ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/6650/17
провадження № 1-кп/753/139/22
"23" березня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
судді ОСОБА_2 ,
основних присяжних ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
запасної присяжної ОСОБА_6 ,
при секретарі ОСОБА_7 ,
за участю прокурорів ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42016000000003900 за обвинуваченням ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п. п. 6, 9, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 366; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 371; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 372 КК України,
Дарницьким районним судом м. Києва проводиться судовий розгляд вказаного кримінального провадження.
Захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_9 подане клопотання, підтримане обвинуваченим, про зміну запобіжного заходу на альтернативний запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою. Клопотання мотивоване тим, що обвинувачений перебуває під вартою понад 4 роки, при цьому в інших кримінальних провадженнях, які перебувають на розгляді в інших судах, ОСОБА_10 має альтернативний запобіжний захід - заставу. Приймаючи до уваги зарахування попереднього ув'язнення із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, ОСОБА_10 вже відбув покарання, яке може бути призначене з огляду на положення ч. 3 ст. 68 КК України, в останнього відсутні будь-які мотиви для переховування від суду. Також вважав, що заявлені стороною обвинувачення ризики не доведені. Звертав увагу, що граничний термін запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачений положеннями п. 2 ч. 3 ст. 197 КПК України, перевищений у 4 рази. Вказував, що суд зобов'язаний у будь-якому випадку визначити заставу, оскільки злочини, у яких обвинувачується його підзахисний, не підпадають під дію положень ч. 4 ст. 183 КПК України. Просив врахувати виключно позитивні відомості щодо особи ОСОБА_10 та зазначав про неможливість отримання останнім належної медичної допомоги в умовах ІТТ.
Обвинувачений ОСОБА_10 також подав клопотання про зміну запобіжного заходу на особисте зобов'язання, підтримане захисником. В обґрунтування клопотання, крім доводів, викладених у клопотанні адвоката ОСОБА_9 , зазначав про недоведеність вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК України, а також просив врахувати своє бажання вступити до лав Територіальної оборони.
Сторона обвинувачення проти задоволення вказаного клопотання категорично заперечувала. Прокурор зазначила про обґрунтованість підозри ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих злочинах, а також наявності ризиків, передбачених пунктами 1, 4, 5 частини 1 статті 177 КПК України, зокрема, існування підстав вважати, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, продовжити кримінальні правопорушення, у яких підозрюється або вчинити нові, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Крім того, просила взяти до уваги те, що раховуючи політичну ситуацію, що склалася в державі та здійснення військової агресії Російською Федерацією по відношенню до України, ризик використання обвинуваченим можливостей переховування від суду на території Російської Федерації або на території тимчасово непідконтрольній Україні став ще більш актуальним.
Заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши наявні в розпорядженні суду матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
Не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, в даному конкретному випадку суд вважає підозру відносно ОСОБА_10 у вчиненні злочинів небезпідставною, оскільки кримінальне провадження направлено до суду з обвинувальним актом. При цьому обґрунтованість обвинувачення перевірятиметься судом, який здійснює судовий розгляд, шляхом оцінки наданих сторонами кримінального провадження та потерпілим доказів при прийнятті відповідного процесуального рішення.
Так, суд враховує практику Європейського суду з захисту прав людини, а саме те, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку, і тому оцінка такого ризику проводиться з посиланням на ряд інших факторів. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до у ваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки із суспільством.
Також, суд приймає до уваги, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати, зокрема судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Так, судове провадження триває, можливість незаконного впливу з боку обвинуваченого на потерпілого та свідків продовжує існувати.
Крім того, обсяг проведених судом процесуальних дій під час судового розгляду у кримінальному провадженні та їх результати не зменшують ризик переховування та ризик перешкодити кримінальному провадженню.
