465/1482/22
2-о/465/81/22
Іменем України
25.03.2022 року м. Львів
Франківський районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Марків Ю.С.,
за участю секретаря судового засідання Чапля В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заінтересована особа: Франківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів),
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заінтересована особа: Франківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).
Заяву мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батьком - ОСОБА_2 внаслідок хронічної недостатності кровообігу та атеросклеротичного кардіосклерозу, про що свідчить лікарське свідоцтво про смерть та довідка про причину смерті №56 від 07.03.2022 року, видано «Луганською поліклінікою №11 Луганської народної республіки м.Луганськ та на наступний день його було поховано. Факт спорідненості з померлим підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15.10.1975 року. 09.03.2022 року було зроблено актовий запис про смерть №241 в Ленінському відділі запису актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції Міністерства юстиції Луганської народної республіки та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 . Зазначає, що вона звернулась до Франківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) для проведення реєстрації смерті свого батька та отримання свідоцтва про смерть, однак 17.03.2022 року їй було письмово відмовлено в проведенні реєстрації смерті у зв'язку з тим, що пред'явлені документи, видані на тимчасово окупованій території України, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень та будь-який документ виданий цими органами є недійсний і не створює правових наслідків. Враховуючи вищевикладене, просить встановити факт смерті на тимчасово окупованій території ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - с.Єлізаветівка, Миллерівського району, Ростовської області, Російської Федерації, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Луганськ у віці 70 років.
Заявниця ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, однак в поданій заяві просила проводити розгляд справи у її відсутності.
Представник заінтересованої особи Франківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) в судове засідання не з'явився, однак суд вважає за можливе проводити розгляд справи без їх участі.
Дослідивши матеріали поданої заяви у справі, суд вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15.10.1975 року.
Як вбачається з копії лікарського свідоцтва про смерть №56 та довідки про причину смерті №56, виданих 07.03.2022 року лікарською установою м. Луганськ, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганськ, причина смерті: хронічна недостатність кровообігу та атеросклеротичний кардіосклероз.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ч. 1 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до п.8 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до роз'яснень, даних в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Стаття 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» містить поняття тимчасово окупованої території України, до якої відноситься у тому числі й сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
За положеннями ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, оцінюючи надані заявником документи про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» ( Loizidou v. Turkey , 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах Кіпр проти Туреччини ( Cyprus v. Turkey , 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії ( Mozer v. the Republic of Moldova and Russia , 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать ( Cyprus v. Turkey , 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу ( Cyprus v. Turkey , 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіки Молдови та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] ( Mozer v. the Republic of Moldova and Russia , 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявниці для отримання свідоцтва про смерть.
У відповідності з ч. ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За таких певних обставин та в сенсі наведених норм, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви та вважає можливим встановити факт смерті ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 263-265, 293, 315, 317, 319 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заінтересована особа: Франківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) задовольнити.
Встановити факт того, що ОСОБА_2 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - с.Єлізаветівка, Миллерівського району, Ростовської області, Російської Федерації, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 70 років, у м. Луганськ, причина смерті: хронічна недостатність кровообігу та атеросклеротичний кардіосклероз.
Франківському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) зареєструвати смерть вказаної особи на підставі даного рішення.
Рішення підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Марків Ю.С.