Справа№ 161/741/21
28 березня 2022 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого-судді Крупінської С.С.
при секретарі Клейменовій О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про стягнення боргу.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що між нею та відповідачем у жовтні 2019 року було укладено ряд договорів позики, відповідно до яких останній було надано в борг грошові кошти на загальну суму 220830 грн. 21 коп., що підтверджується відповідними розписками. Зокрема, 15.10.2019 року відповідач отримала 70000 грн., 16.10.2019 року - 46663 грн. 06 коп., 16.10.2019 року - 12167 грн. 15 коп., 17.10.2019 року - 65000 грн., 17.10.2019 року - 27000 грн., та які зобов'язувалась повернути у відповідні строки. Разом із тим у вказані в розписках строки грошові кошти ОСОБА_2 не повернула. Позивач зауважує, що відповідач після звільнення з постійного місця роботи та надалі з 07.11.2019 року не відповідає на її телефонні дзвінки, ухиляючись від перемовин щодо повернення грошових коштів, причин неповернення коштів у розмірі 220830 грн. 21 коп. не повідомляє. За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача на свою користь основну суму боргу за договором позики від 15.10.2019 року в розмірі 70000 грн., за договором позики від 16.10.ж2019 року в розмірі 46663 грн. 06 коп., за договором позики від 16.10.2019 року в розмірі 12167 грн. 15 коп., за договором позики від 17.10.2019 року в розмірі 27000 грн., а разом 220830 грн. 21 коп., інфляційні витрати в розмірі 10560 грн. 86 коп. та 3 % річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 7532 грн. 43 коп., а також стягнути судові витрати у справі.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Тарасенко О.В. у судове засідання не з'явилися, подали на адресу суду заяву, якій позовні вимоги підтримали, розгляд справи просили здійснювати у їх відсутності та щодо заочного розгляду справи не заперечили.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Василюк І.М. у судове засідання не з'явився, хоча повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Подав на адресу суду клопотання, у якому просив розгляд справи відкласти на інший час задля уникнення можливих ризиків, пов'язаних з пересуванням задля участі в судовому засіданні у зв'язку із запровадженням на території України воєнного стану відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, від 14.03.2022 року № 133/2022. Разом із тим суд зауважує, що підстави відкладення розгляду справи регламентовано приписами ст. 223 ЦПК України, а тому оцінюючи поважність причини неявки представника відповідача, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи суд враховує, що Луцький міськрайонний суд Волинської області працює у штатному режимі із врахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Будь-якого рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства у цьому суді у зв'язку із загрозою життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів на час розгляду цієї справи, що могло б зумовлювати припинення розгляду справ, наразі не приймалося. Відомості щодо перебування представника відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан у матеріалах справи відсутні та ним не надавалися до клопотання. При цьому представник відповідача не зазначає будь-яких обставин неможливості явки у судове засідання, в т.ч. тих, які б безпосередньо вказували на загрозу його життю, здоров'ю та безпеці (неможливість пересування у межах міста у зв'язку із проведенням бойових дій, неможливість вільного пересування містом у зв'язку із запровадженням тимчасових обмежень тощо), що, як наслідок, перешкоджали йому ефективно реалізовувати свої права та обов'язки. Будь-якого мотивування неможливості приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів вказане клопотання не містить. Крім того, суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Статтею 280 ЦПК України закріплена можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, у разі належним чином повідомленого відповідача про дату, час та місце судового засідання. За таких обставин суд дійшов висновку про можливість заочного розгляду цієї справи з врахуванням доводів сторони відповідача, яка містяться у відзиві, поданому 20.10.2021 року.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).
Аналіз приписів ст.ст. 1046, 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 року у справі № 319/1669/16, постанові Верховного Суду від 08.07.2019 року у справі № 524/4946/16, постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
З метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов'язується повернути позику.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 15.10.2019 року ОСОБА_2 підтвердила факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 70000 грн. та підписанням даної розписки підтвердила факт отримання обумовлених коштів, зобов'язалась повернути кошти у розмірі 70000 грн. у повному розмірі до 25.11.2019 року (а.с. 8).