З урахуванням даних про особу ОСОБА_10 , який хоча і має міцні соціальні зв'язки, проте тривалий час перебував у розшуку, на виклики до суду не з'являвся, а також те, що останнього, який перебуває в статусі обвинуваченого, знову повідомлено про підозру, суд вважає що ризик ухилення ОСОБА_10 від суду та вчинення нового кримінального правопорушення є реальним. При цьому дійсних гарантій явки до суду обвинуваченого немає.
Крім того, відомості, які би свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, зокрема за станом здоров'я, в матеріалах провадження відсутні.
Дані про те, що обвинувачений раніше не притягувався до кримінальної відповідальності та судимостей не має, одружений та має на утриманні дітей, не можуть бути безумовними підставами для зміни обраного запобіжного заходу, оскільки самі по собі не свідчать про відсутність наведених ризиків.
Наявність громадянств інших країн, міцні дружні та ділові стосунки в Україні та за її межами, майновий стан обвинуваченого, свідчать про підвищений ризик переховування від суду та перешкоджання кримінальному провадженню.
При цьому суд погоджується з твердженням сторони захисту про те, що зі сплином часу ризики, передбачені ст. 177 КПК України, дещо знижуються, проте, на думку суду, наведені ризики продовжують існувати і є реальними, і стороною обвинувачення доведено, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним у справі ризикам з урахуванням обставин справи та даних щодо особи обвинуваченого, а також забезпечити належну процесуальну поведінку останнього.
Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
При цьому розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі «Lavents v. Latvia» п. 70).
На думку суду, обставинами, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який виправдовує виняток із загальної норми про повагу до свободи людини є підвищена суспільна небезпека злочинів, що інкримінуються обвинуваченому, об'єктом яких є різноманітний спектр суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що докази, які би свідчили про те, що на даний час змінилися обставини, які були підставами для застосування обвинуваченому найбільш суворого виду запобіжного заходу і продовження строку його дії або перестали існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, встановлені судом раніше, відсутні.
Посилання сторони захисту на те, що з урахуванням всього часу перебування під вартою по всім кримінальним провадженням, та з урахуванням порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання день за два, ОСОБА_10 вже відбув все можливе покарання, є неспроможними, оскільки зарахування строку попереднього ув'язнення врегульовано положеннями ст. 72 КК України, а вирішення питання щодо призначення покарання за сукупністю злочинів або вироків врегульовано положеннями ст. ст. 70 та 71 КК України відповідно, при цьому на даний час ОСОБА_10 покарання не призначено.
Посилання сторони захисту на те, що іншими судами ОСОБА_10 визначено альтернативний запобіжний захід - заставу, як на підставу обов'язку даного складу суду визначити розмір застави, є неспроможними, оскільки вказані обставини жодним чином не впливають на прийняття рішення з вказаного питання у даному кримінальному провадженні.
Крім того, згідно відповідей на неодноразові запити суду щодо медичної допомоги обвинуваченому, останньому своєчасно забезпечено як проведення консультацій лікарів, так і отримання відповідного лікування.
Також, судом неодноразово зверталась увага, що вирішення питання щодо утримання в місці попереднього ув'язнення у даному випадку не відноситься до компетенції суду.
Також суд не вбачає порушення граничного строку тримання під вартою, передбаченого ч. 3 ст. 197 КПК України, оскільки положеннями вказаної частини статті встановлено сукупний строк тримання під вартою під час досудового розслідування, а не судового розгляду.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість підстав для застосування запобіжного заходу, виконуючи функцію суворого судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, закріпленого у частині другій статті 29 Конституції України, вислухавши думку учасників судового провадження щодо заявленого клопотання, суд прийшов до висновку, що за наведених обставин, не зважаючи на заявлене ОСОБА_10 бажання стати на захист країни, підстав для задоволення клопотань сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу немає.
Враховуючи наведене, керуючись ст. 331 КПК України, суд, -
В задоволенні клопотань сторони захисту про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на інший альтернативний запобіжний захід, який не пов'язаний із триманням під вартою - відмовити.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали може бути включене до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.
Повний текст ухвали буде оголошено 25.03.2022 року о 14 год. 00 хв.
Головуючий
Суддя
Присяжні