Справа № 161/12828/21
Провадження № 2/161/933/22
15 березня 2022 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Ковтуненка В.В.,
за участю секретаря судового засідання Камінського Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №10 в м. Луцьку цивільну справу № 161/12828/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ГУНП у Волинській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
19 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. Просить суд стягнути з ГУНП у Волинській області матеріальну шкоду, а саме збитки у виді упущеної вигоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 1 085,189,28 гривень. Стягнути з ГУНП у Волинській області матеріальну шкоду на користь ОСОБА_1 у розмірі загальної вартості конвертів та послуг поштового зв'язку, яка становить 3 056,07 гривень. Стягнути з ГУНП у Волинській області моральну шкоду на користь ОСОБА_1 у розмірі 1 000 000,00 гривень з підстав, викладених в позовній заяві.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях.
Представник відповідача ГУНП у Волинській області в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомляв, від нього до суду не надходило заяви про розгляд справи у його відсутності.
Розгляд справи проводиться судом на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи у їх сукупності і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУНП у Волинській області матеріальної шкоди, а саме збитків у виді упущеної вигоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 1 085,189,28 гривень, то вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З пояснень позивача та зі змісту його скарг про протиправність бездіяльності працівників поліції встановлено, що в 2017 році за рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради ОСОБА_1 було поставлено на квартирну облік та внесено в список на позачергове отримання житла, як внутрішньо переміщену особу, учасника АТО, інваліда війни 2-ї групи та вирішено виділити йому компенсацію для придбання житла.
Так, рішенням комісії щодо розгляду заяв членів сімей загиблих військовослужбовців та інвалідів про виплату грошової компенсації від 29 серпня 2017 року призначено ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні для отримання жилі приміщення в розмірі 1 085 189,28 гривень (а.с. 166).
Однак, внаслідок повідомлення ОСОБА_2 про підробку документів були розпочаті кримінальне провадження №12017030010004156 та кримінальне провадження №12017030010003733 в зв'язку з чим його, ОСОБА_1 , було знято з квартирної черги та відмовлено у виплаті компенсації для придбання житла.
Позивач вказує, що навіть після закриття названих вище кримінальних проваджень члени Виконавчого комітету Луцької міської ради відмовляються голосувати за поновлення його на квартирній черзі, покликаючись на заяви ОСОБА_2 . А тому, він подав заяву про вчинення посадовими особами Луцької міської ради злочинів, передбачених ст. ст. 366, 364, 367 КК України.
Однак, за наслідками порушення уповноваженими особами ГУНП у Волинській області, слідчими Луцького РУП ГУНП у Волинській області неналежного виконання посадових обов'язків, бездіяльності та грубого порушення розумних строків досудового розслідування, ОСОБА_1 не зміг реалізувати належні йому права та отримати компенсацію за належні для отримання жилі приміщення в розмірі 1 085 189,28 гривень.
Суд звертає особливу увагу, що із рішення комісії щодо розгляду заяв членів сімей загиблих військовослужбовців та інвалідів про виплату грошової компенсації від 29 серпня 2017 року достовірно вбачається, що виплата компенсації за належні для отримання жилі приміщення в розмірі 1 085 189,28 гривень ОСОБА_1 будуть проведені при надходженні коштів субвенції на рахунок департаменту соціальної політики Луцької міської ради (а.с. 166).
При цьому, стороною позивача суду не надано жодних достовірних, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт надходження коштів субвенції на рахунок департаменту соціальної політики Луцької міської ради за період часу, охоплений позовними вимогами позивача в цій частині.
Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_1 за звичайних умов гарантовано отримав би компенсацію за належні для отримання жилі приміщення в розмірі 1 085 189,28 гривень. Жодних доказів на підтвердження зазначених обставин стороною позивача не надано. Внаслідок чого відсутня сама упущена вигода в розумінні п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України.
