Заводський районний суд м. Запоріжжя
Справа № 332/4669/21
Провадження № 2/332/671/22
Заочне рішення
Іменем України
23 березня 2022 р. м. Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді: Яцуна О.С.,
за участю секретаря: Мусаєва Р.Д.,
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Запорізький професійний ліцей автотранспорту» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, -
Встановив:
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, що в подальшому було уточнено, до Державного навчального закладу «Запорізький професійний ліцей автотранспорту» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він працює у ДНЗ «Запорізький професійний ліцей автотранспорту» на посаді сторожа. У листопаді 2021 року він стикнувся з грубим порушенням його конституційного права на роботу. Відповідач постійно незаконно вимагав від нього медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмежував право працівника щодо повноцінної роботи. Так, 08.11.2021 йому Відповідачем було вручено Наказ № 91/п від 08.11.2021 про відсторонення його від роботи. У зв'язку з тим, що дії Відповідача порушують його право на роботу, закріплене Конституцією України, він просить визнати наказ про його відсторонення від роботи незаконним та скасувати його, а також поновити його на роботі та виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення.
Ухвалою суду від 23.11.2021 позовну заяву залишено без руху, як таку, що подано з порушеннями вимог ст. 175 ЦПК України.
29.11.2021 зазначені в ухвалі недоліки позивачем усунуто, а тому, ухвалою суду від 03.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання по суті призначено на 18.01.2022.
Від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься розписка про отримання судової повістки (а.с. 82), однак до судового засідання представник відповідача не з'явилась, причину своєї неявки суду не повідомила, у відзиві просила відмовити у задоволенні позовних вимог, а тому суд прийшов до переконання про можливість розгляду справи за її відсутності.
На підставі наявних у справі доказів, суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено і підтверджено наявними у справі доказами, що позивач з 02.06.2018 обіймає посаду сторожа у ДНЗ «Запорізький професійний ліцей автотранспорту», про що в трудовій книжці Позивача міститься відповідний запис (а.с. 15 - зворотній бік).
Відповідно до Наказу № 91/п від 08.11.2021, виданого Державним навчальним закладом «Запорізький професійний ліцей автотранспорту», Позивача відсторонено від роботи (а.с. 7). Підставами для видачі цього наказу слугували: інформаційне попередження щодо змін у законодавстві від 19.10.2021 (а.с. 8), попередження від 04.11.2021 (а.с. 9), заява ОСОБА_1 від 19.10.2021 про відмову від вакцинації (а.с. 10).
Не погоджуючись з позовними вимогами Відповідач надіслав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що ДНЗ діяв згідно вимог чинного законодавства при вирішення питання щодо відсторонення Позивача від роботи, оскільки останній відмовився від проходження обов'язкового профілактичного щеплення та не надав медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. При відстороненні Позивача від роботи Відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021 про «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236», що була доповнена п. 416; Кодексом законів про працю України,а саме ст. 46, що регулює процедуру відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом, а також Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Відтак, Відповідач вважає, що відсторонення Позивача від роботи як працівника закладу освіти через його відмову від профілактичного щеплення ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та відповідає вимогам чинного законодавства про працю та фактичними підставами.
Відповідь на відзив ґрунтується на доводах, викладених у позовній заяві. Позивач вважає позицію Відповідача необґрунтованою та наполягає на задоволенні своїх позовних вимог.
Заперечення на відповідь на відзив ґрунтується на доводах, викладених у відзиві на позовну заяву. Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо нормативного обґрунтування, то суд зазначає наступне.
Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Отже, вказаною статтею до обов'язкових віднесені щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу і не передбачає у своєму переліку обов'язкового щеплення від COVID-19. Нормами цієї статті передбачено запровадження інших обов'язкових щеплень, однак лише виключно в порядку, встановленому законом.
Наведене узгоджується з ч.ч. 1-2 ст. 27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», якими визначено наступне: профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Відповідно до приписів ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Підпунктами ч.ч. 1-2 п. 416 Постанови Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021 про «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено обов'язок щодо забезпечення: 1) контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04.10.2021 № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Разом з цим, зміст права на працю, закріплений положеннями ст. 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах га гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 04.09.2019, № 6-р(II)/2019).
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний Наказ винесений на підставі ст. 46 КЗпП України, ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 416 ПКМУ № 1236 від 09.12.2020 з урахуванням заяви ОСОБА_1 від 19.10.2021 про відмову від вакцинації.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Суду не надано достатніх та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні Позивача від роботи у зв'язку із відсутністю в ОСОБА_1 щеплення проти COVID-19, дотримані вимоги ч. 6 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також ч. 2 ст. 27 «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», якою, зокрема, визначено, що у разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
За статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Зокрема, п. 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України.
У своєму рішенні від 28.08.2020 Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» наголосив: 3.2. Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень п. 1 ст. 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ та Наказ МОЗ.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст. 75 Конституції України).
Відповідно до п. 2 ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.
Згідно ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам п. 1 ст. 92 Конституції України та ст. 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції України, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, що передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.
У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що наказ про відсторонення Позивача від роботи є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Водночас, суд відхиляє позовні вимоги в частині поновлення на роботі, оскільки Позивача було відсторонено від виконання обов'язків, а не звільнено з посади.
Наведене вище узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 235 КЗпП України, якою передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Разом з тим, за час незаконного відсторонення від роботи, Позивач не мав професійної взаємодії та не отримував заробітної плати, а тому суд визнає за необхідне зобов'язати Відповідача виплатити Позивачеві середній заробіток за час відсторонення від роботи (вимушеного прогулу) із розрахунку: середньоденна заробітна плата * кількість робочих днів. Середньоденна заробітна плата складає 316,84 грн (а.с. 30). Сума заробітної плати, що підлягає до сплати Відповідачем Позивачеві складає 29 149,26 грн за період з 09.11.2021 (наступний день за днем відсторонення від роботи) по 23.03.2022 (день розгляду справи в суді), а саме: листопад 2021 року (16 робочих днів), грудень 2021 року (22 робочих дні), січень 2022 року (19 робочих днів), лютий 2022 року (19 робочих днів), березень (16 робочих днів).
Разом з тим, відповідно до ст. 141 ЦПК України з Відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн, оскільки позивач був звільнений від його сплати при зверненні із позовом до суду.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 43, 64, 92 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст.ст. 46, 235 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 10, 12, 13, 23, 81, 89, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державного навчального закладу «Запорізький професійний ліцей автотранспорту» (місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 9, код ЄДРПОУ 02549144) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати Наказ № 91/п від 08.11.2021, виданий Державним навчальним закладом «Запорізький професійний ліцей автотранспорту» про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Стягнути з Державного навчального закладу «Запорізький професійний ліцей автотранспорту» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення ОСОБА_1 від роботи за період з 09.11.2021 по 23.03.2022 в розмірі 29 149,28 грн.
Стягнути з Державного навчального закладу «Запорізький професійний ліцей автотранспорту» на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.
У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Повний текст заочного рішення складено 28.03.2022.
Суддя О.С. Яцун