Справа № 278/4215/21
29 березня 2022 року м. Житомир
Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Ярошовець В. Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом, до ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтований тим, що відповідач, який є колишнім чоловіком її доньки, за вказаною адресою місця реєстрації не проживає; ніякої участі в утриманні житла не приймає; особистих речей та речей повсякденного використання, які б належали відповідачу, у будинку не має. Зазначила, що такі дії зі сторони відповідача позбавляють позивача можливості розпоряджатися належним їй нерухомим майном на власний розсуд.
Враховуючи, що вказана особа понад одного року у вказаному житлі не проживає та не користуються ним без поважної причини, добровільно знятись з реєстрації не бажає, позивачка просить суд визнати останнього таким, що втратив право на користування житлом.
Ухвалою суду від 05.01.2022 року провадження у даній справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за клопотанням позивача (а.с. 14). Відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
У визначений ухвалою суду строк для подання відзиву відповідач відзив на позовну заяву на адресу суду не надав. Копія ухвали та копія позову з доданими до нього документами, які направлені відповідачу, повернулись на адресу суду не врученими адресату з відміткою поштового відділення зв'язку «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 22-23). Заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 11.10.2011 року будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 8).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 289867832 від 13.12.2021 року зазначений вище житловий будинок належить на праві приватної власності позивачу (а.с. 15-16).
Зі змісту довідки №2086 від 29.11.2021 року Виконавчого комітету Глибочицької сілської ради Житомирського району Житомирської області вбачається, що позивачці належить будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За даною адресою також зареєстровані: донька ОСОБА_3 , онука ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , який не є родичем (а.с. 9).
Як вбачається з довідки Виконавчого комітету Глибочицької сілської ради Житомирського району Житомирської області від 29.11.2021 року №2083 (а.с. 10), ОСОБА_2 , який зарежстрований за адресою: АДРЕСА_1 за даною адресою фактично не проживає більше року.
Згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 25.11.2021 року ОСОБА_2 не проживає за місцем реєстрації більше року (а.с. 11).
Згідно з рішенням Житомирського районного суду від 01.04.2021 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 12-13).
Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла, охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Стаття 47 Конституції України передбачає, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Водночас, ст. 41 Конституції України визначено, що закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. ст. 379, 380 ЦК України, об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло-житловий будинок.
Положення ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України передбачають право власника використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Відповідно до ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України, право члена сім'ї власника будинку, який не є співвласником, на користування цим будинком обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним з ним проживанням у цьому будинку.
Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником будинку або законом.
Таким чином порушене право власника житла підлягає захисту шляхом визнання відповідача такою особою, що втратила право на користування цим житлом, що дасть можливість власнику житлового будинку зняти його з реєстрації місця проживання, в порядку визначеному Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Частиною 2 статті 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право користування даним житлом у випадку відсутності члена сім'ї без поважних причин більш ніж один рік, якщо інше не встановлено угодою між ним та власником житла або законом.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі N 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі N 753/481/15-ц (провадження N 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі N 695/2427/16-ц, (провадження N 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі N 523/12186/13-ц (провадження N 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не належать до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що тривале не проживання відповідача, який не пов'язаний спільним побутом з позивачем, у належному останньій житловому приміщенні, має істотне значення, оскільки здійснює перешкоди позивачу у здійсненні права користування та розпоряджання майном, у зв'язку з чим, дослідивши питання дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідача як колишнього члена її сім'ї на користування будинком, вважає за потрібне, визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування належним позивачу будинком.
На підставі ст. 141 ЦПК України та враховуючи позовні вимоги позивача, суд вважає необхідним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн залишити за останньою.
Керуючись ст. ст. 247, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 29.03.2022 року.
Суддя О. М. Дубовік