31 березня 2022 року Справа № 160/24871/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну
справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Міністерства охорони здоров'я України, якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність та дії Міністерства охорони здоров'я України, як полягають у залишенні без розгляду та ненаданні відповіді ОСОБА_1 на звернення від 24.10.2021 року, запит на отримання публічної інформації від 28.10.2021 року, запит на отримання публічної інформації від 08.11.2021 року до Державної служби України з питань праці; відмові у задоволенні запиту на інформацію та наданні неповної інформації на запит про надання письмової інформації від 08.11.2021 року до Міністерства охорони здоров'я України;
- зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України належним чином розглянути та надати вичерпні та обґрунтовані відповіді на всі питання ОСОБА_1 , викладені у зверненні від 24.10.2021 року, запитах на отримання публічної інформації від 28.10.2021 року, від 08.11.2021 року до Міністерства охорони здоров'я України та до державної служби України з питань праці;
- зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України протягом п'ятнадцяти днів з дня набрання чинності рішенням суду по цій справи надати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач зверталася до відповідача із запитами на отримання публічної інформації.
Крім того, позивач зазначає, що зверталася із запитом на отримання публічної інформації до Державної служби України з питань праці, який в частині, що стосується компетенції МОЗ України, направлений для розгляду до відповідача.
Проте, як вказує позивач, такі запити відповідачем не розглянуто, відповіді на них не надано, чим порушено вимоги Законів України «Про звернення громадян» та «Про доступ до публічної інформації».
При цьому, на запит від 08.11.2021 року від відповідача на електронну адресу надійшла відповідь, яка містить не повну інформацію, тобто надано відповіді не на всі питання позивача.
Ухвалою суду від 22.12.2021 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Відповідач, у встановлений судом строк, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, причини неподання відзиву на позовну заяву суду не повідомив.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.
Судом встановлено, що 24.10.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Міністерства охорони здоров'я України шляхом надсилання звернення на електронну адресу info@moz.gov.ua, в якому просила направити на її адресу належним чином засвідчену копію нормативно-правового документу, яким COVID-19, спричиненим коронавірусом SARS-CoV-2, визнано в Україні інфекційною хворобою. Також надати вичерпний перелік протипоказань для щеплень від вищевказаної хвороби. Окрім того, надати вичерпну інформацію щодо протипоказань до застосування щодо кожної з вакцин, які використовуються в Україні для щеплень від COVID-19, спричинений коронавірусом SARS-CoV-2, надати вичерпний перелік поствакцинальних ускладнень після щеплення від COVID-19, спричиненим коронавірусом SARS-CoV-2, щодо кожної з вакцин, які використовуються в Україні.
Позивач просила надіслати відповідь на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також на поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Також, судом встановлено, що позивач звернулася до Міністерства охорони здоров'я України із запитом на інформацію від 28.10.2021 року в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», в якому просила надати наступну інформацію:
- дату офіційного опублікування та назву видання, в якому оприлюднено наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153, відповідно до вимог ч. 7 ст. 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»;
- дату набрання чинності даним наказом МОЗ;
- вичерпний перелік інфекційних хвороб, які на день надання відповіді, визнані такими в Україні;
- чи є гостра респіраторна хвороба інфекційною та/або особливо небезпечною інфекційною хворобою. Якщо так, зазначити відповідний нормативно-правовий акт або інший офіційний документ;
- чи визнана в Україні інфекційною та/або особливо небезпечною інфекційною хворобою (на день надання відповіді) гостра респіраторна хвороба COVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2. Якщо так, надати належним чином засвідчену копію відповідного або відповідних нормативно-правових актів;
- що включає в себе формулювання «відповідна підготовка з питань проведення профілактичних щеплень» медичних працівників в розумінні ч. 5 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»;
- хто буде нести відповідальність та у якому порядку, у випадку недотримання медичними працівниками при проведенні щеплення вимог частин 5, 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в тому числі у випадку поствакцинувальних ускладнень;
- надати вичерпний перелік протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (на день надання відповіді), у якому документі це закріплено;
- порядок проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у якому нормативно-правовому документі він закріплений;
- чи визнана в Україні на день надання відповіді вакцинація/профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обов'язковою. Якщо так, яким нормативно-правовим актом це визначено;
- чи визнана в Україні на день надання відповіді вакцинація/профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, примусовою. Якщо так, яким нормативно-правовим актом це визначено;
- якими ознаками характеризується поняття «Обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»;
- за наявності яких ознак обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, може бути визнано примусовим;
- за якими критеріями різниться обов'язкова вакцинація/щеплення та примусова вакцинація/щеплення;
- вичерпний перелік зареєстрованих в Україні на день надання відповіді вакцин, призначених для щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2;
- вичерпний перелік протипоказань до застосування кожної із цих вакцин (окремо по кожній із вакцин);
- вичерпний перелік поствакцинальних ускладнень щодо кожної із вакцин, які на день надання відповіді зареєстровані та використовуються в Україні (по кожній вакцині окремо).
Позивач просила відповідь направити на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також на поштову адресу, зазначену у запиті.
З матеріалів справи вбачається, що 08.11.2021 року позивач звернулася до Міністерства охорони здоров'я України шляхом надсилання запиту на інформацію в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» на електронну адресу info@moz.gov.ua, в якому просила надати наступну інформацію та документи:
- хто має право та на підставі яких нормативно-правових документів підписувати накази Міністерства охорони здоров'я України;
- належним чином засвідчений нормативно-правовий акт, яким право підпису наказів МОЗ, зокрема № 2153 від 04.10.2021 року, надано першому заступнику Міністра;
- чи є ідентичним поняття інфекційна хвороба, небезпечна інфекційна хвороба, особливо небезпечна інфекційна хвороба, якими нормативно-правовими актами визначені поняття таких хвороб, їх перелік;
- до якого виду хвороб віднесено гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2;
- у яких офіційних джерелах оприлюднено наказ МОЗ, яким затверджено перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань, та усі інші накази МОЗ, якими вносились зміни до такого переліку;
- надати належним чином засвідчену копію рішення головного санітарного лікаря України про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2;
- якими ознаками характеризується поняття «відмова» від обов'язкових профілактичних щеплень проти відповідних інфекційних хвороб, ким та яким чином цей факт підтверджується (у розумінні ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»);
- якими ознаками характеризується поняття «ухилення» від обов'язкових профілактичних щеплень проти інших відповідних інфекційних хвороб,ким та яким чином цей факт підтверджується (у розумінні ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»);
- якою, на час надання відповіді, є вакцинація проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 - добровільною, обов'язковою, примусовою;
- чи може вважатись добровільною чи примусовою вакцинація проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за умови застосування будь-яких санкцій у випадку незроблення такого щеплення;
- хто та яким чином має підтвердити під час щеплення оригінальність вакцини, якою таке щеплення робиться; дотримання протягом усього часу та шляху прямування вакцини від виробника до особи, якій таке щеплення робиться, дотримання усіх норм транспортування, температурного режиму тощо, яким чином і у яких документах це фіксується;
- у випадку недотримання вимог ч. 5, 6 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», хто, в якому порядку та явку відповідальність буде нести, в тому числі у випадку настання поствакцинувальних ускладнень.
Позивач просила надіслати відповідь на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також на поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Крім того, судом встановлено, що 08.11.2021 року позивач звернулася до Державної служби України з питань праці шляхом надсилання запиту на інформацію в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» на електронну адресу zvern@dsp.gov.ua, в якому просила надати наступну інформацію (станом на день надання відповіді):
- якою є вакцинація проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 - добровільною, обов'язковою, примусовою;
- за якими ознаками вакцинація проти вищевказаного захворювання, може характеризуватись, як обов'язкова;
- за якими ознаками вакцинація проти вищевказаного захворювання може характеризуватись як примусова;
- чи може вважатись примусом та вакцинація примусовою - обов'язок проведення проти вищевказаної хвороби з огляду на відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у випадку відмови чи ухилення від проведення такого щеплення;
- якими ознаками характеризується відмова від проведення обов'язкового щеплення, яким чином це повинно бути зафіксовано;
- якими ознаками характеризується ухилення від проведення обов'язкового щеплення, яким чином це повинно бути зафіксовано.
Позивач просила надіслати відповідь на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також на поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що Міністерством охорони здоров'я на електронну адресу .надіслано відповідь на запит на публічну інформацію від 08.11.2021 року.
Також, з матеріалів справи вбачається, що Державна служба України з питань праці надіслала на адресу позивача лист від 15.11.2021 року № 7396/4/4.1-3В-21 «Про розгляд звернення», в якому повідомлено позивача, що з частини інших питань звернення позивача направлено відповідно до ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» за належністю до Міністерства охорони здоров'я України.
