22.03.2022 Справа №607/757/18
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі :
головуючого Ромазана В.В.
з участю секретаря Безручко Т.В.
представника позивача Панченка Д.В.
відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за позовом акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №770/38-117-07 від 24 квітня 2007 року ,-
Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа банк» (надалі - АТ «Альфа Банк») звернулося в суд з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що ОСОБА_1 було надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 1 200,00 доларів США, зі сплатою 14,0 процентів річних, з кінцевим терміном повернення до 10.04.2008 р. Крім цього, ОСОБА_2 виступив поручителем по договору кредиту №770/38-117-07 від 24 квітня 2007 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , Однак, ОСОБА_1 не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредитних коштів, чим порушує взяті на себе зобов'язання. Відтак, просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором кредиту №770/38-117-07 від 24 квітня 2007 року в розмірі 3 143 долари США 05 центів, що в гривневому еквіваленті, згідно офіційного курсу НБУ, станом на 13.12.2017 року становить - 85 419 грн. 00 коп., з яких: - 999,49 доларів США, що еквівалентно 27 163,25 грн. - заборгованість за кредитом; - 1 495, 39 доларів США, що еквівалентно 40 640,37 грн. - заборгованість за відсотками; - 267, 28 доларів США, що еквівалентно 7 263,90 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; - 380,89 доларів США, що еквівалентно 10 351,49 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору, сплаченого позивачем при зверненні із позовом в суд.
Відповідач ОСОБА_1 подала заяву про застосування строку позовної давності, у якій зазначила, що позов не підлягає до задоволення, оскільки вважає, що позивачем пропущено строк звернення із позовом з метою захисту свого порушеного права. Так, кінцевим терміном повернення кредиту згідно кредитного договору встановлено 10.04.2008 року. Відповідач вносила останній платіж 11.06.2007 року. Відтак, оскільки позивач звернувся із позовом 15.01.2018 року, тому вважає, що він пропустив строк позовної давності, передбачений ст..257 ЦК України, як по основному боргу, а також по нарахованих відсотках та пені. Крім цього, ОСОБА_1 зазначила, що кошти, які вона почала сплачувати з 03.08.2018 року, внесені нею на виконання заочного рішення у даній справі, поза межами строку позовної давності, яке було ухвалене Тернопільським міськрайонним судом 03 травня 2018 року.
Відповідач ОСОБА_2 подав пояснення щодо позову у яких зазначив, що згідно договору кредиту №770/38-117-07 від 24.04.2007 року ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, платності та цільового характеру грошові кошти у розмірі 1200 доларів США зі сплатою 14 % річних з кінцевим терміном повернення у строк до 10.04.2008 року. Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору Позичальник повинен повертати кредит рівними частинами, у розмірі 100 доларів США не пізніше 10 числа кожного місяця. Пунктом 2.5 договору передбачено, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до 10 числа місяця, наступного за місяцем у якому нараховані проценти. Згідно договору поруки №770/43-78-07 від 24.04.2007 року, ОСОБА_2 поручився перед банком солідарно відповідати за виконання позичальником умов щодо сплати кредиту, відсотків за користування кредиту, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках передбачених договором кредиту №770/38-117-07 від 24.04.2007 року. ОСОБА_2 вважає, що стягнення пені за несвоєчасне повернення відсотків є подвійною відповідальністю, а тому вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 380,89 доларів США, що еквівалентно 10351,49 грн. не підлягають до задоволення. Також зазначив, що згідно спірного кредитного договору кінцевим терміном повернення кредиту є 10.04.2008 року, однак позивач звернувся із позовом у січні 2018 року, тобто з пропущенням строку, як того вимагає ч.4 ст.559 ЦК України. Також, вказав, що будь-яких вимог про виконання ним зобов'язань до нього, як до поручителя за спірним кредитним договором, не надходило. Також звертає увагу та не, що пунктом 3.3.3 договору поруки передбачено, що кредитор зобов'язаний протягом одного робочого дня після дати невиконання позичальником забезпеченого порукою зобов'язання направити поручителю письмову вимогу з визначенням обсягом виконаного та невиконаного позичальником відповідного зобов'язання. Однак, такого обов'язку позивачем не дотримано. Крім цього, просить врахувати, що позивач, на його думку, звернувся із позовом до ОСОБА_1 та до нього, як до Поручителя із вимогами про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором із пропуском строку позовної давності, передбаченої сти.257 ЦК України. Відтак, враховуючи наведені обставини, просить відмовити позивачу у задоволенні позову з наведених підстав.
