Справа № 441/2025/19 Головуючий у 1 інстанції: Українець П.Ф.
Провадження № 22-ц/811/3333/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія: 18
22 березня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів Шеремети Н.О., Мікуш Ю.Р.
при секретарі Ждан К.О.
з участю представника відповідачів ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Гаталяка Макара Ярославовича , представника ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 16 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним, -
Адвокат Гаталяк М.Я. в інтересах ОСОБА_3 звернувся з позовом про визнання недійсними договору дарування будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га у с. Суховоля Городоцького району Львівської області, кадастровий номер 4620987700:12:018:0031, що укладені 09.12.2016р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , мотивуючи тим, що дані правочини є фіктивними, оскільки відповідач ОСОБА_4 має заборгованість зі сплати аліментів в користь позивачки на утримання доньки, за період з 10.02.2011р. по 31.12.2017р. в сумі 82 000 грн., що таку заборгованість ОСОБА_4 не погашає, а намагається уникнути відповідальності шляхом відчуження майна, оскільки після відчуження такого, у нього не залишилось майна, на яке б можна було звернути стягнення, що позбавляє позивачку можливості отримати борг за рахунок майна відповідача ОСОБА_4 , інше, просить позов задовольнити.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 16 липня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду в апеляційному порядку через свого представника Гаталяка Макара Ярославовича оскаржила ОСОБА_3 .
Вважає рішення суду незаконним. Вважає, що суд першої інстанції не встановив, що відчуження садиби відбулось в час існування заборгованості ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 . Крім того зазначає, що ОСОБА_4 відчужив своє майно на користь свого батька ОСОБА_5 , і після відчуження садиби в ОСОБА_4 не залишилось іншого майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед ОСОБА_3 .
Вважає, що суд першої інстанції повинен був визнати недійсними договори дарування майна як такі, то спрямовані на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).
Окрім цього, в апеляційній скарзі, підставі п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України просить встановити такі обставини-.
-станом на 9 грудня 2016 року (дата вчинення правочинів) ОСОБА_4 був боржником перед ОСОБА_3 згідно з рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 18.11.2011.;
- ОСОБА_4 безоплатно відчужив свій будинок і земельну ділянку на користь ОСОБА_5 ;
- ОСОБА_4 є сином ОСОБА_5 ;
-після відчуження спірного майна в ОСОБА_4 відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов' язаннями перед ОСОБА_3 .
Окрім цього просить витребувати від приватного нотаріуса Городоцького районного нотаріального округу Львівської області Мухи Марії Теодозіївни докази, а також дослідити та оцінити докази, які свідчать про невиконання ОСОБА_4 рішення суду про стягнення аліментів.
Окрім того, вважає, що суд порушив процесуальне законодавство, оскільки скаржник заперечував проти прийняття «письмового пояснення» та «додаткового пояснення» відповідача, яке за своїм змістом є відзивом на позов.
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 16 липня 2021 року та ухвалити нове, яким позов задоволити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Гаталяка Макара Ярославовича , представника ОСОБА_3 до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих підстав, що належних та допустимих доказів щодо наявності підстав, передбачених ст. 234 ЦК України, для визнання фіктивними оспорюваних договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, позивачкою не надано.
З такими висновками колегія суддів погоджується із наступних підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 14.02.2004р., що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2009р. шлюб між сторонами розірвано, що вони мають доньку ОСОБА_6 , 2004 року народження.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 18.11.2011р. ухвалено стягувати з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 аліменти на доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 10.02.2011 р; вирішено питання судових витрат; рішення про стягнення аліментів в межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 15.11.2012р. за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 про розмір аліментів, що стягнутий з нього за рішенням суду від 18.11.2011р. зменшено до 1/4 частини. з усіх видів його заробітку.
Ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 14.05.2018р. (а.с. 214-215), що залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28.11.2018 р., при розгляді скарги Гаталяка М.Я. в інтересах ОСОБА_7 на дії державного виконавця Городоцького РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Копитка Ю.Ю. встановлено наступні обставини.
26.12.2011р. Городоцьким районним судом Львівської області видано виконавчий лист про негайне виконання вищезазначеного рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць, який 10.01.2012р. за дорученням представника позивачки Гаталяка М.Я. отримала його помічник ОСОБА_8
10.01.2012р. ОСОБА_3 звернулась до відділу ДВС у Городоцькому районі Львівської області із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа № 2-312/11, виданого 26.12.2011р. Городоцьким районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_4 аліментів.
