25.03.2022 Справа №607/4099/22
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді - Сливка Л. М.,
присяжних - Штопко Ю. С., Гільтай С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Заяць М.Ю.,
за участю прокурора - Галас Н.В.,
представника КНП «Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні» ТОР лікаря-психіатра - Семенчука Ігоря Семеновича, особи, щодо якої розглядається питання, пов'язане з наданням психіатричної допомоги - ОСОБА_1 , його захисника адвоката Істеревича Андрія Зіновійовича, законного представника особи, щодо якої розглядається питання, пов'язане з наданням психіатричної допомоги - ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за заявою генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради Шкробота Володимира Васильовича про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу без його згоди,
Генеральний директор Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради Шкробот В.В. звернувся до суду із заявою про примусову госпіталізацію до психіатричного закладу ОСОБА_1 . В обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що у ОСОБА_1 наявний психічний розлад, який обумовлює його небезпеку для оточуючих. Підставою для висновку про необхідність госпіталізації є відомості про поведінку ОСОБА_1 , які надійшли від головного спеціаліста відділення призову Тернопільського ОМТЦ та СП Гевко Михайла Євгеновича. На підставі цих відомостей ОСОБА_1 був оглянутий лікарем-психіатром Сновида Людмилою Теодозіївною, яка підтвердила висновок про необхідність госпіталізації ОСОБА_1 . Направлення на госпіталізацію було видане черговим лікарем-психіатром призовної комісії, який після особистого огляду ОСОБА_1 зробив висновок про необхідність його госпіталізації, у зв'язку із наявністю у нього психічного розладу, який обумовлює його небезпеку для оточуючих. Також, ОСОБА_1 був оглянутий комісією лікарів, яка прийшла до висновку, що лікування ОСОБА_1 можливе лише в умовах стаціонару, однак, ОСОБА_1 відмовляється від запропонованої госпіталізації. У зв'язку із відсутністю згоди ОСОБА_1 на госпіталізацію, просять заяву задовольнити.
У судовому засіданні представник Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради лікар-психіатр Семенчук І.С. заяву підтримав та просив задовольнити. При цьому, пояснив, що ОСОБА_1 страждає на психічний розлад, діагноз - гострий поліморфний психотичний розлад. На обліку у психіатра ОСОБА_1 не перебуває, жодного лікування не приймає.
Прокурор Галас Н.В. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення заяви про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу, вказавши на те, що у матеріалах справи відсутні докази щодо наявності у ОСОБА_1 тяжкого психічного розладу, який обумовлює його небезпеку для себе і оточуючих.
Особа, щодо якої розглядається питання, пов'язане з наданням психіатричної допомоги - ОСОБА_1 та його представник - адвокат Істеревич А.З. у судовому засіданні заперечили проти задоволення заяви.
При цьому, ОСОБА_1 у судовому засіданні вказав, що вважає себе психічно здоровим, у зв'язку із чим просив відмовити у задоволенні заяви.
Заінтересована особа - ОСОБА_2 , яка є матір'ю ОСОБА_1 , у судовому засіданні заперечила проти госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу. Вказала, що її син ніколи не проявляв агресії стосовно неї чи оточуючих. До 14 років у нього були наявні судомні напади, які у подальшому припинилися, ніяких ліків ОСОБА_3 не примає, кожен день п'є заспокійливі трав'яні чаї.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що подана заява до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Як убачається зі заяви КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» у ОСОБА_1 наявний психічний розлад, який обумовлює його небезпеку для оточуючих. Підставою для висновку про необхідність госпіталізації є відомості про поведінку ОСОБА_1 , які надійшли від головного спеціаліста відділення призову Тернопільського ОМТЦ та СП ОСОБА_4 . На підставі цих відомостей ОСОБА_1 був оглянутий лікарем-психіатром ОСОБА_5 , яка підтвердила висновок про необхідність госпіталізації ОСОБА_1 . Направлення на госпіталізацію було видане черговим лікарем-психіатром призовної комісії, який після особистого огляду ОСОБА_1 зробив висновок про необхідність його госпіталізації, у зв'язку із наявністю психічного розладу, який обумовлює його небезпеку для оточуючих. Також, ОСОБА_1 був оглянутий комісією лікарів, яка прийшла до висновку, що про необхідність госпіталізації та лікування ОСОБА_1 в примусовому порядку без його усвідомленої згоди, оскільки ОСОБА_1 страждає на психічний розлад і вчиняє дії, що являють небезпеко небезпеку для оточуючих.