21 жовтня 2021 року у даній справи проведено підготовче судове засідання, за наслідками якого закрито підготовче провадження у даній справі, справу призначено до розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні вважають, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачем подано його із пропуском строк позовної давності. Також, відповідач ОСОБА_1 зазначила, що останній платіж за спірним кредитним договором було здійснено нею 11.06.2007 року, після чого будь-яких платежів нею не вносилось, оскільки вона перебувала за межами території України. У подальшому, повернувшись в Україні, вона почала сплачувати кошти на виконання заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 травня 2018 року з 03.08.2018 року по 27.10.2020 року.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив.
Відповідно до договору кредиту №770/38-117-07 від 24 квітня 2007 року, укладеного між Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , останній було надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 1 200,00 доларів США, зі сплатою 14,0 процентів річних, з кінцевим терміном повернення до 10.04.2008 р.
Відповідно до п. 1.1 договору, Позичальник повинен повертати кредит рівними частинами, в сумі 100,00 доларів США, не пізніше 10 числа кожного місяця. Зазначеним пунктом договору передбачено, що останній платіж за вказаним зобов'язанням позичальник повинен сплатити до 10 квітня 2008 року.
Пунктом 2.5 договору передбачено, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до 10 числа місяця, наступного за місяцем в якому нараховані проценти, на рахунок № НОМЕР_1 у Тернопільській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк», а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.
Пунктом 2.7 зазначеного договору сторони передбачили, що погашення заборгованості позичальників за цим договором здійснюється в наступній черговості: - прострочена заборгованість на нарахованими процентами; - прострочена заборгованість за кредитом; - строкова заборгованість за нарахованими процентами; - строкова заборгованість за кредитом; - пеня за порушення строків повернення кредиту та сплату процентів; - інші штрафні санкції.
Згідно п. 3.3.5 договору, Позичальник зобов'язаний сплатити винагороду за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 2.4 - 2.7 цього договору.
Згідно п.3.3.6 Договору, Позичальник зобов'язаний повернути в повному обсязі кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями у термін, визначений п.1.1 цього Договору.
Відповідно до пункту 2.4. Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту:
- в останній робочий день першого місяця користування Кредитом за період з дня надання Кредиту по передостанній робочий день першого місяця користування Кредитом;
- починаючи з другого місяця користування Кредитом, щомісячно в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по передостанній робочий день поточного місяця;
- в день повернення заборгованості за Кредитом в повній сумі за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує дню повернення заборгованості за Кредитом в повній сумі.
У відповідності до пункту 4.1. Договору у разі прострочення Позичальником строків сплати відсотків визначених п.2.5 цього Договору, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених п.п. 1.1, 2.8.3; 3.2.2.; 4.4; 5.4 цього Договору, Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в цей період, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.
У разі порушення Позичальником вимог п.п. 3.3.1-3.3.9 цього Договору, Позичальник зобов'язаний сплатити Кредитору штраф у розмірі 10 відсотків від суми Кредиту, визначеного п.1.1 Договору, за кожен випадок (п.4.2 Договору).
Пунктом 7.3 договору передбачено, що договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Пунктом 7.4 договору передбачено, що у разі настання обставин, визначених п.п. 2.8.3, 3.2.2, 4.3, 5.4 цього Договору, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, і відповідно, Позичальник зобов'язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.
У разі невиконання Позичальником зобов'язань, визначених п.п. 3.3.1-3.3.10 цього Договору, протягом більше п'яти днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, та відповідно Позичальник зобов'язаний погасити кредит та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (пункт 4.3 договору).