Вважаючи протиправною бездіяльність та дії Міністерства охорони здоров'я України, як полягають у залишенні без розгляду та ненаданні відповіді ОСОБА_1 на звернення від 24.10.2021 року, запит на отримання публічної інформації від 28.10.2021 року, запит на отримання публічної інформації від 08.11.2021 року до Державної служби України з питань праці; відмові у задоволенні запиту на інформацію та наданні неповної інформації на запит про надання письмової інформації від 08.11.2021 року до Міністерства охорони здоров'я України, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч. 2 ст. 19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної влади/адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суспільні відносини з приводу практичної реалізації громадянами України проголошеного ст. 40 Конституції України права на звернення до органів публічної адміністрації додатково регламентовані, насамперед, приписами Закону України "Про звернення громадян", Закону України "Про доступ до публічної інформації", Закону України "Про інформацію" (як загальними нормами права), а у деяких випадках - спеціальними нормами права як-то: положеннями Податкового кодексу України, Митного кодексу України, Земельного кодексу України тощо.
Так, згідно зі ст. 3 Закону України "Про звернення громадян", під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до положень ст. 5 Закону України "Про звернення громадян", звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути усним чи письмовим.
Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Як передбачено ст. 19 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: - об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; - у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; - скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; - забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; - письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; - вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; - у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; - не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; - особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 р. № 2939-VI (далі за текстом - Закон № 2939-VI.
За визначенням статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Одним зі шляхів забезпечення доступу до інформації є її надання за запитами на інформацію (частина 2 статті 5 Закону № 2939-VI).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 цього Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Статтею 14 Закону № 2939-VI встановлено обов'язки розпорядника інформації, серед яких обов'язок оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення та надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
Положеннями статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Відповідно до статті 21 Закону № 2939-VI інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.
Частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI визначено випадки, у яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Системний аналіз норм Закону № 2939-VI дає підстави для висновків, що визначальною кваліфікуючою ознакою публічної інформації є її реальне існування у формі документальних відомостей як речі матеріального світу, тобто те, що публічна інформація за правовою суттю є заздалегідь готовим, зафіксованим на певному матеріальному носієві продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання покладених законом обов'язків органу публічної адміністрації.
Тому у правовому режимі доступу до публічної інформації не підлягають розгляду письмові звернення зацікавлених осіб з приводу надання неіснуючої в реальності інформації, за виключенням випадку вчинення розпорядником публічної інформації безпідставного протиправного і невиправданого об'єктивними чинниками діяння з приводу невиконання власного обов'язку по створенню публічної інформації.
Суд звертає увагу, що позивач вперше звернулася до Міністерства охорони здоров'я України з відповідним зверненням від 24.10.2021 року шляхом надсилання звернення на електронну адресу info@moz.gov.ua.
При цьому, у вказаному зверненні позивач не вказала в порядку якого саме Закону України вона звертається з відповідним зверненням для отримання інформації, а тому суд робить висновок, що вказане звернення на адресу відповідача відбулося в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Проте, суд зазначає, що відповідач взагалі не надав відповіді на вказане звернення позивача, доказів протилежного матеріали справи не містять, що свідчить про протиправну бездіяльність з боку відповідача.
Також, як вже було встановлено судом позивач звернулася до Міністерства охорони здоров'я України із запитом на інформацію від 28.10.2021 року в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», який було надіслано засобами поштового зв'язку, та 08.11.2021 року - шляхом надсилання запиту на інформацію в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2
Крім того, як видно з матеріалів справи, Державна служба України з питань праці у відповідь на запит позивача, повідомила останню, що з частини інших питань звернення позивача направлено відповідно до ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» за належністю до Міністерства охорони здоров'я України.
Зі змісту цих звернень заявника від 24.10.2021 р., 28.10.2021 р. та від 08.11.2021 р. вбачається, що позивачем було сформульовано низку питань, про які зазначалося вище, які за своєю суттю пов'язані однією тематикою, проте є різними за змістом.
Натомість, відповідач обмежився лише надсиланням на електронну адресу позивача листа за номером на штрих-коді 30512112168500001, в якому вказав розгляд в межах компетенції запиту на публічну інформацію від 08.11.2021 року, що надійшов до МОЗ України від 17.11.2021 року № 17/3627/ЗПІ-21.
