Справа № 357/5487/21
2/357/237/22
Категорія 52
14 березня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Нізова А. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 м. Біла Церква за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Моторно-транспортного страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
Позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що 22 червня 2020 року близько 11 год 30 хв водій ОСОБА_2 керуючи технічно справним автомобілем НІСАН, д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Чорновола в м. Біла Церква, від бульвару Олександрійський в напрямку до вул. І.Мазепи, порушив вимоги ПДР, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем марки ФОРД, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався на зелене світло та мав перевагу в русі. Внаслідок зіткнення автомобіль марки ФОРД виїхав на тротуар де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 . В результаті дтп позивач ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 04.12.2020 року водія ОСОБА_2 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України. Позивач зазначає, що ОСОБА_2 належить до категорії осіб, які звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у зв'язку з чим відшкодування збитків від ДТП, винуватцями якої є вказані особи, проводяться МТСБУ відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Позивач вказує, що на своє лікування ним було витрачено 127 218 грн., крім того зазначає, що за лікарськими прогнозами йому необхідне додаткове лікування та реабілітація, яка коштуватиме близько 100 000 грн. Крім того, позивачу відповідачами завдано моральної шкоди, яка полягає у моральних та душевних стражданнях, а також в результаті отриманих травм позивач позбавлений можливості фізично працювати, постійно відчуває нестерпний біль, наразі є інвалідом. Посилаючись на викладене, позивач просить суд стягнути з МТСБУ 230 000 грн. матеріальної шкоди; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та МТСБУ 250 000 грн. моральної шкоди.
Ухвалою від 20.10.2021 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
02 грудня 2021 року відповідач МТСБУ направив відзив на позовну заяву, в якому вимоги позивача вважають такими, що не підлягають задоволенню за їх необґрунтованістю, безпідставністю та недоведеністю, мотивуючи тим, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що витрати були понесені саме позивачем та саме на його лікування, пов'язане з дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 22 червня 2020 року. А тому, в задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Ухвалою суду від 03 грудня 2021 року закрито підготовче провадження у вказаній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, представник позивача направив клопотання про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду невідомі.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин суд вважає за можливе справу по суті розглянути за відсутності позивача та відповідача в судовому засіданні на підставі наявних справі доказів без фіксування судового засідання технічними засобами на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04.12.2020 року по справі №357/8447/20 встановлено, що 22.06.2020 року, приблизно об 11 год 20 хв, ОСОБА_2 , керуючи технічно-справним автомобілем марки NISSAN SUNNY, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись у м. Біла Церква Київської області по вул. Чорновола, від бульвару Олександрійський у напрямку до вул. Івана Мазепи, в порушення вимог п.п. 2.3, 8.7, 8.7.3 та 8.10 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність, не стежив за дорожнього обстановкою, не відреагував на її зміну, не врахував дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ними, яку він об'єктивно спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, в результаті чого не зупинився на забороняючий йому рух (червоний) сигнал світлофора та виїхав на регульоване світлофорними об'єктами перехрестя вулиць Чорновола-Івана Мазепи в м. Біла Церква Київської області, де допустив зіткнення з автомобілем марки FORD FOKUS C-MAX, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався на дозволяючий йому рух (зелений) сигнал світлофора по вул. Івана Мазепи в м. Біла Церква Київської області та мав переваги в русі.
Внаслідок зіткнення автомобіль марки FORD FOKUS C-MAX, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 виїхав на тротуар, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_1 , отримав тілесні пошкодження середньої тяжкості, а саме: травматична ампутація 5 пальця лівої кисті на рівні основної фаланги, перелом основної фаланги 4 пальця лівої кисті, перелом верхньої та нижньої гілок обох лонних кісток, перелом бокових мас крижі справа, струс головного мозку, рани лівої кисті, синці та садна на голові, тулубі та кінцівках.
Вказаним вироком ОСОБА_2 було визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ст. 286 ч. 1 КК України і призначено покарання у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 3 400,00 грн. без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Вирок набрав законної сили 05.01.2021 року.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, а тому фактичні обставини встановлені вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04.12.2020 є преюдиційними і доведенню не підлягають.
Таким чином, суд вважає доведеним, що винним в зазначеній ДТП є ОСОБА_2 .
Звертаючись із позовною заявою, позивач посилається на те, що у результаті дорожньо-транспортної пригоди він отримав тілесні пошкодження середньої тяжкості, у зв'язку з чим позивачу завдано матеріальних збитків на суму 127 218 грн., які було витрачено на його лікування, та 100 000 грн. можуть бути витрачені в майбутньому на його реабілітацію.
На підтвердження вказаних матеріальних збитків позивач надав копії фіскальних та товарних чеків, а також видаткових накладних /а.с. 7-35/
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є зокрема діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Приписами ст. 1188 ЦК України визначений порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки, відповідно до якого шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Пунктами 5, 6 указаної постанови Пленуму визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).
Під реальними збитками відповідно до ст. 22 ЦК України є витрати, яких особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Таким чином, неправомірними діями ОСОБА_2 пов'язаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) ОСОБА_1 було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями ОСОБА_2 .
Проте, стороною позивача не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження розміру реальних збитків, які поніс ОСОБА_1 у зв'язку з його лікуванням.
Наявні, в матеріалах справи, копії фіскальних та товарних чеків, а також видаткових накладних, жодним чином не підтверджують, що витрати були понесені саме позивачем та саме на його лікування, пов'язане з дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 22 червня 2020 року.
Крім того, згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до п. 35.1. ст. 35 зазначеного Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Доказів, що позивач звертався до страхової компанії, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність відповідача, а саме МТСБУ з заявою в порядку п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» про страхове відшкодування, суду не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Моторно-транспортного страхового бюро України про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 230 000 грн., заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволенню не підлягають у зв'язку з недоведеністю розміру реально понесених збитків.
Що стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди.
Обґрунтовуючи дані вимоги позивач посилався те, що йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у негативних наслідках в, які він отримав результаті ДТП. Безпосередньо під час вчинення адміністративного правопорушення, так і після нього. До негативних наслідків він відніс втрату свого здоров'я, у зв'язку з тим, що йому були завданні тілесні ушкодження середньої тяжкості. Зазначає, що все своє життя працював біля землі, косив траву, копав землю, підтримував в належному стані будинок, тримав господарство, але після ДТП не може більше фізично працювати. Морально дуже подавлений та постійно потребує сторонньої допомоги.
Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.
Згідно роз'яснень п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
На підтвердження факту заподіяння відповідачем позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру, позивач, відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, не вказав конкретних обставин, зокрема, про зміну стану здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та не надав жодного доказу на підтвердження вказаних обставин, у тому числі доказів щодо отримання легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з неправомірними діями відповідача.
Крім того, позивач в позовній заяві вказує, що відповідачем ОСОБА_2 вже частково відшкодував завдану моральну шкоду. При цьому, не зазначає розмір відшкодування, у зв'язку із чим, суд позбавлений можливості визначити дійсний розмір завданої позивачу моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню
Враховуючи, що будь - яких належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог позивачем не надано, на підставі об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі матеріалів, з'ясування фактичних обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, оцінивши подані сторонами докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, через їх недоведеність.
Судові витрати, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, слід покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Податковим Кодексом України, ст.ст. 22, 23, 1187, ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12-13, 76-82, 141, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБ. І. Кошель