ф. Ліста, 5, м. Львів, 79000) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задоволити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Галицький відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (вул. Ф. Ліста, 5, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 26181358) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 31 березня 2022 року.
Суддя Клименко О.М.