У вказаному листі відповідач також зазначив наступне: «Відповідно до пункту 83 розділу «Складання деяких документів. Накази» Інструкції з діловодства у Міністерстві охорони здоров'я України, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.11.2020 року № 2523 (із змінами внесеними наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15.02.2021 року № 254) накази підписуються Міністром або державним секретарем МОЗ з питань, що належать до його компетенції. У разі відсутності Міністра накази підписує заступник Міністра, який відповідно до розподілу, виконує його обов'язки.
У зв'язку з тим, що Міністр Ляшко В.К. перебував у відрядженні, наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» був підписаний Першим заступником Міністра Комарідою О.О. (копія наказу МОЗ від 01.10.2021 року № 146-км міститься в матеріалах справи).
Відповідно до ст. 1 Закону України від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення;
небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я в окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя та здоров'я;
особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2020 року № 1726 затверджено Порядок ведення обліку, звітності та епідеміологічного нагляду (спостереження) за інфекційними хворобами та перелік інфекційних хвороб, що підлягають реєстрації.
Відповідно до Додатку до Переліку інфекційних хвороб, що підлягають реєстрації внесено «Коронавірусна інфекція (COVID-19)», код по МКХ-10 - U07.1.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.1995 року № 133 затверджено Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб (ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (4004-12) від 24.02.1994 року).
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25.02.2020 року № 521 внесено зміни до Переліку, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.1995 року № 133, а саме: доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «39. COVID-19».
Інформуємо Вас, що о з вищевказаними документами можна ознайомитися на офіційному сайті Верховної Ради України (zakon.rada.gov.ua).
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень епідемічними показаннями проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на відповідних територіях та об'єктах не приймалось головним державним санітарним лікарем України.
Відповідно до статті 12 Закону України від 6 квітня 2000 року № 1645-11 «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, зокрема гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, Міністерство охорони здоров'я України розробило та затвердило наказом від 04 жовтня 2011 року № 2153 Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928.
Відповідно до частини шостої статті 12 Закону України від 6 квітня 2000 року № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27 жовтня 2021 року № 2362 внесено зміни до Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID- 19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію коронавірусної хвороби СОVІD-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24 грудня 2020 року № 3018, а саме, в розділі «МЕТА ТА ЦІЛІ ВПРОВАДЖЕННЯ ВАКЦИНИ ВІД КОРОНАВІРУСНОЇ ХВОРОБИ СОVІD-19» абзац десятий «Вакцинація від коронавірусної хвороби СОVІD-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп» виключено.
В Україні застосовуються обмежувальні протиепідемічні заходи, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» (з змінами та доповненнями), з якими можна ознайомитися за інтернет посиланням https://zakon.rada.gov.ua/go/1236-2020-п.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236.
Відповідно до пункту 41-6 вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVІD-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Поняття «ухиляються» означає, що особи без поважних причин не проводять обов'язкові профілактичні щеплення проти COVID-19.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» (із змінами доповненнями) затверджено Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень (далі - Положення).
Відповідно до пунктів 5, 6 Положення передбачено: транспортування, зберігання і використання вакцин, анатоксинів здійснюються з обов'язковим дотриманням вимог «холодового ланцюга».
Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник закладу охорони здоров'я або ФОП. Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов'язків медичних працівників, які братимуть участь у їх проведенні.
Відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 29 січня 2021 року № 1159-IX «Про внесення зміни до Закону України «Про лікарські засоби» щодо державної реєстрації лікарських засобів під зобов'язання для екстреного медичного застосування», пункту 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 19 березня 2021 року № 1353-IX «Про внесення Зміни до статті 9.2 Закону України «Про лікарські засоби» щодо державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів під зобов'язання» та пункту 24 статті 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 31 березня 2021 року № 371 «Деякі питання державної компенсації школи, пов'язаної з ускладненнями, що можуть виникнути після вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою затверджено Порядок здійснення державної компенсації шкоди, пов'язаної ускладненнями, можуть виникнути після вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та Порядок використання коштів, спрямованих здійснення державної компенсації шкоди, пов'язаної з ускладненнями, що можуть виникнути після вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.».
Оглянувши та вивчивши зміст вказаного листа, виданого Міністерством у відповідь лише на одне звернення заявника, суд доходить до переконання про те, що деякі ініційовані позивачем питання були залишені поза увагою суб'єкта владних повноважень.