А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУНП у Волинській області моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 1 000 000,00 гривень, то вона підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні підстави покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Так, статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення обов'язку відшкодувати завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Таким чином, звертаючись до суду, ОСОБА_3 обґрунтовує свої вимоги не окремими фактами бездіяльності слідчих органів у межах кримінального провадження, а його неефективністю, безвідповідальністю в цілому, оскільки протягом майже 4 років після початку кримінального провадження не вчиняється належних процесуальних дій, та не виконуються вказівки слідчого судді.
Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
30 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області, Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення моральної шкоди.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2021 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 20 000 (двадцять тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що душевні страждання ОСОБА_1 , викликані протиправною бездіяльністю посадових осіб ГУНП, полягають у почуттях беззахисності, несправедливості, образи, пригнічення, відчаю, а також в необхідності знову й знову захищати себе, звертатися за правовою допомогою, подавати скарги. Дії, які вчинялись позивачем для відновлення своїх прав, безумовно вплинули на організацію його повсякденного життя, зумовили зміни у його життєвих і виробничих стосунках. Також суд враховує час та зусилля позивача, які він змушений витрачати для відновлення свого попереднього стану.
Як вбачається із змісту позовної заяви та додаткових пояснень, що ОСОБА_1 просить суд стягнути з ГУНП у Волинській області моральну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю за період з липня 2020 року по липень 2021 року (з дня звернення до суду за захистом його прав в межах цивільної справи № 161/12049/20 по день звернення до суду за захистом його прав в межах цивільної справи № 161/12828/21). Що, також, виключає підстави для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, як про це просив представник відповідача ГУНП у Волинській області, або для закриття провадження у справі, у зв'язку з набранням рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2021 року законної сили.
Однак, суд звертає особливу увагу, що при ухваленні вказаного рішення від 15 березня 2021 року (цивільна справа № 161/12049/20), судом було прийнято до уваги та надано оцінку завданої ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності посадових осіб ГУНП за період з вересня 2019 року по січень 2021 року, що прямо вбачається із змісту рішення суду.
Внаслідок чого, суд оцінює обставини, що мають значення для вирішення справи виключно в часовому проміжку, не охопленому рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2021 року (цивільна справа № 161/12049/20).
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2021 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність керівника Волинської обласної прокуратури, яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань по заяві скаржника від 29.03.2021 року щодо слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області Гарбар Надії - задоволено. Зобов'язано керівника Волинської обласної прокуратури організувати внесення відомостей по заяві ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 29.03.2021 року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2021 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Постанову слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області Гарбар Н.О. про закриття кримінального провадження від 27 січня 2021 року, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020030010000847 від 04 березня 2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України - скасовано.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області Гарбар Н.О. від 27.01.2021 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019031010000135 від 11.10.2019 - скасовано.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2021 року заяву ОСОБА_1 та його представника адвоката Мамченка І.О. про відвід слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області Гарбар Н.О. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019031010000135 від 11.10.2019 за ст.366 КК України - задоволено. Відведено слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області Гарбар Н.О. від участі у досудовому розслідуванні кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019031010000135 від 11.10.2019 за ст.366 КК України.
Таким чином, звертаючись до суду, ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги не окремими фактами бездіяльності слідчих органів у межах кримінального провадження, а його систематичною неефективністю, безвідповідальністю в цілому, оскільки навіть після констатації зазначених обставин рішенням суду від 15 березня 2020 року, яке набрало законної сили, уповноваженими особами слідчих органів не вчиняється належних процесуальних дій, та не виконуються вказівки слідчих суддів.
В суду не виникає сумніву, що внаслідок вищевказаних обставин, позивачу ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно п.105 Рішення Європейського суду з прав людини по справі по справі «Смірнова проти Росії» від 24.07.2003 вказано, що «Суд зауважує, що деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п. 96). Але це не заважає Суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів
Моральна шкода, заподіяна позивачу полягає у:
- порушенні нормальних життєвих умов і звичок;
- стражданнях внаслідок ігнорування слідчими його прав;
- порушенні нормальних життєвих зв'язків;
- сприяння працівниками поліції вторинній віктимізації позивача.
