Справа № 537/2603/20 Номер провадження 11-кп/814/509/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
28 березня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Ленінського районного суду м.Полтави від 01 березня 2022 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_6 від 01.03.2022 про продовження строку тримання під вартою щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчук, Полтавської області, українця, громадянина України, має вищу освіту, не працюючий, проживає: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 189,ч.2 ст.194,ч.2,3 ст.307 , ч.1,4 ст.358 КК України.
Продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 на шістдесят (60) днів з 15-00 год. 01 березня 2022 по 15-00 год. 29 квітня 2022 включно без визначення розміру застави.
Приймаючи таке рішення місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,4 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачений може: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, перебування обвинуваченого у розшуку в даному кримінальному провадженні, тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , дані про особу останнього: не має постійного місця роботи, не одружений, за місцем проживання, зазначеним у обвинувальному акті , не проживає, за повідомленням захисника вказане житло відчужене іншій особі , а також неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти встановленим вище ризикам.
З цим рішенням не погодився захисник ОСОБА_7 та подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 01.03.2022 скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Вважає, що дана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та недотриманням основоположних прав та свобод людини, які закріплені у Європейській конвенції.
Зазначає, що клопотання прокурора не містить жодного доказу на його обгрунтування , а текст не було вручено ні обвинуваченому , ні захиснику. Судом не зазначено будь-яких підстав , які дозволяють затримання протягом тривалого періоду часу, що є несумісним принципом захисту від свавілля, закріпленого у параграфі 1 статті 5 Європейської конвенції, в результаті чого підозрюваний ОСОБА_8 перебуває під вартою вже більше 21-го місця.
Стверджує, що на даний час у суді наявні майже всі письмові докази, що долучені обвинуваченням, судом допитані всі свідки та потерпілі, а жодний доказ у справі не підтверджує вину ОСОБА_8 у пред'явленому обвинуваченні.
Звертає увагу, що згідно ч.5 ст.199 КПК України на прокурора покладається обов'язок довести наявність обставин, зазначених у частині 3 ст.199 КПК України, що виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою, у іншому випадку суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою , але в рішеннях суду кожного разу не вказується у чому полягають конкретні ризики.
Зазначає, що ОСОБА_8 не вчиняв заходів на ухилення від слідства чи суду, не вживав дій на переховування від органів досудового розслідування, а жодних повідомлень, повісток, викликів на адресу його проживання не надходило, тому матеріали долучені прокурором до провадження не містять жодного доказу.
Повідомляє, що ОСОБА_8 має: стійкі соціальні зв'язки, постійне місце проживання, у власності житло в АДРЕСА_2 , та у 2014 році , приймав участь у захисті України від збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області, в результаті чого отримав контузію від вибуху ворожого снаряду та, незважаючи на це , ОСОБА_8 заявляє про свою готовність йти і боронити державу від ворога.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на підтримання доводів апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_6 про законність та обґрунтованість судового рішення, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.
У відповідності до ч.2 ст.392 КПК України ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч.5 ст.394 КПК України зазначені вище ухвали суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 422-1 КПК України апеляційні скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, розглядаються не пізніш як через три дні після їх надходження до суду апеляційної інстанції.
Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Зважаючи на те, що сторони кримінального провадження заявили клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, розгляд апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 01.03.2022 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, на підставі ч.4 ст. 422-1 КПК України проводиться за участі сторін кримінального провадження.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно зі ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
За положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
За змістом кримінального процесуального закону (ст.199 КПК України), розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування обвинувачується ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 189, ч.2 ст.194, ч.2,3 ст.307, ч.1,4 ст.358 КК України.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали від 01 березня 2022 року, суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченому, усупереч твердженням апелянта, оцінив у сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, як того вимагають приписи ст.ст. 177,183,197, 199 та 331 КПК України.
Під час вирішення клопотання прокурора місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3,4 ч.1 ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_8 може: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні; іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню .
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Так, про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може перешкоджати здійсненню кримінального провадження свідчить і те, що він обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, частина з яких згідно положень ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, а один з них передбачений ч.3 ст.189 КК України, вчинений із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу ОСОБА_8 на свідків, місце проживання яких йому достовірно відоме та бере до уваги інформацію надану прокурором ОСОБА_6 в апеляційній інстанції та захисником ОСОБА_7 про те, що всі свідки та потерпілі в даному кримінальному провадженні вже допитані , та приходить до висновку , що до закінчення судового розгляду додатковий допит свідків може бути ініційований як стороною обвинувачення так і стороною захисту, тому існує ризик впливу на свідків обвинуваченим з метою перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.
За таких обставин, ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду.
Розглядаючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою місцевий суд також відповідно до ст.178 КПК України врахував тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим в інкримінованих йому злочинах, особу обвинуваченого, а саме те, що обвинувачений не одружений, не має постійного місця роботи та місця проживання, а твердження захисника ОСОБА_7 про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків та постійного місця проживання не були підтверджені в суді об'єктивними доказами.
Так, судом першої інстанції на виконання вимог кримінального процесуального закону перевірено можливість застосування ОСОБА_8 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, з урахуванням усіх обставин у їх сукупності, та правильно встановлено відсутність об'єктивних даних щодо можливості його застосування.
Колегія суддів враховує те, що ОСОБА_8 раніше не несудимий, у 2014 році приймав участь у захисті України від збройної агресії Російської Федерації на теритоії Донецької та Луганської областей та висловлює бажання і зараз боронити Україну від ворога, однак це не спростовує висновки суду першої інстанції про неможливість запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3,4 ч.1 ст.177 КПК України, у разі незастосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отже, обставини, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися, заявлені ризики станом на день розгляду клопотання не зменшились. Посилання захисника на те, що ОСОБА_8 має доньку 4 років та має власне житло- не є безумовними підставами для застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки не підтверджуються письмовими доказами в матеріалах справи. Крім того, ці обставини в даному випадку не можуть бути беззаперечними стримуючими факторами належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Апеляційний суд вважає законним та обгрунтованим судове рішення суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, оскільки наявне об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше обмеження прав обвинуваченого перебувати на волі.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи апелянта про можливість більш м'якого запобіжного заходу забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого є непереконливими з огляду на доведеність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, які зі сплином часу не зменшилися. Інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, з урахуванням конкретних обставин провадження, не зможе дієво запобігти ризикам, доведеним прокурором під час розгляду клопотання, та не буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки ОСОБА_8 , оскільки у будь-якому випадку передбачає перебування останнього на волі.
Пунктами п.1 ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_8 обвинувачується, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого злочину із застосуванням насильства.
З огляду на викладене та враховуючи встановлені судом ризики, передбачені п.п.1,3,4 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, наведені вище обставини, передбачені ст. 178 КПК України, на думку колегії суддів, суд першої інстанції з огляду на положення ч.4 ст.183 КПК України, при постановленні оскаржуваної ухвали щодо ОСОБА_8 правомірно не визначив розмір застави у даному кримінальному провадженні.
Щодо посилань захисника на те, що пред'явлене обвинувачення не ґрунтується на достатніх доказах, то колегія суддів зауважує, що ці доводи не стосуються процесуальних повноважень суду апеляційної інстанції при апеляційному розгляді ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, оскільки питання про допустимість, належність, достовірність та достатність доказів сторони обвинувачення для визнання особи винуватою чи невинуватою має вирішуватись судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження по суті.
Так, питання винуватості чи невинуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів, суд першої інстанції вирішить у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку відповідно, а тому на цій стадії процесу, тобто до закінчення судового розгляду, колегія суддів апеляційного суду не може погодитися із обґрунтованістю апеляційних доводів у цій частині.
Разом з тим, з урахуванням наведеного, колегія суддів, не вдаючись у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченим дій, звертає увагу на те, що відповідно до змісту обвинувального акту, всупереч доводам апеляційної скарги, пред'явлене обвинувачення обґрунтоване викладеними в обвинувальному акті фактами та інформацією, які у своїй сукупності здатні переконати пересічного об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_8 може бути причетним до вчинення інкримінованих йому злочинів.
Твердження сторони захисту про зміну обвинуваченому запобіжнного заходу з підстав того, що він може брати участь у обороні України, є непереконливими. Так, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 , згідно довідки від 15.12.2014, в період з 27.08.2014 по 04.09.2014 (дев'ять днів) брав участь в антитерористичній операції на території України та має досвід бойових дій, але будь-яких відомостей щодо надходження до установи попереднього ув'язнення чи суду запиту органу, який здійснює оборону України, про доцільність мобілізації обвинувачених - немає. До того ж, висока суспільна небезпека та конкретні обставини інкримінованих ОСОБА_8 дій по вчиненню тяжких та особливо тяжких, з урахуванням у сукупності даних про особу обвинуваченого, свідчать про наявність ризиків вчинення останнім дій по ухиленню від виконання рішень, а також продовження протиправних дій, які створять загрозу суспільству, в умовах воєнного стану, після звільнення його з установи попереднього ув'язнення з ініційованої захисником підстави.
Водночас, із врахуванням доводів апелянта щодо тривалості перебування його під вартою, тривале тримання обвинуваченого під вартою хоча і є виправданим з огляду на існування суспільного інтересу, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав та інтересів як суспільства у цілому, так і потерпілих , зокрема, та, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, проте колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на дотримання розумних строків розгляду даного кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що продовження строку тримання під вартою є необхідним для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_8 , а ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 -залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Полтави від 01 березня 2022 року щодо ОСОБА_8 , - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4