79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.03.2022 Справа № 914/3390/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Приватного підприємства «Святогора»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б.Фрут»
про стягнення 668338,13 грн.
за участю представників:
від позивача Гапон Н.Г.
від відповідача не з'явився
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Приватним підприємством “Святогора” до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б.Фрут” про стягнення 668338,13 грн.
Ухвалою суду від 30.11.2021р. відкрито провадження у справі.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
В судове засідання 17.03.2022р. з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав.
Відповідач явку представника в судове засідання 17.03.2022р. не забезпечив, щодо заявлених позивачем вимог не заперечив, відзиву на позовну заяву не подав.
Як вбачається з офіційного сайту Акціонерного товариства «Укрпошта» (трекінг №7901414271769), скерована на юридичну адресу відповідача копія ухвали суду про відкриття провадження у справі була ним отримана 09.12.2021р.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи представника позивача, суд встановив таке.
Як зазначив позивач, між Приватним підприємством «Святогора» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (покупець) укладено договір поставки № 71/РТ/2017 від 26.04.2017р.
20.11.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (первісний боржник) з однієї сторони, Приватним підприємством «Святогора» (кредитор) з другої сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.Б.Фрут» (новий боржник) з третьої сторони укладено договір про переведення боргу № 62/М/2019 (надалі - договір).
Цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникло на підставі договору № 71/РТ/2017 від 26 квітня 2017 року, укладеного між первісним боржником та кредитором (надалі іменується «Основний договір») (пункт 1.1. договору).
Відповідно до пункту 1.2 договору, первісний боржник переводить на нового боржника грошове зобов'язання у розмірі 695878,32 грн., що виникло на підставі основного договору, а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання.
Згідно пункту 1.4 договору, кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в основному договорі і, підписуючи цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Вартість договору становить 695878,32 грн. (пункт 2.1 договору).
Відповідно до пункту 3.1 договору, новий боржник зобов'язується виконати зобов'язання первісного боржника на користь кредитора щодо сплати грошових коштів в розмірі 695878,32 грн., яке виникло на підставі основного договору у строки, вказані у вимогах кредитора.
10.01.2020р. між Приватним підприємством «Святогора» (постачальник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.Б.Фрут» (платник) укладено додаткову угоду до договору поставки № 71/РТ/2017 від 26.04.2017р., відповідно до пункту 1 якої, сторони домовились, що оплата по даному договору може здійснюватись замовником або третьою особою (платником) на умовах і в строки, які визначенні договором.
Позивач стверджує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.Б. Фрут» оплати грошових коштів у визначений договором строк не проведено, у зв'язку з чим, позивачем заявлено до стягнення 441766,44 грн. основного боргу.
Керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано 60080,00 грн. інфляційних втрат та 26142,89 грн. 3% річних.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань, позивачем нараховано 140348,58 грн. пені.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь 441766,44 грн. основного боргу, 60080,22 грн. інфляційних втрат, 26142,89 грн. 3% річних та 140348,58 грн. пені.
Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи представника позивача, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.
Статтею 521 Цивільного кодексу України передбачено, що форма правочину щодо зміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Положеннями статті 513 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Судом встановлено, що для заміни боржника у зобов'язанні 20.11.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (первісний боржник) з однієї сторони, Приватним підприємством «Святогора» (кредитор) з другої сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.Б.Фрут» (новий боржник) з третьої сторони укладено договір про переведення боргу № 62/М/2019 (надалі - договір).
Цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникло на підставі договору № 71/РТ/2017 від 26 квітня 2017 року, укладеного між первісним боржником та кредитором (надалі іменується «Основний договір») (пункт 1.1. договору).
Відповідно до пункту 1.2 договору, первісний боржник переводить на нового боржника грошове зобов'язання у розмірі 695878,32 грн., що виникло на підставі основного договору, а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 3.1 договору сторонами погоджено, що новий боржник зобов'язується виконати зобов'язання первісного боржника на користь кредитора щодо сплати грошових коштів в розмірі 695878,32 грн., яке виникло на підставі основного договору у строки, вказані у вимогах кредитора.
В матеріалах справи відсутні докази пред'явлення Приватним підприємством «Святогора» вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б. Фрут» про сплату грошових коштів за договором про переведення боргу.
В даному випадку моментом пред'явлення вимоги до відповідача про стягнення грошових коштів за договором слід вважати сам факт пред'явлення позову до відповідача.
Водночас, сума основного боргу за договором про переведення боргу, яка заявлена позивачем, складає 441766,44 грн.
Відповідач проти позову не заперечив, відзиву на позовну заяву не подав.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 441766,44 грн. основного боргу є обгрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню.
Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Згідно пункту 4.1. договору про переведення боргу, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України.
Відповідно до розрахунку позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних за період з 20.11.2019р. по 08.11.2021р. у розмірі 26142,89 грн. та інфляційні втрати за період листопад 2019р. по вересень 2021р. у розмірі 60080,22 грн.
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 3.1 договору сторонами погоджено, що новий боржник зобов'язується виконати зобов'язання первісного боржника на користь кредитора щодо сплати грошових коштів в розмірі 695878,32 грн., яке виникло на підставі основного договору у строки, вказані у вимогах кредитора.
Враховуючи те, що моментом пред'явлення позивачем вимоги до відповідача про стягнення грошових коштів за договором є факт пред'явлення позову до відповідача з такою вимогою, суд не погоджується з нарахуванням 3% річних, інфляційних втрат в межах обраного позивачем періоду.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за період з 20.11.2019р. по 08.11.2021р. у розмірі 26142,89 грн. та інфляційних втрат за період листопад 2019р. по вересень 2021р. у розмірі 60080,22 грн.
Щодо заявленої позивачем до стягнення пені, суд зазначає таке.
Відповідно до розрахунку позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 20.11.2019р. по 08.11.2021р. у розмірі 140348,58 грн.
У відповідності із статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Також, відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом (постанова КГС ВС від 05.09.2019 у справі N 908/1501/18).
Враховуючи те, що умовами договору № 62/М/2019 від 20.11.2019р. не передбачено можливість сплати пені та її розмір, беручи до уваги характер спірних правовідносин, підстав для нарахування пені та її стягнення немає.
Окрім цього, як вже було зазначено вище, моментом пред'явлення позивачем вимоги до відповідача про стягнення боргу є факт пред'явлення позову до відповідача, а відтак беручи до уваги положення пункту 3.1. договору та обставин встановлених судом вище, нарахування пені, зокрема за вказаний позивачем період, є безпідставним.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає лише сума основного боргу у розмірі 441766, 44 грн.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 10025,07 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №3715 та № 3716 від 08.11.2021р.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню частково, суд дійшов висновку відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача 6626,50 грн. судового збору.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б.Фрут» (81500, Львівська область, Городоцький район, місто Городок, вулиця Артищівська, будинок 9, корпус 1, ідентифікаційний код 41179849) на користь Приватного підприємства «Святогора» (79005, Львівська область, місто Львів, вулиця Коцюбинського, будинок 1, квартира 12Б, ідентифікаційний код 38037550) 441766,44 грн. - основного боргу та 6626,50 грн. - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 28.03.2022р.
Суддя Петрашко М.М.