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за спірним кредитом, станом на 13 грудня 2017 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Укрсоцбанк» становить 3 143 долари США 05 центів, що в гривневому еквіваленті, згідно офіційного курсу НБУ, станом на 13.12.2017 року становить - 85 419 грн. 00 коп., з яких:
- 999,49 доларів США, що еквівалентно 27 163,25 грн. - заборгованість за кредитом;
- 1 495, 39 доларів США, що еквівалентно 40 640,37 грн. - заборгованість за відсотками;
- 267, 28 доларів США, що еквівалентно 7 263,90 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту;
- 380,89 доларів США, що еквівалентно 10 351,49 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків;
ПАТ «Укрсоцбанк» 26.12.2017 року на адресу відповідачів за вих. №08.206-297/96-16268 направлено вимогу про усунення порушення, відповідно до якої позивач зазначив, що станом на 13.12.2017 року загальна сума заборгованості за наданим кредитом згідно кредитного договору №770/38-117-07 від 24.04.2007 року складає 3143,05 доларів США, що еквівалентно 85 419 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача за наданим спірним кредитом, зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника відбулось 24.04.2007 року. Позичальником ОСОБА_1 на виконання зобов'язань за укладеним кредитним договором сплачувались кошти: а саме 11.05.2007 року на суму 100,13 доларів США, 12.06.2007 року - 0,51 долар США; 12.06.2007 року на суму 99,87 долар США. Всього за вказаний період ОСОБА_1 сплатила 200,51 долар США.
В подальшому, ОСОБА_1 припинила сплачувати платежі за вказаним кредитним договором.
Як вбачається з інформації наданої Державною прикордонною службою України від 04.02.2022 року, адресованій ОСОБА_1 , остання в'їхала на територію України 21.05.2017 року та виїхала за її межі 24.06.2017 року.
Також, на виконання заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року, яке було скасовано ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 31.07.2020 року за заявою відповідача ОСОБА_2 , відповідачем ОСОБА_1 вносились платежі: 03.08.2018 року на суму 1500 грн., 16.10.2018 року на суму 1500 грн., 05.12.2018 року на суму 9400 грн., 20.03.2019 року на суму 1000 грн., 10.04.2018 року на суму 1000 грн., 19.06.2019 року на суму 1000 грн., 25.11.2019 року на суму 1450 грн., 29.01.2020 року на суму 1350 грн., 10.06.2020 року на суму 1640 грн., 27.10.2020 року на суму 1640 грн., що підтверджено наявними у матеріалах справи квитанціями наданими відповідачем та визнається представником позивача.
Всього за вказаний період відповідачем ОСОБА_1 на виконання зазначеного заочного судового рішення сплачено платежів на загальну суму 21 480 грн.
Крім цього, 24.04.2007 року, між АКБ «Укрсоцбанк» (Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник), ОСОБА_2 (Поручитель) укладено договір поруки №770/43-78-07, відповідно до пункту 1.1 якого сторони передбачили, що Поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за виконання Позичальником умов щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту №770/38-117-07 від 24 квітня 2007 року. Пунктом 2.1.1 зазначеного договору поруки сторони передбачили погашення основної суми заборгованості у розмірі 1200 доларів США за встановленим графіком погашення, а саме з 10 травня 2007 року до 10 квітня 2008 року, щомісячний платіж до 10 числа кожного місяця у розмірі 100 доларів США.
Пунктом 3.3.3 вказаного договору Поруки сторони передбачили, що Кредитор зобов'язаний протягом одного робочого дня після дати невиконання Позичальником забезпеченого порукою зобов'язання направити Поручителю письмову вимогу з визначеним обсягом виконаного та невиконаного Позичальником відповідного зобов'язання. У пункті 5.2 зазначеного договору сторони передбачили, що він діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або до інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) визначає як порушення зобов'язання.
Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК.
Згідно з вимогами ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно із ч.1 ст.559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсязі його відповідальності.
Відповідно до ч.4 статті 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За положеннями статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
За змістом ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення
строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, оскільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Як зазначила Велика Палата ВС у своїй постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, якщо договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строкукредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.