Позивачем на засадах змагальності сторін належним чином мотивовано та доведено суду заподіяння йому моральної шкоди, що не викликає в суду будь-яких сумнівів.
Судом не приймаються до уваги посилання представників відповідача Головного Управління Національної поліції у Волинській області щодо відсутності доказів неправомірної бездіяльності слідчих та прокурорів. Оскільки надмірна тривалість розслідування справи, систематична неефективність, безвідповідальність досудового розслідування в цілому, навіть після констатації зазначених обставин рішенням суду від 15 березня 2020 року, яке набрало законної сили, є очевидними. А тому на державу покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, спричиненою такою надмірною тривалістю розслідування. Внаслідок чого, суд приходить до висновку про наявність підстав для покладення на державу обов'язку відшкодувати позивачу завдану їй моральну шкоду у зв'язку з неефективністю ведення досудового розслідування кримінальної справи, у якій позивач є потерпілою. Держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції У ситуації, коли органи держави здійснюють досудове розслідування безвідповідально та із порушенням усіх розумних строків.
Суд приймає до уваги, що період, протягом якого грубо порушувались права позивача (січень 2021 року - липень 2021 року) є відносно нетривалим в межах загального строку досудового розслідування. Однак, саме повторність та систематичність порушення законних прав позивача мають наслідком завдання йому значної моральної шкоди.
Однак, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 000, гривень є завищеними, та їх розмір не знайшов свого об'єктивного підтвердження в ході розгляду справи.
А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача ГУНП у Волинській області за рахунок Державного бюджету України шляхом списання Державним казначейством України коштів з рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 20 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУНП у Волинській області матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі загальної вартості конвертів та послуг поштового зв'язку, яка становить 3 056,07 гривень, то вона підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вже було встановлено судом, за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Так, статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Факт бездіяльності слідчих органів у межах кримінального провадження, систематична неефективність досудового розслідування та його безвідповідальність в цілому вже були встановлені судом в ході розгляду справи, та повторного викладення та мотивації під час вирішення іншої позовної вимоги, на думку суду, не потребують.
Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 визначив розмір матеріальної шкоди, виходячи із загальної вартості конвертів та послуг поштового зв'язку, яка становить 3 056,07 гривень.
Суд звертає увагу, що представниками відповідачів, в тому числі ГУНП у Волинській області не оспорювався розмір витрат ОСОБА_1 на конверти та послуги поштового зв'язку, однак, лише було зазначено, що позивачем не було доведено, що без таких витрат відновлення його порушених прав було б неможливим.
Суд зазначає, що вважає беззаперечно доведеним:
-Понесення таких витрат позивачем саме у зв'язку з надмірною тривалістю розслідування справи, систематичною неефективністю та безвідповідальністю досудового розслідування;
-Понесення таких витрат позивачем саме в розмірі, зазначеному позивачем (крім того, розмір витрат стороною відповідача не оспорювався);
-Понесення таких витрат позивачем саме з метою поновлення його порушених прав.
Заперечення представника ГУНП у Волинській області проти задоволення позову в цій частині, в порушення положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не підтверджені жодними належними, достовірними та допустимими доказами, є голослівними, та носять характер демагогії.
А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині.
Керуючись ст. ст. 22, 1176, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 10-18, 81, 141, 263-268 ЦПК України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ГУНП у Волинській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Відшкодувати за рахунок Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 20 000 гривень на відшкодування моральної шкоди завданої йому незаконними діями посадових осіб Головного Управління Національної поліції у Волинській області.
Відшкодувати за рахунок Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 056,07 гривень на відшкодування матеріальної шкоди завданої йому незаконними діями посадових осіб Головного Управління Національної поліції у Волинській області.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Ковтуненко