Зокрема, у спірних правовідносинах заявник не отримав відповіді на поставлені в запиті від 08.11.2021 року питання, зокрема: 1) якими ознаками характеризується поняття «відмова» від обов'язкових профілактичних щеплень проти відповідних інфекційних хвороб, ким та яким чином цей факт підтверджується; 2) якою, на час надання відповіді, є вакцинація проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 - добровільною, обов'язковою, примусовою; 3) чи може вважатись добровільною чи примусовою вакцинація проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за умови застосування будь-яких санкцій у випадку незроблення такого щеплення; 4) хто та яким чином має підтвердити під час щеплення оригінальність вакцини, якою таке щеплення робиться; дотримання протягом усього часу та шляху прямування вакцини від виробника до особи, якій таке щеплення робиться, дотримання усіх норм транспортування, температурного режиму тощо, яким чином і у яких документах це фіксується; 5) у випадку недотримання вимог ч. 5, 6 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», хто, в якому порядку та явку відповідальність буде нести, в тому числі у випадку настання поствакцинувальних ускладнень.
При цьому на запити позивача від 24.10.2021 року, 28.10.2021 року та запит, що був перенаправлений до МОЗ України Державною службою України з питань праці, відповідач взагалі не надав відповіді.
Суд вважає, що за загальним правилом п. 18 ч. 1 ст. 19, п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України рішенням суб'єкта владних повноважень є письмовий акт, дією суб'єкта владних повноважень є вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, а бездіяльністю є ухилення від виконання обов'язку.
Окрім перелічених форм проявів, управлінське волевиявлення органу публічної адміністрації може також втілюватись і у вигляді письмової відмови (листа) чи фактичної відмови, котрі за змістом, формою, способом реалізації повноваження не є рішенням, але створюють перешкоду у реалізації суб'єктивного права приватної особи.
У спірних правовідносинах має місце подія як ненадання, так і надання Міністерством неповної відповіді по суті звернень зацікавленої особи, тобто бездіяльність (щодо ненадання інформації) та дії (щодо надання неповної інформації), яка підлягає кваліфікації у якості протиправної з огляду на невиконання обов'язку з приводу розгляду звернень заявника у повному обсязі.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Міністерства охорони здоров'я України протягом п'ятнадцяти днів з дня набрання чинності рішенням суду по цій справи надати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 статті 382 КАС України).
Також судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (частина 8 КАС України).
Відтак, аналіз статті 382 КАС України свідчить про те, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень - відповідача подати звіт про виконання судового рішення є однією із форм судового контролю за виконанням ухваленого судового рішення та може бути застосовано судом під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користьякого ухвалене судове рішення, надати звіт про виконання судового рішення, після його надходження - розгляду поданного звіту, а за наслідками розгляду поданного звіту або в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту або накладенням штрафу на керівника такого суб'єкта владних повноважень.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
З огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вирішуючи спір, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України, а у силу ч. 2 ст. 77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Суд зауважує, що у ході розгляду справи відповідачем як владним суб'єктом не подано доказів дотримання закону і надання повної та вичерпної інформації на звернення позивача.
Відтак, зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що вимоги позову слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 3632,00 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.2383340599.1 від 17.12.2021 року, яка наявна в матеріалах справи.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з Міністерства охорони здоров'я України за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2421,34 грн.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України, які полягають у залишенні без розгляду та ненаданні відповіді ОСОБА_1 на звернення від 24.10.2021 року, запиту на отримання публічної інформації від 28.10.2021 року, запиту на отримання публічної інформації від 08.11.2021 року до Державної служби України з питань праці.
Визнати протиправною дії Міністерства охорони здоров'я України, які полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію та наданні неповної інформації на запит про надання письмової інформації від 08.11.2021 року до Міністерства охорони здоров'я України.
Зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України розглянути відповідно до вимог законодавства та надати вичерпні та обґрунтовані відповіді на всі питання ОСОБА_1 , викладені у зверненні від 24.10.2021 року, запитах на отримання публічної інформації від 28.10.2021 року, від 08.11.2021 року до Міністерства охорони здоров'я України та до Державної служби України з питань праці, з урахуванням висновків суду.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Міністерства охорони здоров'я України (01601, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7, код ЄДРПОУ 00012925) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 2421,34 грн. (дві тисячі чотириста двадцять одна гривня 34 копійки).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 31.03.2022 року.
Суддя І.О. Лозицька