25 березня 2022 року Справа № 160/1016/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
12.01.2022р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачеві в повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021 рік, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок у відповідності до чинного законодавства та виплатити позивачеві недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021 рік, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є учасником бойових дій, а тому набув право на отримання разової грошової допомоги, передбаченої ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виплата якої проводиться до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій, проте, як зазначає позивач, наведена допомога була виплачена йому за 2021 рік у розмірі 1491,00 грн. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною та такою, що порушує його конституційні права на соціальний захист. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України та рішення Верховного Суду від 29.09.2020р. у зразковій справі №440/2722/20.
Ухвалою суду від 24.01.2022р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.14).
23.03.2022р. відповідач, на виконання вимог ухвали суду від 24.01.2022р., подав до канцелярії суду відзив на позов, у якому останній просив відмовити у задоволенні адміністративного позову позивача до відповідача в повному обсязі посилаючись на те, що Заклад не є належним відповідачем по справі, що підтверджується п.3.8 Статуту, за яким Заклад не несе відповідальності за зобов'язаннями держави та органу управління майном; у Закладу відсутні повноваження щодо самостійного підвищення та перерахунку розміру допомоги; центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення є Міністерство соціальної політики України; постанова КМУ від 08.04.2021р. №325, якою встановлено розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій за 2021 рік - 1491 грн. (яку було нараховано позивачеві в квітні 2021 року у зазначеному розмірі), не визнана неконституційною; Заклад протиправних дій або бездіяльності, які порушили права, свободи та інтереси позивача не допускав. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на рішення Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду згідно ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.18).
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній справі приймається судом 25.03.2022р., в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.06.2017р., наявною у справі (а.с.7).
В квітні 2021 року ОСОБА_1 була виплачена разова грошова допомога до 5 травня за 2021 рік в розмірі 1491,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки від 05.01.2022р. (а.с.9).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача щодо не виплати позивачеві в повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021 рік, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання такої бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок у відповідності до чинного законодавства та виплатити позивачеві недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021 рік, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551).
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №367 від 25.12.1998р. статтю 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було доповнено частиною четвертою такого змісту:
"Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" згадану вище норму права викладено в такій редакції:
"Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Тобто, з 22.05.2008р. відновлено дію ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" про виплату допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015р. також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №325 від 08.04.2021р., якою визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року №3-р/2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, з 27.02.2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що з 27.02.2020 року застосовуються положення статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367 (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, суд приходить до висновку, що на момент нарахування і виплати у квітні 2021 року позивачеві одноразової грошової допомоги, діяла ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №367 від 25.12.1998р., яка передбачала виплату допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Також, слід зазначити, що за приписами статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року встановлено, що мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.28 вказаного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" №1082-IX від 15 грудня 2021 року встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2021 року - 1769 гривень.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2021 році становить 8845 грн. (1769 х 5).
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у своєму рішенні від 29.09.2020р. у зразковій справі №440/2722/20 (Пз/9901/14/20), що набрало законної сили 13.01.2021р.
Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду у справі №440/2722/20 (Пз/9901/14/20).
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
При цьому, щодо суб'єкта владних повноважень, яким має бути здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Згідно із підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 р. за №112 Міністерство соціальної політики виплати організовує шляхом перерахування коштів структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких встановлених розмірах.
Пунктом 2 вказаної Постанови установлено забезпечити подання до 23 березня 2020 року районним органам соціального захисту населення переліків осіб, які мають право на отримання грошової допомоги: Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною гвардією, Національною поліцією, Державною податковою службою, Державною митною службою, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Міністерством юстиції, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною спеціальною службою транспорту, Офісом Генерального прокурора, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України; Пенсійним фондом України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах.
Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Так, на підставі наказу Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 22.03.2019 року №ОД-65/0/209-19 "Про передачу функцій", починаючи з 2019 року функції з нарахування та здійснення соціальних виплат за КПКВК 2501150 передано до Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення Дніпропетровської обласної ради", що підтверджується його змістом, копія якого наявна у справі (а.с.20-22).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що, в даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачеві як учаснику бойових дій у квітні 2021 року здійснював КЗ "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради, а відповідно, останній є належним відповідачем у даних правовідносинах, а відповідно, останній є належним відповідачем у даних правовідносинах, а тому доводи відповідача, викладені у відзиві про те, що Заклад не є належним відповідачем по справі та Заклад протиправних дій або бездіяльності, які порушили права, свободи та інтереси позивача не допускав, є безпідставними та відхиляються судом.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності КЗ "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради щодо не виплати позивачеві в повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021 рік, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вищенаведених норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної позиції Верховного Суду у зразковій справі №Пз/9901/14/20.
Є безпідставними та відхиляються судом посилання відповідача у відзиві на те, що Заклад не є належним відповідачем по справі, що підтверджується п.3.8 Статуту, за яким Заклад не несе відповідальності за зобов'язаннями держави та органу управління майном; у Закладу відсутні повноваження щодо самостійного підвищення та перерахунку розміру допомоги; центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення є Міністерство соціальної політики України; Заклад протиправних дій або бездіяльності, які порушили права, свободи та інтереси позивача не допускав, оскільки, по-перше, такі доводи спростовуються вищенаведеними проаналізованими обставинами цієї справи та висновками суду про те, що в даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачеві як учаснику бойових дій у квітні 2021 року здійснював КЗ "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради, а відповідно, останній і є належним відповідачем у даних правовідносинах; по-друге, на підтвердження наведених доводів відповідачем не було надано суду жодних належних доказів.
Також, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення посилання відповідача на рішення суду апеляційної інстанції, які наведені у відзиві, з огляду на те, що викладені у даних судових рішеннях обставини не стосуються позивача та предмету даного спору, а відповідно, не звільняють відповідача від обов'язку їх доказування виходячи з вимог ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, а застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах є обов'язковим для адміністративного суду лише за постановами Верховного Суду у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачеві в повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021 рік, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, суд приходить до висновку, що відповідач, провівши виплату зазначеної грошової допомоги у розмірі менше п'яти мінімальних пенсій за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, провівши виплату позивачеві щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2021 рік в розмірі меншому ніж передбачено ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - п'ять мінімальних пенсій за віком, відповідач порушив права та інтереси позивача на належне соціальне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачеві в повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021 рік, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також і слід зобов'язати відповідача здійснити перерахунок у відповідності до чинного законодавства та виплатити позивачеві недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021 рік, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплаченої суми, виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо виплати позивачеві спірної грошової допомоги у меншому розмірі, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача здійснити перерахунок у відповідності до чинного законодавства та виплатити позивачеві недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021 рік, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплаченої суми, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати противоправною бездіяльність Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради щодо не виплати ОСОБА_1 в повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021 рік, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Комунальний заклад "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 42643875) здійснити перерахунок у відповідності до чинного законодавства та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021 рік, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплаченої суми.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва