31 березня 2022 року м. Рівне №460/15590/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доБілокриницької сільської ради
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - сільська рада, відповідач) у якому просила: визнати протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку; зобов'язати Білокриницьку сільську раду розглянути на найближчій сесії ради заяву громадянки ОСОБА_1 від 17.08.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею до 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована на території Білокриницької сільської ради та прийняти відповідне рішення згідно ст. 118 Земельного кодексу України.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказала, що 17.08.2021 вона звернулася до сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), в порядку статті 118 Земельного кодексу України. До клопотань було додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельних ділянок, долучена згода на обробку персональних даних. 21.09.2021 відбулося засідання сесії Білокриницької сільської ради, на якому рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача не прийняті. Такі дії органу місцевого самоврядування позивач вважає незаконними, такими, що порушують її право на безоплатну передачу земельних ділянок, встановлене в ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, та суперечать положенням статей 116, 118 Земельного кодексу України, а тому звернулася з позовом до суду.
Ухвалою суду від 22.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У строк встановлений судом, відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема зазначив, що сільська рада не відмовляла позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, рішення з цього приводу не набрало необхідної кількості голосів депутатів, про що зазначено в долученому до позову листі сільської ради. Покликаючись до положень ст. 20 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", ст. 49 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідач вказав, що депутат має право ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданні ради, але не обов'язок голосувати "за" всі проекти рішень ради. Позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності сільської ради відповідач вважає безпідставною, оскільки клопотання позивача не було проігнороване, сесія ради була скликана, відповідне питання на її розгляд було винесене, право особи бути присутньою на сесії ради не порушувалось. Незаконних дій, спрямованих на порушення прав позивача, сільська рада не вчиняла і не мала такого наміру. З наведених підстав відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач подала відповідь на відзив, в якій з підстав, що зазначені у позовній заяві, просила позов задовольнити повністю.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив такі фактичні обставини справи.
17.08.2021 ОСОБА_1 звернулася до Білокриницької сільської ради із заявою відповідно до ст.ст. 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою: щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на території Білокриницької сільської ради Рівненського району.
До заяви долучила копію паспорта громадянина України, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, графічні матеріали з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Відповідно до витягу з протоколу № 9 засідання восьмої чергової сесії восьмого скликання Білокриницької сільської ради від 21.09.2021, на сесії сільської ради з 22 депутатів присутні 15. Під порядковим номером 15 порядку денного було розглянуто земельні питання, в тому числі питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . З означеного питання виступив начальник господарсько-земельного відділу Л. Кузьмич. Результати голосування: "за" - 0; "проти" - 11 "утримались" - 5, не голосувало - 0.
Сільська рада листом № 1331/02-21/21 від 27.09.2021 повідомила ОСОБА_1 , вказавши, що її заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території Білокриницької сільської ради Рівненського району, була розглянута на сесії сільської ради 21.09.2021, та більшістю голосів депутатського складу проект рішення не підтримано.
Вважаючи неправомірною поведінку сільської ради при вирішенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, позивач звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам сторін, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Приписами статті 80 ЗК України визначено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно зі статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з частинами першою та другою статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з пунктом "г" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Відповідно до вимог частин третьої, четвертої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Частиною першою статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , у відповідності до частин шостої, сьомої статті 118 ЗК України, з метою одержання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтовною площею 0,25 га, що розташована на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області, звернулася 17.08.2021 з відповідною заявою до уповноваженого органу місцевого самоврядування Білокриницької сільської ради.
У встановлений ч. 7 ст. 118 ЗК України строк заява позивача була розглянута відповідним органом місцевого самоврядування на сесії сільської ради.
Судом достеменно встановлено і сторони не заперечують, що за результатами розгляду заяви позивача сільською радою не було прийняте жодного рішення по суті заяви: ні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ні про відмову у його наданні, з наведенням мотивів такої відмови.
Слід зазначити, що відповідно до закону, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Щодо доводів відповідача про дискреційність його повноважень у спірних правовідносинах, які зумовлені свободою депутатів сільської ради при виборі своєї позиції при голосуванні за те чи інше рішення порядку денного сесії сільської ради або утриматись від підтримки того чи іншого проекту рішення, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з частинами першою, другою статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Отже, вирішення питань, які є предметом судового розгляду в даній справі, відносяться до повноважень місцевої ради, а за результатами їх розгляду відповідач повинен був прийняти рішення.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду щодо дискреційних повноважень, зокрема, від 23.05.2018 у справі № 825/602/17, від 11.09.2019 у справі №819/570/18. Судова практика у цій категорії справ є усталеною.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що в дослідженій ситуації сільською радою розгляд заяви позивача не мав наслідком жодного визначеного законом результату правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Отже, суд вважає, що поведінка відповідача в спірній ситуації є протиправною бездіяльністю.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході судового розгляду відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування та не підтвердив правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що оскаржена поведінка суб'єкта владних повноважень не ґрунтується на матеріальному законі, не відповідає критеріям добросовісності та розсудливості, а відтак є протиправною бездіяльністю, яка призвела до порушення права позивача на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою або мотивованої відмови в його наданні.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва слід задовольнити.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади, яким на адміністративний суд покладено обов'язок контролю легальності дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що сільською радою всупереч приписам ч. 7 ст. 118 ЗК України за результатами розгляду клопотань позивача не прийнято жодного законного рішення з можливих (надати дозвіл чи відмовити в наданні такого), суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17.08.2021 та за наслідком її розгляду прийняти рішення по суті порушених у заяві питання у відповідності з вимогами статті 118 Земельного кодексу України.
При цьому, відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 29.08.2019 справа №420/5288/18.
За наведеного вище, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю.
За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як встановлено судом з матеріалів справи, позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією № 22 від 15.11.2021.
Відтак, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.08.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, що розташована на території Білокриницької сільської ради.
Зобов'язати Білокриницьку сільську раду Рівненського району Рівненської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.08.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, що розташована на території Білокриницької сільської ради, та прийняти рішення по суті порушеного у заяві питання у відповідності з вимогами статті 118 Земельного кодексу України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області судові витрати на суму 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 31 березня 2022 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Білокриницька сільська рада Рівненського району Рівненської області (вул. Рівненська, 94, с. Біла Криниця, Рівненський район, Рівненська область, 35342, ЄДРПОУ/РНОКПП 04387125)
Суддя Д.П. Зозуля