Зі змісту розписки від 16.10.2019 року вбачається, що відповідач підтвердила факт отримання нею від позивача грошових коштів у розмірі 46663 грн. 06 коп. та підписанням даної розписки підтвердила факт отримання обумовлених коштів, зобов'язалась повернути кошти у розмірі 46663 грн. 06 коп. у повному розмірі до 25.11.2019 року (а.с. 9).
16.10.2019 року відповідач надала іншу розписку, якою підтвердила факт отримання нею від позивача грошових коштів у розмірі 12167 грн. 15 коп. та підписанням даної розписки підтвердила факт отримання обумовлених коштів, зобов'язалась повернути кошти у розмірі 12167 грн. 15 коп. у повному розмірі до 25.11.2019 року (а.с. 10).
Відповідно до розписки від 17.10.2019 року ОСОБА_2 підтвердила факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 65000 грн. та підписанням даної розписки підтвердила факт отримання обумовлених коштів, зобов'язалась повернути кошти у розмірі 65000 грн. у повному розмірі до 25.11.2019 року (а.с. 11).
Зі змісту розписки від 17.10.2019 року вбачається, що відповідач підтвердила факт отримання нею від позивача грошових коштів у розмірі 27000 грн. та підписанням даної розписки підтвердила факт отримання обумовлених коштів, зобов'язалась повернути кошти у розмірі 27000 грн. у повному розмірі до 25.11.2019 року (а.с. 12).
Зазначені розписки містять власноручний підпис відповідача ОСОБА_2 , що свідчать про те, що сторони досягли згоди стосовно умов такого договорів, останні є укладеними, а наведені в них умови регулюють спірні правовідносини. Такі розписки місять вказівку на дату зобов'язання відповідача щодо повернення коштів та дату їх отримання. Тобто сторонами дотримано форми договорів, що свідчить про реальність їх характеру, є доказом факту їх укладення та факту передачі грошових сум позичальнику.
Суд також зауважує, що доводи сторони відповідача, про те, що такі розписки були написані за інших обставин, ніж зазначає позивач, не підтверджуються змістом таких розписок. Інших належних, допустимих доказів на спростування вказаного факту стороною відповідача не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ч. 1 ст.530 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно із статтею 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ч.ч.1,2 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не повернула позивачу кошти у розмірі 220830 грн. 21 коп. у строк до 25.11.2019 року, а тому суд, враховуючи факт невиконання боржником своїх боргових зобов'язань за договорами позики, дійшов висновку, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість за договорами від 15.10.2019 року, від 16.10.2019 року, 17.10.2019 року у розмірі 220830 грн. 21 коп.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на те, що факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаними вище розписками встановлено судом, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 3 % обчислені із суми боргу, що утворилася станом на 13.01.2021 року та інфляційних втрат, відповідно до розрахунку, наданого позивачем (а.с. 26-29), зокрема 3 % річних у розмірі 7532 грн. 43 коп. та інфляційні втрати у розмірі 10560 грн. 86 коп.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2390 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 18, 19, 42, 81, 82, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 526, 543, 554, 599, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, суд,
Позов задовольнити.
Стягнути ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) основну суму боргу за договором позики від 15.10.2019 року у розмірі 70000 (сімдесят тисяч) грн., за договором позики від 16.10.2019 року в розмірі 46663 (сорок шість тисяч шістсот шістдесят три) грн. 06 коп., за договором позики від 16.10.2019 року в розмірі 12167 (дванадцять тисяч сто шістдесят сім) грн. 15 коп., за договором позики від 17.10.2019 року в розмірі 65000 (шістдесят п'ять тисяч) грн., за договором позики від 17.10.2019 року в розмірі 27000 (двадцять сім тисяч) грн., а всього 220830 (двісті двадцять тисяч вісімсот тридцять) грн. 21 коп., інфляційні витрати у розмірі 10560 (десять тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 86 коп. та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 7532 (сім тисяч п'ятсот тридцять дві) грн. 43 коп.
Стягнути ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2390 (дві тисячі триста дев'яносто) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення суду виготовлено 30.03.2022 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду С.С. Крупінська