Суд, проаналізувавши та оцінивши докази надані сторонами, матеріали цивільної справи, а також їх пояснення, вважає, що позов акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №770/38-117-07 від 24 квітня 2007 року, не підлягає до задоволення. Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд, вважає, що вимоги акціонерного товариства «Альфа Банк» щодо стягнення боргу за спірним кредитним договором із відповідачів заявлено позивачем із пропуском строку позовної давності, передбаченої ст..257 ЦПК України. Так, останній платіж за наданим кредитом ОСОБА_1 здійснила 12.06.2007 року на суму 99,87 долар США. В подальшому платежів не здійснювала, що підтверджено наданим позивачем розрахунком. При цьому, суд відкидає твердження представника позивача про те, що ОСОБА_1 було внесено останній платіж 03.08.2017 року на суму 1,15 долар США, оскільки як слідує з наданої інформації ОСОБА_1 із Державної прикордонної служби України від 04.02.2022 року, остання виїхала за межі території України 24.06.2017 року. При цьому, суд зазначає, що в пункті 1.1 укладеного спірного кредитного договору, сторонами було встановлено розмір щомісячних платежів, які мала сплачувати ОСОБА_1 у передбачений ними строк - до 10 числа кожного місяця, у період з 10 травня 2007 року до 10.04.2008 року. Тобто кінцевий термін повернення чергового платежу, визначений сторонами у спірному кредитному договорі був встановлений до 10 квітня 2008 року. Позивач звернувся із позовом до відповідачів лише 15.01.2018 року. Крім цього, пунктом 7.4 спірного договору передбачено, що у разі настання обставин, визначених п.п.2.8.3, 3.2.2, 4.3, 5.4 цього договору термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, і відповідно, Позичальник зобов'язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. У пункті 4.3 спірного кредитного договору сторони також передбачили, що у разі невиконання Позичальником зобов'язань, визначених п.п.3.3.1-3.3.10 цього договору протягом більше п'яти днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та, відповідно позичальник зобов'язаний погасити кредит та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. Також, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення із відповідачів нарахованих відсотків у період після закінчення терміну кредитування не підлягає до задоволення, оскільки відповідно до правого висновку, сформованого Великою Палатою ВС у постанові від 28.03.2018 р. у справі №444/9519/12 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Крім цього, суд не вважає сплату ОСОБА_4 заборгованості за кредитом, яку вона здійснила з 03.08.2018 року по 27.10.2020 року на суму 21480 грн. перериванням строку позовної давності, оскільки така заборгованість погашалась нею на виконання ухваленого судом у даній справі заочного рішення від 03.05.2018 року, яке в подальшому було скасоване ухвалою Тернопільського міськрайонного суду 31.07.2020 року та поза її межами. Крім цього, згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. З тлумачення цієї норми випливає, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника), що свідчать про визнання боргу. До таких дій може відноситися лист, зміст якого свідчить, що боржник визнає існування боргу і бажає відновити погашення боргу. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зазначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої випливає, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Проте, оскільки, останній платіж ОСОБА_1 здійснено 12.06.2007 року, спірним договором кредиту встановлені щомісячні платежі, які сплачуються до 10 числа кожного місяця, строк останнього платежу був передбачений сторонами до 10.04.2008 року, відтак, позовна давність повинна застосовуватись до кожного окремого платежу, а тому можна дійти до висновку, що позовна давність переривається лише щодо тих місячних платежів, за якими не спливла позовна давність, оскільки переривання позовної давності поза її межами не відбувається. Аналогічний висновок ВС наведений у постанові від 24.04.2019 року у справі №569/8314/14. Відтак, суд відкидає твердження представника позивача з цього приводу.
Також, суд зазначає, що за положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Із спірного договору поруки вбачається, що ньому не встановлено строку, після закінчення якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки. Оскільки, строк виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кінцевим платежем настав 10.04.2008 року, тому вимогу до поручителя повинна була пред'явлена у строк до 10.10.2008 року.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4,13, 82, 263, 265, 280-284, 289 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №770/38-117-07 від 24 квітня 2007 року, відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду у повному обсязі складено 29 березня 2022 року.
Головуючий суддяВ. В. Ромазан