Судом установлено, що ОСОБА_1 поступив на стаціонарне лікування у КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР 24 березня 2022 року о 18 годині 30 хвилин, доставлений працівниками поліції по направленню Тернопільського ОМТЦК та СП із діагнозом гострий поліморфний психотичний розлад.
З анамнезу - у 1996 році лікувався в неврологічному відділенні ТОДЛ з приводу наслідків перинатальної енцефалопатії, синдрому рухових порушень, затримки психомовного розвитку - гіпертензійно-гідроцефального синдрому. Консультований ендокринологом з приводу збільшення вилочкової залози, імунологом. В дошкільний період з'явилися судомні напади на фоні високої температури, спостерігалися респіраторно-афективні судоми. З приводу судомного синдрому спостерігався невропатологом, дитячим психіатром, призначалось лікування. В 1998 році оглядався психіатром, діагностовано синдром емоційно-вольової нестійкості. Афективно-респіраторні судоми, затримка мовного розвитку. В шкільному віці появились стани по типу абсанів. Продовжував приймати проти судомне лікування амбулаторно. З 14 річного віку приступи відсутні. Напередодні, пацієнта ОСОБА_1 було доставлено в Тернопільський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки для обстеження, проте, перебуваючи там поводив себе неадекватно, буянив, бив працівників поліції, погрожував розправою. Доставлений на обстеження в КНП «ТОКПЛ» ТОР.
Згідно висновку лікарів-психіатрів Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні психічний стан: в свідомості, контакт продуктивний, висловлювання пацієнта в загальному по суті, в розмовній в більшій мірі фіксує увагу більше на своїх захворюваннях, патологіях, які були виявлені у нього раніше; висловлює невдоволення ситуацією, яка мала місце напередодні. Мислення послідовне, активно маячінь, галюцинацій не продукує. Емоційно лабільний, нестійкий, легко вразливий. Інтелектуально-мнестична сфера не порушена.
Комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 страждає на психічний розлад і вчиняє дії, що являють небезпеку для навколишніх, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» потребує примусової госпіталізації та лікування в примусовому порядку без його усвідомленої згоди.
При вирішенні заяви генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради Шкробота Володимира Васильовича про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу без його згоди, суд застосовує такі норми закону.
Відповідно до вимог статті 3 Конституції України людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до статті 4 Закону психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями.
Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов'язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.
Підпунктом «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікованої Верховною Радою України прийняттям Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) кожному гарантується право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім законного затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законного затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Європейський суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.
Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07(провадження № 14-9свц18 та у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі за № 766/13565св 17; від 18 грудня 2019 року у справі за №552/5273/18).
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» у випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону. До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність такої госпіталізації.
Відповідно до частини першої, другої статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку.
Натомість як убачається із висновку комісії лікарів-психіатрів наявний у ОСОБА_1 психічний розлад не відноситься до тяжкого психічного розладу.
При цьому суд зауважує, що наявність висновку лікарів-психіатрів про необхідність госпіталізації та лікування ОСОБА_1 в закритому психіатричному відділенні, за відсутності інших належних та допустимих доказів про відповідний стан особи, є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди.
