Справа № 500/9806/21
30 березня 2022 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якій просить:
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області №Ф-50491-54-У від 14.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 13362,36 грн.;
зобов'язати Головне управління ДПС у Тернопільській області відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення суми нарахованого єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 30.06.2018 у розмірі 13362,36 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 01.12.2004 по 24.09.2018 був зареєстрованим як фізична особа-підприємець. 27.11.2021 з Єдиного порталу державних послуг "Дія" позивачу стало відомо про відкриття виконавчого провадження №60620214 з примусового виконання вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області №Ф-50491-54-У від 14.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 13362,36 грн. При ознайомленні 20.12.2021 з матеріалами виконавчого провадження позивач отримав копію такої. На переконання позивача, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована з порушенням норм чинного законодавства, оскільки у період, за який нараховано єдиний внесок, він є найманим працівником та застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що не враховано контролюючим органом.
За таких обставин, позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки), є протиправною та підлягає скасуванню, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 30.12.2021 визнано поважними підстави пропуску та поновлено строк звернення до адміністративного суду з даною позовною заявою. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено у справі судове засідання.
На виконання вимог вказаної ухвали, Головним управлінням ДПС у Тернопільській області 19.01.2022 подано до суду відзив на позовну заяву, просило відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VІ). Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704,00 грн., з 01.01.2018 - 819,06 грн., з 01.01.2019 - 918,06 грн. Підприємницьку діяльність ОСОБА_1 було припинено з 24.09.2018, до припинення якої позивач повинен був сплачувати суми єдиного соціального внеску у повному обсязі. Оскільки чинним законодавством передбачено обов'язок платника податків сплачувати єдиний соціальний внесок не залежно від факту отримання доходу, позивачем не долучено доказів, що могли б підтвердити право на звільнення від сплати, а в охоплений вимогою, що оскаржується, період за 2017 рік та І, ІІ квартали 2018 року, не було зупинено право на здійснення підприємницької діяльності, то, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Сторонами подано заяви про розгляд справи без їх участі.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 та ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.12.2004 по 24.09.2018 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується та даними інформаційної системи "Податковий блок" (а.с.57).
За даними інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 загальна заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2018 становить 13362,36 грн., з яких: 8448,00 грн. за 2017 рік та 4914,36 грн. за І, ІІ квартали 2018 року (а.с.58).
Головним управлінням ДФС у Тернопільській області 14.05.2019, на підставі даних інформаційної системи податкових органів, виставило позивачу вимогу №Ф-50491-54-У про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на суму 13362,36 грн. (а.с.9).
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Пунктами 14.1.195, 14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України надано визначення поняттям "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону, та "самозайнята особа" - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом №2464-VI.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абз.2 п.1 та п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема:
роботодавці підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464-VI).
Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Як видно з матеріалів справи і це не заперечується сторонами, позивач з 01.12.2004 по 24.09.2018 був зареєстрованим як фізична особа-підприємець.
За даними інтегрованої картки платника податків, внаслідок несплати не нижче розміру мінімального страхового внеску за 2017 рік та за І, ІІ квартали 2018 року, у позивача виникла заборгованість в сумі 13362,36 грн., наявність якої стало підставою для формування оскаржуваної вимоги.
Разом з тим, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5), у періоді, за який податковим органом нараховано єдиний внесок позивачу, останній працював і страхові внески у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, сплачував за нього роботодавець (а.с.16-18).
Отже, враховуючи обставини у справі та законодавчі положення, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на нараховування та сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, за спірний період, суд приходить до висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску, як наслідок оскаржувана вимога Головного управління ДФС у Тернопільській області №Ф-50491-54-У від 14.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 13362,36 грн. є необґрунтованою, винесеною без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, з порушенням вимог ч.2 ст.2 КАС України, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому, суд враховує, що аналіз положень Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422, а також Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, який містить аналогічні положення, свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Вказана правова позиція відповідає викладеній Верховним Судом у постанові від 25.03.2020 в справі №826/9288/18.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на викладене, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, з метою повного захисту порушених прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління ДПС у Тернопільській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо наявності недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 13362,36 грн., яку відповідач вимагає сплатити оскаржуваною вимогою №Ф-50491-54-У від 14.05.2019.
Відтак, суд задовольняє вимогу зобов'язального характеру, оскільки такий спосіб захисту прав та інтересів позивача відповідає вимогам чинного законодавства та не позбавляє суб'єкта владних повноважень дискреційного розсуду, адже такий обов'язок прямо передбачений нормативно-правовим актом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності.
Отже, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).
Таким чином, оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 908,00 грн. згідно квитанції №269 від 28.12.2021 (а.с.8).
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області №Ф-50491-54-У від 14.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 13362,36 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Тернопільській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо наявності недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 13362,36 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 (нуль) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 30 березня 2022 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач: - Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м.Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 44143637);
третя особа: - Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (місцезнаходження: вул.Князя Острозького, 14, м.Тернопіль, 46008, код ЄДРПОУ 40330167).
Головуючий суддя Мандзій О.П.