79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
28.03.2022 Справа № 914/2674/21
Господарський суд Львівської області в складі судді Бортник О.Ю. за участі секретаря судових засідань Толочко І.І. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Приватного підприємства «Загальнополітичне видання «Сільські Вісті», газета захисту інтересів селян України», м. Київ,
до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів,
про зменшення розміру орендної плати.
За участі представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Карвацька О.Р. - представник.
Встановив: Приватне підприємство «Загальнополітичне видання «Сільські Вісті», газета захисту інтересів селян України», м. Київ, звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про зобов'язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів, провести перерахунок розміру орендної плати за Договором оренди № 53 структурного підрозділу філії № 4 санаторію «Смерічка» ЦМК ДКТП «Хрещатик» від 22.07.2005 р. із 01.04.2021 р. на період дії карантинних обмежень та до їх відміни (скасування) в установленому законом порядку й встановити її на рівні фактичних витрат на утримання майна.
Згодом, 22.12.21 р., на електронну поштову скриньку суду позивачем надіслано заяву про зміну предмету позову. У цій заяві, з урахуванням клопотання від 30.12.2021 р., позивач виклав позовні вимоги у такій редакції: «Зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів, провести перерахунок розміру орендної плати за Договором оренди № 53 структурного підрозділу філії № 4 санаторію «Смерічка» ЦМК ДКТП «Хрещатик» від 22.07.2005 р. за період із 01.04.2021 р. по 25.04.2021 р.; та з 18.10.2021 р. та на період дії карантинних обмежень, та до їх відміни (скасування) в установленому законом порядку та встановити її на рівні фактичних витрат на утримання майна».
Стислий виклад позиції позивача.
Позивач стверджує, що між юридичними особами, правонаступниками яких є відповідно позивач та відповідач, 22.07.2005 р. укладено Договір оренди № 53 структурного підрозділу філії № 4 санаторію «Смерічка» ЦМК ДКТП «Хрещатик». Договір укладено на сорок дев'ять років.
Позивач вважає, що на підставі ч. 6 ст. 762, п. 14 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, він має право на звільнення від орендної плати до розміру, що не може перевищувати сукупний обсяг його витрат на утримання орендованого майна.
Позивач посилається на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від « 11» березня 2020 року № 211 (із подальшими змінами) «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CОVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» (далі - Постанова КМУ № 211), якими серед іншого, установлено з « 12» березня 2020 року до « 03» квітня 2020 року на усій території України карантин, а також постановлено Міністерству охорони здоров'я забезпечити тимчасове припинення проведення планових заходів і госпіталізації та планових операцій, крім термінових та невідкладних.
Орендоване майно є філією Позивача. Видами діяльності філії є: 86.10 - діяльність лікарняних закладів (основний); 86.21 - загальна медична практика; 56.30 - обслуговування напоями.
У Позивача є діюча безстрокова Ліцензія МОЗ України на медичну практику від 21.11.2012 р. з місцем провадження такої діяльності: Львівська область, Дрогобицький район, с. Опака, вул. Шевченка, 1Б, тобто за місцем знаходження Філії.
Тому Позивач вважає, що Постановою КМУ № 211 встановлено заборону на здійснення господарської діяльності філії, як лікувального закладу.
Позивач своїм наказом від 01 квітня 2020 р. № 09-с з 01.04.2020 р. тимчасово призупинив діяльність та використання орендованого майна з метою запобігання поширенню захворюваності, спричиненої пандемією CОVID-19 до невизначеного часу. З березня 2020 р. по лютий 2021 р. Позивач виконував свої обов'язки щодо сплати орендної плати у повному обсязі, його витрати з утримання орендованого майна з моменту введення карантину становили в середньому 107000 грн.
Відповідач відмовив у задоволенні звернення Позивача про звільнення його від сплати орендної плати у зв'язку з відсутністю доказів наявності обставин, за настання яких Позивач не відповідає, що унеможливлювали б використання ним орендованого майна.
Проте у ході Періодичного комплексного контролю, проведеного посадовими особами Відповідача та Фонду державного майна України за період роботи Філії з 01.05.2020 року по 30.04.2021 року, серед іншого встановлено, що на момент проведення періодичного комплексного, з оглядом об'єкта оренди, контролю орендоване державне майно Філією-санаторієм "Смерічка” не використовується у зв'язку з зупиненням діяльності з 01.04.2020 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до невизначеного терміну.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач у відзиві (том справи І, а.с. 152-154) заперечує проти задоволення позову повністю та стверджує, що норма ч. 6 ст. 762 ЦК України завжди потребує доказування факту неможливості використання об'єкту оренди в кожному конкретному випадку. Позивачем не надано жодних доказів того, що починаючи з 01.04.2021 р., він не міг використовувати орендоване майно через обставини, за які Позивач не відповідає.