Відповідно до пункту 1 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу як пацієнт в примусовому порядку або вже була госпіталізована як пацієнт у добровільному порядку можуть утримувати як пацієнта в психіатричному закладі в примусовому порядку, тоді і лише тоді, коли уповноважений для цієї мети відповідно до закону кваліфікований фахівець, що працює в області психіатрії, встановить відповідно до принципу 4 (діагноз про те, що особа страждає на психічне захворювання, встановлюється відповідно до міжнародних визнаних медичних стандартів), що дана особа страждає на психічне захворювання, і визначить:
а) що внаслідок цього психічного захворювання існує серйозна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі або іншим особам; або б) що в разі особа, чиє психічне захворювання є важким, а розумові здібності - ослабленими, відмова від госпіталізації або утримання даної особи в психіатричному закладі може привести до серйозного погіршення її здоров'я або унеможливить застосування належного лікування, яке може бути проведено за умови госпіталізації до психіатричного закладу у відповідності до принципу найменш обмежувальної альтернативи.
У випадку, зазначеному в підпункті б), необхідно, по можливості, проконсультуватися з другим таким фахівцем, що працює в області психіатрії. У разі проведення такої консультації госпіталізація до психіатричного закладу або утримання в ньому у примусовому порядку можуть мати місце лише за згодою другого фахівця, який працює в області психіатрії.
У пункті 39 рішенні по справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що за виключенням випадків крайньої необхідності, людина не повинна позбавлятися свободи до тих пір, доки не буде переконливо доведено, що вона дійсно є душевнохворою. Сама сутність того, в чому потрібно переконати компетентні державні органи - наявність психічного розладу, - вимагає об'єктивної медичної експертизи.
При цьому, Європейський суд з прав людини у вказаному пункті рішення не конкретизує виду, форми чи способу проведення такої медичної експертизи, а наголошує на неухильному дотримані принципу законності дій, пов'язаних з позбавленням волі особи. Законність відповідних дій Європейський суд з прав людини пов'язує неухильним дотриманням усіх вимог процесуальних та матеріально-правових норм внутрішнього законодавства, яке повинно співпадати з принципам статті 5 пункту 1 «e» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (кожен має право на свободу та особисту недоторканність; нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг).
Натомість із матеріалів справи вбачається, що направлена до суду заява про госпіталізацію не містить безумовних підстав, передбачених статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», які б давали суду право надати згоду на госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку без його усвідомленої згоди, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження тих обставин,що обстеження або лікування ОСОБА_1 можливі лише в стаціонарних умовах, та про наявність у нього тяжкого психічного розладу, внаслідок чого ОСОБА_1 : вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, або неспроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність.
При цьому, встановлення судового контролю за процедурою примусової госпіталізації передбачає дослідження та оцінку судом висновку лікарів- психіатрів КНП "Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні" про доцільність госпіталізації особи у відділення стаціонару лікарні без її усвідомленої згоди у сукупності з іншими доказами, що підтверджують такий стан особи, який дає підстави саме для примусової госпіталізації.
Суд наголошує, що стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачає примусову госпіталізацію особи лише у виняткових випадках, натомість заявник не надав достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 страждає на тяжкий психічний розлад, який обумовлює його небезпеку для себе та оточуючих. Також, у матеріалах заяви відсутні докази щодо того, що ОСОБА_1 вчиняє чи має намір вчинити дії, небезпечні для нього чи оточуючих.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 24 жовтня 1979 року у справі Winterwerp v. the Netherlands, посилається на презумпцію психічного здоров'я людини та незаконності втручання держави в її особисту свободу на підставі припущення щодо наявності психічного захворювання.
Відтак, виходячи з наведеного суд доходить висновку, що оскільки у ОСОБА_1 не встановлено наявності тяжкого психічного розладу, внаслідок чого ОСОБА_1 : вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для оточуючих, у суду відсутні підстави застосувати стосовно ОСОБА_1 такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, що відповідає положенням статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також усталеній практиці Європейського суду з прав людини.
За вказаних обставин, заява генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради Шкробота Володимира Васильовича про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу без його згоди не підлягає до задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 264-265, 293-294, 339-342 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні заяви генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради Шкробота Володимира Васильовича про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу без його згоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.
Дата складення повного судового рішення 30 березня 2022 року.
Головуючий суддяЛ. М. Сливка
Присяжні Ю. С. Штопко
С. В. Гільтай