З аналізу вищенаведеного та матеріалів виконавчого провадження Городоцького РВ ДВС № 37074360, суд дійшов до висновку, що 10.01.2012р. ОСОБА_3 пред'являвся до виконання виконавчий лист № 2-312/11, виданий 26.12.2011р. Городоцьким районним судом Львівської області на негайне виконання рішення суду від 18.11.2011р. в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць.
14.01.2013р. Городоцьким районним судом Львівської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 аліментів на доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Вищезазначений виконавчий лист 30.04.2013р. отримав представник позивачки Гаталяк М.Я.
07.02.2018р. Гаталяк М.Я. в інтересах ОСОБА_3 звернувся до Городоцького РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа № 2-312/11, 2/783/11, виданого 14.01.2013р. Городоцьким районним судом Львівської області на виконання рішення Городоцького районного суду Львівської області від 18.11.2011р. і рішення Апеляційного суду Львівської обл. від 15.11.2012р. про стягнення з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 аліментів на доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 10.02.2011р.
09.02.2018р. головним державним виконавцем Городоцького РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Копитко Ю.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого проводження та проведено розрахунок заборгованості по аліментах.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що 10.01.2012р. ОСОБА_3 пред'являвся до виконання виконавчий лист № 2-312/11, виданий 26.12.2011р. Городоцьким районним судом Львівської області на негайне виконання рішення суду від 18.11.2011р. в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 04.10.2019р., що постановою Львівського апеляційного суду від 30.01.2020р. залишено без змін (а.с. 196-202), встановлено, що заборгованість у ОСОБА_4 зі сплати аліментів за період з 10.02.2011р. по лютий 2018р. у розмірі 82 000 грн., без пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2/783/11 про стягнення з нього в користь ОСОБА_3 аліментів на дитину ОСОБА_9 , 2004 року народження, в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, не могла бути нарахована.
09.12.2016р. між ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_10 та ОСОБА_5 укладено договір дарування житлового будинку, що зареєстрований в реєстрі за № 627, відповідно до якого дарувальник передав безоплатно у власність, а обдаровуваний прийняв у власність, як дарунок житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.119-120).
Окрім цього, 09.12.2016р. між ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_10 та ОСОБА_5 укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , відповідно до якого дарувальник передав безоплатно у власність, а обдаровуваний прийняв у власність земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: Львівська область, Городоцький район, с. Суховоля, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки: 4620987700:12:018:0031 (а.с. 121-123).
Згідно змісту п. 7 і п. 5.2. вищезазначених Договорів, сторони підтвердили, що такий не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є : введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України , що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України .
До таких правових висновків прийшов Верховний Суд України у Постановах від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.
Зазначену правову позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), вказавши при цьому, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Як вбачається з інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 187467533 від 05.11.2019р. і № 187468250 від 05.11.2019р. (а.с.24-26), на підставі вищезазначених Договорів ОСОБА_5 зареєстрував право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: Львівська область, Городоцький район, с. Суховоля, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки: 4620987700:12:018:0031.
З урахування наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що після укладення вищезазначених договорів дарування, відповідач ОСОБА_5 зареєстрував право власності на нерухоме майно, користується таким, проживає у будинку та використовує земельну ділянку за призначенням, а тому доводи позивачки про те, що вказані договори дарування є фіктивним правочином, є безпідставними, так як не грунтуються на вимогах ст. 234 ЦК України, яка визначає ознаки фіктивності правочинів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони грунтуються на встановлених дійсних обставинах справи, досліджених судом доказах та вимогах матеріального права, з огляду на наступне.
Доводи апеляційної скарги про те, що відчуження належного майна відповідача відбулося з метою уникнення звернення стягнення на його майно як боржника, колегія суддів не бере до уваги, так як на момент укладення між відповідачами договору дарування, арешт на нерухоме майно накладений у встановленому законом порядку не був, на час посвідчення оспорюваних договорів від 09.12.2016р., на примусовому виконанні виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_4 аліментів не перебувало, а відповідне виконавче провадження було відкрито за заявою представника стягувача Гаталяк М.Я. лише 09.02.2018р.
Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги Гаталяка Макара Ярославовича , представника ОСОБА_3 висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Городоцького районного суду Львівської області від 16 липня 2021 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Гаталяка Макара Ярославовича , представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 16 липня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її постановлення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28 березня 2022 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: Н.О. Шеремета
Ю.Р. Мікуш