На думку Відповідача, Позивач мав змогу відновити свою роботу та провадити господарську діяльність на підставі: постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. № 392 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2020 р. № 424; постанови Головного Державного санітарного лікаря України від 06.06.2020 р. № 36; рішення Обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій (протокол № 29).
Відповідач наполягає на тому, що Позивачем обрано неналежний спосіб захисту його прав.
Стислий виклад відповіді Позивача на відзив (том справи І, а.с. 156-157).
Позивач черговий раз посилається на приписи п. 14 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України. Позивач стверджує, що Рішеннями позачергових засідань Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, оформлених протоколами № 13 від 23 березня 2021 р. та № 41 від 27 жовтня 2021 р., підтверджується факт неможливості використання орендованого майна у повному обсязі.
У запереченнях на відповідь на відзив (том справи І, а.с. 175-176) Відповідач зазначає, що Рішення позачергових засідань Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, оформлені протоколами № 13 від 23 березня 2021 р. та № 41 від 27 жовтня 2021 р., прийнято відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. № 1236. Згідно з підпунктом 15 пункту 2 цієї постанови (в редакції від 07.01.2021 р.) діяльність готелів, санаторно-курортних закладів, установ і закладів, які надають соціальні послуги, реабілітаційних установ для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, а також стаціонарних відділень первинного та складного протезування протезно-ортопедичних підприємств, що належать до сфери управління Міністерства соціальної політики, не заборонялась. Обмеження, встановлені постановою, не застосовувались за умови наявності у всіх учасників негативного результату тестування на COVID-19, або експрес тесту на визначення антигена коронавірусу, яке проведене не більш як за 72 години до здійснення заходу (відвідування закладу), або документа, що підтверджує проходження повного курсу вакцинації.
Вказане, як стверджує Відповідач, спростовує доводи позивача про неможливість використання ним орендованого майна у повній мірі.
У клопотанні від 26 листопада 2021 р. (том справи І, а.с. 202-204) Позивач додатково посилається на Рішення позачергових засідань Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, що оформлені протоколами № 26, № 29, № 30, № 31, № 38, № 39, № 40, № 43, які прийнято у 2020 р., та № 8, № 9, № 11, № 27, № 29, які прийнято у 2021 р., як на докази заборони діяльності закладів, які надають послуги з розміщення.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 09.09.2021 р. позовну заяву Приватного підприємства «Загальнополітичне видання «Сільські Вісті», газета захисту інтересів селян України», м. Київ залишено без руху.
Ухвалою суду від 04.10.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Підготовче засідання у справі відкладалось, судом у підготовчому судовому засіданні 15.11.2021 р. оголошувалась перерва, строк підготовчого провадження у справі продовжувався з підстав, зазначених в ухвалах суду.
Ухвалою суду від 23.12.2021р. прийнято заяву позивача від 22.12.2021 р. про зміну предмета позову до розгляду, закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/2674/21 до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті судом оголошувались перерви та розгляд справи відкладався з підстав, відображених у протоколах судових засідань від 12.01.2022 р., 26.01.2022 р., 17.02.2022 р. та ухвалі від 01.03.2022 р.
Позивач 16.03.2022 р. подав засобами електронного зв'язку клопотання про розгляд справи № 914/2674/21 без участі представника Позивача, за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні 28.03.2022 р. судом оголошувалась перерва з метою забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції, однак, представник Позивача не відповів на телефонний дзвінок працівника суду.
Мотивувальна частина рішення.
Враховуючи зміст позовної заяви, заявлених позивачем позовних вимог та заперечень Відповідача, до переліку обставин, які є предметом доказування у справі, належить доказування фактів, за наявності яких у Відповідача існує обов'язок провести перерахунок розміру орендної плати Позивача за Договором № 53 від 22.07.2005 р. та встановити її на рівні фактичних витрат на утримання майна.
Відповідач зобов'язаний спростувати існування таких обставин.
Вичерпний перелік доказів, якими сторони підтверджують наявність обставин, що належать до предмета доказування у справі, зазначено Позивачем та Відповідачем в додатках до позовної заяви, відзиву та поданих ними до суду клопотань, заяв і пояснень.
