31 березня 2022 року Справа № 160/3009/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
08.02.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2022 роки при виключенні зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 роки по 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . На час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не здійснив із позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2019 роки по 2022 роки, передбаченої ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Крім того, у зв'язку з непроведенням виплати позивачу всіх належних до виплати сум, позивач вказує про його право на стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 11.02.2022 року було відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
16.03.2022 року представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових відпусток військовослужбовцям учасникам бойових дій не виплачується.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 від 19.03.2019 року має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 18.01.2022 року № 11 (по стройовій частині), ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, військовою частиною НОМЕР_2 не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за період з 2019 роки по 2022 роки.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за період з 2019 роки по 2022 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 та «;Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено термін «особливий період», як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (№ 620/4218/18).
Таким чином, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку за період з 2015 року по 2017 рік, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Судом, зі змісту наказу № 11 від 18.01.2022 року, з'ясовано, що відповідач не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, за період з 2019 року по 2022 рік. Доказів які б спростовували вказані обставини не було надано.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2022 роки при виключенні зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 роки по 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський