Справа № 240/10526/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
16 березня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
у вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирської обласної прокуратури в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків прокурора Житомирської області Мостиховського О.І. від 15.08.2019 №180к, на підставі якого позивача звільнено з посади в органах прокуратури;
- поновити позивача на раніше займаній посаді заступника начальника відділу забезпечення представництва у судах управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області з 16.08.2019 року;
- стягнути з прокуратури Житомирської області на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16.08.2019 по час постановлення судового рішення в сумі 500000 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
У судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, із змісту трудової книжки НОМЕР_1 встановлено, що з 26.06.2011 позивачем було складено присягу працівника прокуратури.
Згідно довідки з 01.08.2018 по день звільнення ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника відділу забезпечення представництва у судах управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області.
Так, рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП) від 05.02.2019 відкрито дисциплінарне провадження №11/2/4-110дс-28дп-19 стосовно ОСОБА_1 за скаргою в.о. прокурора Житомирської області Василіва О.Б. про вчинення ним дисциплінарного проступку.
За результатами розгляду скарги, КДКП прийнято рішення №221дп-19 від 05.08.2019, яким притягнуто заступника начальника відділу забезпечення представництва у судах управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
За таких обставин, наказом прокуратури Житомирської області від 15.08.2019 №180к ОСОБА_1 звільнено з посади в органах прокуратури.
Не погоджуючись із вказаними наказом відповідача та вважаючи звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані накази прийняті відповідачем обґрунтовано, з урахування усіх обставин що мають значення для їх прийняття.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.
Відпвідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Так, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (Закон №1697-VII).
Частиною 1 ст. 4 Закону №1697-VII визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст. 9 Закону №1697-VII визначено повноваження Генерального прокурора, зокрема щодо видання наказів з питань призначення та звільнення прокурорів на адміністративні посади, призначення на посади та звільнення з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
Статтею 16 Закону №1697-VII визначено гарантії незалежності прокурора. До вказаних гарантій, зокрема, відносяться: особливий порядок його призначення на посаду, звільнення з посади та інші.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Згідно ч. 3 ст.19 Закону №1697-VII прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до п. 4 ч. 4 ст.19 Закону №1697-VII прокурор зобов'язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Так, згідно зі ст. 2 Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 13.04.2017 за №111, до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, належать, у тому числі й вчинення дій, що містять ознаки корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст.ст. 19, 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017, прокурор має суворо дотримуватись обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних, у тому числі вступати у позаслужбові стосунки з метою використання службових повноважень або службового становища. Прокурору слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати звання прокурора, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс.
Згідно ст.ст. 44, 45 Закону №1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів. Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за скаргою в.о. прокурора Житомирської області Василіва О.Б. про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, рішенням КДКП від 05.02.2019 відкрито дисциплінарне провадження №11/2/4-110дс-28дп-19.
За результатами перевірки КДКП прийнято рішення №221дп-19 від 05.08.2019, яким притягнуто ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Вказане рішення КДКП стало предметом розгляду Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, як судом першої інстанції, у справі №9901/508/19.
Так, рішенням колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.11.2020 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів про визнання незаконним та скасування рішення відмовлено.
При цьому, під час розгляду вказаної справи судом встановлено, що відповідачем дотримано порядок дисциплінарного провадження щодо позивача, передбачений нормами чинного законодавства. Дисциплінарне провадження щодо позивача проведено з дотриманням встановлених законом строків.
Також колегія суддів відхилила доводи позивача, що при ухваленні рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури КДКП не враховано положень Закону України "Про прокуратуру", оскільки при ухваленні оскаржуваного рішення КДКП керувалася п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону №1697-VII, яким обумовлено, що на прокурора може бути накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.
Необґрунтованими є і доводи позивача щодо неправильного застосування відповідачем норм Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017, а також Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017, оскільки вказані нормативно-правові акти не пройшли реєстрацію у Міністерстві юстиції України, так як такі відповідно до чинного на момент їх прийняття законодавства не підлягали державній реєстрації.
Помилковими є і доводи позивача про порушення КДКП процедури розгляду дисциплінарної скарги, оскільки таку не спрямовано до Ради прокурорів України всупереч вимогам абзацу 2 пункту 105 Положення про порядок роботи КДКП, оскільки дане положення не передбачає обов'язку КДКП спрямовувати дисциплінарну скаргу до Ради прокурорів України.
Крім того вказано, оскільки для призначення позивача на адміністративну посаду відповідно до статті 39 Закону України "Про прокуратуру" рекомендація Ради прокурорів України не вимагалася, відтак КДКП не повинна була також ініціювати перед Радою прокурорів України розгляд питання про внесення рекомендації щодо звільнення позивача з адміністративної посади.
З огляду на встановлені в справі №9901/508/19 обставини та правове регулювання спірних правовідносин, Суд встановив, що рішення КДКП №221дп-19 від 05.08.2019 відповідає вимогам, визначеним ч. 2 статті 2 КАС України.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №9901/508/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року залишено без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, обставини встановлені постановою Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №9901/508/19, що полягають у визнанні правомірним рішення КДКП №221дп-19 від 05.08.2019 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, не потребують доказування у судовому провадженні у даній справі.
Враховуючи наявність відповідного рішення КДКП про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та з урахуванням встановленого факту вчинення позивачем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у відповідача були наявні обґрунтовані підстави для винесення наказу про звільнення позивача.
Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний наказ відповідача про звільнення позивача, відповідає вказаним критеріям правомірності, є обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Крім того, у апеляційній скарзі позивачем не зазначено жодної норми матеріального або процесуального права, яку порушив суд першої інстанції під час розгляду даної справи та обставини або доказу, якому суд першої інстанції не дослідив чи не надав належної оцінки.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 23 березня 2022 року.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.