Суд визнає встановленими, з огляду на вірогідність наявних у матеріалах справи доказів, такі обставини, що є предметом доказування у справі.
Керівники Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області та Колективного підприємства-загальнополітичне видання «Сільські вісті» газета захисту інтересів селян України 22 липня 2005 р. у м. Львові підписали Договір оренди структурного підрозділу філії № 4 санаторію Смерічка» цілісного майнового комплексу державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик» № 53.
Наявні у матеріалах справи копії відповіді Міністерства юстиції України на безкоштовний запит та наказу Фонду державного майна України № 232 від 06.03.2019 р. (том справи І, а.с. 23, 25) підтверджують ту обставину, що сторони у справі є правонаступниками юридичних осіб, які 22 липня 2005 р. підписали згаданий вище Договір № 53.
Згідно з п. 10.1. Договору № 53 його укладено терміном на сорок дев'ять років.
Суд встановив таке.
Згідно з нормами ч. 3 ст. 66, ч. 7 ст. 179, ч. 6 ст. 283 ГК України, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакціях, які діяли станом на 22 липня 2005 р., цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених ГК України та законами, прийнятими відповідно до нього.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належало Автономній Республіці Крим або перебувало у комунальній власності, на момент підписання Договору № 53, регулювались договором оренди, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до приписів ст. ст. 220, 759, 793 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягав нотаріальному посвідченню.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Договір оренди структурного підрозділу філії № 4 санаторію Смерічка» цілісного майнового комплексу державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик» № 53 від 22 липня 2005 року (том справи І, а.с. 13-22) не є нотаріально посвідченим.
Що стосується аргументів, наведених позивачем у позовній заяві та інших заявах у справі, то суд дійшов висновку, що вони не є підставою для задоволення позову з огляду на таке.
Позивач як на правові підстави своїх позовних вимог посилається у позові на приписи п. 14 розділу Прикінцеві та перехідні положення, а також норми ст. 762 ЦК України.
Відповідно до п. 14 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України в редакції, яка діяла станом на 01.04.2021 р. та 18.10.2021 р., було установлено, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
Було установлено, що у такому випадку розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.
Зазначені витрати покладались на наймача як плата за користування майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов'язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.
Ця норма не поширювалась на суб'єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді.
Згідно з та ст. 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.
Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Отже, п. 14 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України стосується плати за користування нерухомим майном.
У матеріалах справи немає та позивачем суду не надані докази того, що він не міг використовувати орендоване майно через обставини, за які він не відповідає, або що через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася, а також що це майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності позивача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
Наявні у матеріалах справи належно завірені копії наказу позивача від 01.04.2020 р. № 09-с (том справи І, а.с. 27) та Звіту про результати проведення періодичного комплексного, з оглядом об'єкта оренди, контролю за виконанням позивачем умов Договору оренди № 53, стану його збереження та використання від 16.06.2021 р.-16.07.2021 р. (том справи І, а.с. 122) підтверджують той факт, що позивач не використовував орендоване майно на підставі свого власного наказу від 01.04.2020 р. № 09-с «Про тимчасове припинення діяльності санаторію «Смерічка» у зв'язку з пандемією коронавірусу, а не через обставини, за які він не відповідає. Немає у згаданому вище Звіті (том справи І, а.с. 12-129) й посилання на встановлення комісією фактів поширення заборон, встановлених Постановою КМУ № 211, на види діяльності Позивача, що ним здійснюються на орендованому майні, відповідно до визначеного договором оренди цільового призначення такого майна, та отримання доказів фактичного не здійснення орендарем забороненого виду діяльності на орендованому майні.
Суд не бере до уваги посилання позивача на Протоколи позачергових засідань Обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій № 26, №№ 29-31, №№ 38-40, № 43 за 2020 р., № 8 від 18.03.2021 р., № 10 від 22 березня 2021 р. (том справи І, а.с. 205-230), оскільки вони не стосуються періоду часу, за який позивач просить провести перерахунок розміру орендної плати за Договором оренди № 53.
