58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34
28 березня 2022 року Справа № 926/5364/21
За позовом Державної служби України з безпеки на транспорті
до Фізичної особи - підприємця Колотило Катерини Володимирівни
про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 16346,45 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судового засідання Рогатинчук О.В.
Представники:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився
Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до відповідача Фізичної особи - підприємця Колотило Катерини Володимирівни про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 16346,45 грн.
В обґрунтування поданої позовної заяви, позивач посилається на те, що 18 грудня 2019 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області виявлено факт перевезення вантажу із перевищенням вагових обмежень, встановлених Правилами дорожнього руху України автомобілем МАЗ з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , що використовувався Колотило Катериною Володимирівною , а перевезення вантажу здійснював водій транспортного засобу - ОСОБА_2 на підставі товаро-транспортної накладної № 1210 від 18 грудня 2019 року по маршруту с. Іспас до м. Коломия.
Далі позивач вказує про те, що за результатами габаритно-вагового контролю складено Довідку № 0009158 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 18 грудня 2019 року та Акт № 0011265 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 18 грудня 2019 року, на підставі якого проведено Розрахунок № 135 від 18 грудня 2019 року плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та нараховано плату за проїзд у розмірі 624 євро, яка станом на 18 грудня 2019 року еквівалента 16346,45 грн. Однак, Колотило Катерина Володимирівна добровільно кошти не сплатила у зв'язку із чим, позивач звертається до суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 грудня 2021 року позовну заяву передано судді Тинок О.С.
Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 28 грудня 2021 року, якою встановлено, що дану справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, яке призначив на 19 січня 2022 року.
Ухвалою суду від 19 січня 2022 року відкладено підготовче засідання на 09 лютого 2022 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 09 лютого 2022 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів; відкладено підготовче засідання на 28 лютого 2022 року.
Ухвалою суду від 01 березня 2022 року відкладено підготовче засідання на 28 березня 2022 року.
Учасники по справі явку належних представників в судове засідання 28 березня 2022 року не забезпечили, відзив на позов відповідачем не подано.
Розглянувши матеріали справи і з'ясувавши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, суд встановив наступне.
13 грудня 2019 року затверджено щотижневий графік проведення рейдових перевірок Управлінням Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області у період з 16 грудня 2019 року по 22 грудня 2019 року, на виконання окремого доручення Укртрансбезпеки від 05 травня 2018 року № 320/03/13-18.
У відповідності до наказу Державної служби безпеки на транспорті та згідно затвердженого графіку, посадовим особам Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області видано 17 грудня 2019 року направлення на рейдову перевірку № 008741 в період з 18 грудня 2019 року по 18 грудня 2019 року.
Під час рейдової перевірки, 18 грудня 2019 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області складено Акт № 186568 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 18 грудня 2019 року, в якому вказано, що транспортний засіб марки МАЗ - 551605-271 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 з серією і номером свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 належить Колотило Катерині Володимирівні , а водієм на момент проведення перевірки транспортного засобу та під час виявленого порушення є ОСОБА_2 .
Також, 18 грудня 2019 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області складено Довідку № 0009158 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 18 грудня 2019 року, який містить результати проведеного вагового контролю.
На підставі проведеної перевірки, посадовими особами 18 грудня 2019 року складено акт № 0011265 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 18 грудня 2019 року, на підставі якого проведено Розрахунок № 135 від 18 грудня 2019 року плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, яким визначено: розмір плати за проїзд в сумі 694,00 євро (16346,45 грн еквівалент станом на 18 грудня 2019 року); платника - Колотило Катерина Володимирівна ; проведена відстань - 65 км; маршрут - с. Іспас до м. Коломия; склад автопоїзду - МАЗ н.з. НОМЕР_1 ; ПІБ водія - ОСОБА_2 та строк оплати - протягом 30 днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.
У зв'язку із тим, що Колотило Катерина Володимирівна у визначений строк оплату не здійснила, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) звернулась 28 грудня 2021 року до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи - підприємця Колотило Катерини Володимирівни про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 16346,45 грн.
При цьому, як встановлено судом під час розгляду справи та вбачається із матеріалів справи, згідно до запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Колотило Катерина Володимирівна була зареєстрована як фізична особа-підприємець 10 березня 2020, що підтверджується номером запису про проведення державної реєстрації - 20270000000008551.
Таким чином, на момент проведення 18 грудня 2019 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області рейдової перевірки, складання Акту № 0011265 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 18 грудня 2019 року та проведення Розрахунку № 135 від 18 грудня 2019 року плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, Колотило Катерина Володимирівна не була зареєстрована як фізична особа-підприємець.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 ГПК України).
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Статтею 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Згідно статті 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, визначено саме право на звернення до господарського суду фізичних осіб, які не є підприємцями за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду (позивач, заявник), а не визначено їх як відповідача.
При цьому, статтею 48 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Враховуючи вищезазначене, а також те, що станом на день проведення перевірки, складання акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування Колотило Катерина Володимирівна не здійснювала підприємницьку діяльність, не була зареєстрована в Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець, а тому була фізичною особою, то склад учасників спору не відповідає нормам Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Пунктом 2 частини другої статті 185 ГПК України унормовано, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Як передбачено пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Постановляючи дану ухвалу, суд також бере до уваги наступне.
Положення частини 4 статті 11 ГПК України визначають, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачають, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У пункті 24 рішення від 20.07.2006 року по справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ повторює, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".
Згідно пункту 50 рішення від 28.02.2008р. у справі «Церква села Сосулівка проти України» ЄСПЛ нагадує свою практику, відповідно до якої пункт 1 статті 6 Конвенції (995_004) закріплює "право на суд", в якому право на доступ до суду - право порушити провадження у судах щодо прав та обов'язків цивільного характеру - становить тільки один з його аспектів (див. "Голдер проти Об'єднаного Королівства" (980_086) (Golder v. the United Kingdom), рішення від 21 лютого 1975 року, Серія A, N 18, ст. 18, п. 36). Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. "Беллет проти Франції" (Bellet v. France), рішення від 4 грудня 1995 року, Серія A, N 333-Б, ст. 42, п. 36).
Отже, невірно обрані позивачем форми процесуальної реалізації згідно з встановленою підвідомчістю та подальший розгляд такого позову господарським судом призведе до порушення принципу спрямованості господарського процесу на ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів.
Відповідно до частин 2, 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, з огляду на те, що спір у даній справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а виник з цивільних правовідносин, та те, що суб'єктний склад учасників даної справи відповідає положенням частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загальних судів та має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
Згідно частини 3 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до господарського суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав не допускається.
Разом з тим, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він не позбавлений можливості звернутися з цим позовом до місцевого загального суду.
Відповідно до частини 4 статті 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», у разі закриття (припинення) провадження у справі сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Тому питання щодо повернення сплаченої суми судового збору за подання цього позову до суду може буде вирішено за відповідним клопотанням позивача.
Керуючись статтями 231, 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі №926/5364/21 за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до Фізичної особи - підприємця Колотило Катерини Володимирівни про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 16346,45 грн.
Відповідно до частини 2 статті 235 ГПК України ухвалу підписано 31 березня 2022 року.
Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, визначені ст. 235 ГПК України.
Ухвала суду може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в строк і в порядку, передбачених ст. ст. 254-257 ГПК України.
Інформацію по справі, що розглядалася можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Суддя О.С. Тинок