Справа №562/3116/21
30 березня 2022 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді: Оборонової І.В.,
за участю секретаря: Волкодав А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області та просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обгрунтовує тим, вона з 23 листопада 2007 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Здолбунівсьокого районного суду Рівненської області від 06 листопада 2015 року було розірвано, а дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено проживати з матір'ю. Окрім того, рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2015 року з відповідача на користь позивача на утримання дочки ОСОБА_3 стягнуто аліменти. Після розірвання шлюбу відповідач взагалі не виконує своїх батьківських обов'язків щодо виховання та розвитку дочки. Він не займається її вихованням, не проявляє до неї батьківського піклування, не спілкується та не бачиться з нею та ухиляється від виконання своїх обов'язків по її утриманню. Крім того, він не піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, не утримує її матеріально. Також він має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дочки у розмірі 103772,30 грн. На думку позивача, позбавлення батьківських прав відповідача є необхідним для забезпечення прав дитини, так як відповідач своєю поведінкою жодним чином не впливає на її виховання.
Від позивача до початку розгляду справи надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Від відповідача до початку розгляду справи надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги про позбавлення батьківських прав визнає, проти задоволення позову не заперечує.
Від представника третьої особи до початку розгляду надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач та відповідач з 23 листопада 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, однак їх шлюб, відповідно до копії рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 06 листопада 2015 року їх шлюб, було розірвано (а.с.9).
Від даного шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії № НОМЕР_1 від 10 вересня 2009 року (а.с.10).
Як вбачається із копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 27 червня 2021 року, позивач уклала шлюб із ОСОБА_4 та після укладення шлюбу, змінила прізвище на " ОСОБА_1 " (а.с.6).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.
Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. 1, 2 ст. 155 СК України).
Відповідно до статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3)жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають, зокрема, один з батьків.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства", виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до статті 8 вказаного Закону, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно пункту 15 цієї постанови позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.
Згідно ч.1,2 ст. 27 вказаної Конвенції, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Як вбачається із копії рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2015 року із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с.8).
Як вбачається із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 14 вересня 2021 року, який виданий відділом державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), при примусовому виконані виконавчого листа № 562/1701/15-ц, виданого 15 червня 2016 року Здолбунівським районним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частина від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, сукупний розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів, станом на 01 жовтня 2021 року становить 103772,30 грн. (а.с.11-13)
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Як вбачається з письмового висновку органу опіки та піклування Здолбунівської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 січня 2021 року, малолітня ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю - ОСОБА_1 та вітчимом - ОСОБА_4 . Дитина навчається у Здолбунівській загальноосвітній школі I-III ступенів № 4 в 7-В класі. Батько дитини ОСОБА_2 жодного разу не приходив у школу та ніколи не цікавився її справами. ОСОБА_2 багато років з ними не проживає, не телефонує доньці, не вітає її зі святами, не купує нічого та не цікавиться її життям та здоров'ям. Орган опіки та піклування Здолбунівської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.38-39).
При ухваленні рішення суд, відповідно до вимог п. 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., також враховує, що дитині повинні бути надані можливості і сприятливі умови, які б дозволили їй розвиватися розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності при найвищому забезпеченні інтересів дитини.
Згідно статтей 9, 18 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради України 27.02.1991р., № 780-Х11 батьки несуть основну відповідальність за виховання дітей. Найважливіший обов'язок матері і батька це обов'язок виховувати, ростити дитину; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати до самостійного життя, забезпечити здобуття повної загальної освіти, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Приписами вказаної Конвенції, Закону України «Про охорону дитинства», Європейської Конвенції «Про здійснення прав дітей», ратифікованої Україною 03.08.2006 р., Конвенції «Про юрисдикцію, право, яке признається, виконується та співробітництво стосовно батьківської відповідальності та міру захисту дітей», ратифікованої Україною 14.09.2006 р., гарантовано та забезпечено право дитини з боку усіх державних та приватних структур, а також з боку батьків на належне батьківське виховання та піклування, забезпечення дитини сімейним затишком, розвиток індивідуальності та захисту всіх прав дитини навіть від самих батьків, що не суперечить вимогам ст.. 150 СК України.
На підставі наданих суду доказів судом встановлено, що відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами та станом здоров'я, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, її навчанням, підготовкою до самостійного життя. Він не забезпечує їй необхідного харчування, медичного догляду та лікування, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання. Окрім того, судом встановлено, що він взагалі не спілкується з дитиною, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, не виявляє турботи та інтересу до її життя, не розуміє її потреб, не надає підтримки, внаслідок чого створились умови, які шкодять інтересам дитини. Також відповідач не виконує покладених на нього законом обов'язків щодо педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дитини. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Вищезазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює, як ухилення відповідача від виховання своєї дитини, свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками та відсутності серйозного ставлення до дитини, байдужості до її долі.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками щодо дитини є наслідком його винної поведінки та є підставою для позбавлення його батьківських прав, а тому, виходячи з наведених норм закону, встановлених судом обставин справи і визначених відповідно до них правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав є обґрунтованими, правомірними і доведеними, оскільки позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , буде відповідати інтересам дитини.
На підставі ст.ст.19, 141, 150, 155, 164-166, 180-183, 191 Сімейного Кодексу України, керуючись ст. 5 Закону України Про судовий збір ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав - задоволити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , ID картка № НОМЕР_4 , видана 05 липня 2021 року, орган, що видав 5619.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає по АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Рівненським РВ УДМС України в Рівненській області.
Третя особа: Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області, вул.Грушевського, 14, м.Здолбунів Рівненський район Рівненська область, код ЄДРПОУ 43998192.
Суддя: підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області Оборонова І.В.