Що стосується протоколів позачергових засідань цієї ж комісії № 11 від 24 березня 2021 р., № 27 від 13 жовтня 2021 р., № 29 від 27 жовтня 2021 р. (том справи І, а.с. 230 на звороті - а.с. 239), № 13 від 23.04.2021 р. № 31 від 11 листопада 2021 р., № 33 від 06 грудня 2021 р. (том справи ІІ, а.с. 21, на звороті, -31), то відповідно до п. 1 протоколу № 11, заборонялось приймання відвідувачів суб'єктами господарювання, які провадять інші види господарської діяльності, ніж ті, які зазначає позивач у тексті позовної заяви, та які внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том справи І, а.с. 24) як види діяльності філії. Зокрема заборонено приймання відвідувачів суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері громадського харчування (барів, ресторанів, кафе тощо), крім діяльності з надання послуг громадського харчування із здійсненням адресної доставки замовлень та замовлень на винос і закладів громадського харчування в аеропортах.
Тоді як філія Позивача, яка як стверджує Позивач, використовує орендоване майно для здійснення діяльності лікарняних закладів, загальної медичної практики та обслуговування напоями, а не для господарської діяльності у сфері громадського харчування.
Протокол № 13 встановлював карантинні обмеження, характерні для жовтого рівня епідемічної небезпеки та містив рекомендації для настоятелів храмів та Департаменту освіти і науки облдержадміністрації. Цей протокол не містив заборон та обмежень щодо діяльності Позивача.
Протоколами № 27 (п. 1), № 29 (п. 1.2.), № 31 (п. 2.1.), № 33 (п. 2) встановлено перелік обставин, настання яких прямо залежить від господарюючого суб'єкта (наявність вакцинації у відвідувачів, негативного результату тестування або експрес-тесту у персоналу закладу тощо), що унеможливлюють застосування заборон та обмежень господарської діяльності, встановлених цими протоколами.
Ці протоколи навпаки свідчать про наявність обставин, які давали Позивачу можливість використовувати орендоване ним майно для здійснення його господарської діяльності у повній мірі.
Припинення певних видів діяльності, запроваджене постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 р., на яку посилається Позивач у позовній заяві, а саме приймання відвідувачів, мало місце до 22.05.2020 р. Станом на 01.04.2021 р. ці обмеження були виключені із згаданої постанови № 211.
Щодо застосування до спірних правовідносин норм, встановлених ч. 6 ст. 762 ЦК України, то у пункті 6.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 ЦК України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Така правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20 та № 911/3067/20.
Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.
На підтвердження обставини неможливості користування орендованим майном Позивач послався на запровадження Кабінетом Міністрів України у спірний період заборон та обмежень на роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає налання послуг з розміщення або приймання відвідувачів у сфері громадського харчування
Однак, судом наведено вище мотиви, з яких запровадження Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів під час карантину не є доказом неможливості використання відповідачем орендованого майна у розумінні статті 762 ЦК України.
У матеріалах справи немає доказів того, що Відповідач у спірний період часу не забезпечив Позивачу доступу до орендованого майна.
Позивач не був позбавлений можливості використовувати орендоване майно.
Неможливість отримання прибутку в очікуваному Позивачем розмірі у спірний період не є ані неможливістю використання орендованого майна, ані істотним зменшенням такої можливості використання майна (відсутністю або зменшенням доступу до майна). Приписи ст. 672 ЦК України не підлягають застосуванню з підстав неможливості отримання орендарем очікуваного прибутку за рахунок використання орендованого майна.
Щодо решти аргументів учасників справи, то суд погоджується із доводами Відповідача про те, що Довідка Позивача № 102 від 31 серпня 2021 р. (том справи І, а.с. 40) підтверджує розмір витрат Позивача на орендну плату, заробітну плату його працівників, електроенергію та господарські витрати. Проте ця довідка не підтверджує витрат наймодавця (Відповідача), які він здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.
Крім цього, постанова КМУ № 211 та ст. 762 ЦК України містять перелік випадків, за настання яких орендар має право на зменшення орендної плати або звільнення від її сплати. Ці правові норми не вимагають проведення Відповідачем обов'язкових перерахунків орендної плати.
На підставі статті 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на Позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2, 3, 13, 74,76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 236, 238, 240, 241, 242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Приватного підприємства “Загальнополітичне видання “Сільські Вісті”, газета захисту інтересів селян України” (03047, м.Київ, проспект Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 22932980) до Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79005, м. Львів, вул. Коперника М., буд.4, код ЄДРПОУ 42899921) відмовити повністю.
2. Судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції покласти на Приватне підприємство “Загальнополітичне видання “Сільські Вісті”, газета захисту інтересів селян України” (03047, м. Київ, проспект Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 22932980).
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 31.03.2022 р.
Суддя Бортник О.Ю.