01 березня 2022 року Справа № 160/26847/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -
24.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2021 року, № Ф-3118-51/62;
- зобов'язати Головне управління ДПС Дніпропетровській області видати рішення про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис 01.11.2007 року № А15/155-07.
В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що останній 16.12.2021 нарочно отримав лист з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 02.11.2021 №Ф-3118-51/62. ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність з 2001 по 01.11.2007, про що внесено запис №А15/155-07 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. З 2007 року позивачем не здійснювалась діяльність як фізичною особою-підприємцем, не отримувався дохід та був найманим працівником, тому з заробітної плати відраховувалися суми єдиного внеску. Відповідачем протягом останніх років не надсилалися повідомлення про наявність відповідного боргу. Податковим органом не проведено перевірку даних та порушено процедуру щодо надіслання вимоги, оскільки вона не була надіслана протягом трьох робочих днів з моменту винесення. Про її існування ОСОБА_1 дізнався 16.12.2021, коли особисто отримав лист із вимогою про сплату боргу (недоїмки).
16.01.2017 ОСОБА_1 подав заяву до ДПІ у Бабушкінському районі у Дніпропетровській області про те, що не може здати оригінал довідки про взяття на облік за формою 4-ОПП у зв'язку з її втратою. 16.01.2017 видано обхідний лист №14 облікової справи платника податків. Вважаючи такі дії податкового органу безпідставними, позивач звернувся до суду із відповідними вимогами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що підтверджується матеріалами справи.
27.01.2022 засобами поштового зв'язку до суду від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволені. Щодо сплати ЄСВ за позивача роботодавцем відповідач зазначає наступне: відповідно до п. 1 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами. Також, податковий орган наголошує, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці роботодавці, яких законодавець розглядає як окремих платників податків. Законодавством встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому, в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, єдиний внесок має бути сплачений не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Звільнені від обов'язкової сплати єдиного внеску тільки фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Тобто, відповідно до Закону №2464-VI роботодавці та фізичні особи-підприємці є самостійними платниками єдиного внеску. Те, що роботодавці сплачували єдиний внесок, не звільняє позивача від обов'язку сплачувати єдиний внесок як фізичну особу-підприємця. Враховуючи вищевикладене, ГУ ДПС у Дніпропетровській області, щодо винесення спірної вимоги від 02.01.2021 №Ф-3118-51/62 на суму 37 788,74грн, діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством., та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 29.05.2001, номер державної реєстрації № НОМЕР_2 . 01.11.2007 припинено підприємницьку діяльність, номер прийняття рішення про припинення №А15/155-07, що підтверджується обхідним листом №14.
Відповідно до поштового повідомлення №4930015960606, що міститься у додатках до відзиву, ОСОБА_1 отримав вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) 16.12.2021.
Матеріалами справи, а саме належним чином завіреною копією трудової книжки, підтверджується, що позивач з 2007 року прийнятий водієм в автогаражі (запис №14) та не займався підприємницькою діяльністю.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2020 №Ф-3118-51/62 протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
За визначенням наведеним у підп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі -ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Відповідно до підп.14.1.195 п.14.1ст.14 ПК України, працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Пунктом 63.5 ст. 63 ПК України встановлено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
За приписами пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України №2464 -VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон України №2464 -VI).
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За визначеннями у пунктах 3 і 10 ч. 1ст. 1 Закону № 2464-VI визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
За абз. 2 п. 1, п. 4 ч. 1, ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є :
-роботодавці, зокрема: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
-фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз.1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
-для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
-для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
-для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, зі змісту наведених норм вбачається, що самозайнята особа і підприємства (за найманих працівників які перебувають в трудових відносинах) є окремими платниками єдиного соціального внеску.
Спірним питанням в даному випадку є правомірність прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску, за умови, що позивач був найманим працівником та за нього такий внесок сплачував роботодавець.
Виходячи з вищенаведених норм необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску (ЄСВ). Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Згідно ч.5. ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19, від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01 2020 у справі №480/4656/18, від 01.09.2020 у справі №380/2239/20, від 07.07.2021 у справі № 142/252/19 особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Матеріали справи не містять доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності, не надано таких і відповідачем.
Таким чином, відповідач безпідставно здійснив подвійне нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із такого виду діяльності позивача.
Встановивши, що у період виникнення заборгованості за сплати ЄСВ позивач був найманим працівником, за якого єдиний внесок сплачувався роботодавцем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для сплати ОСОБА_1 ЄСВ боргу (недоїмки) визначених вимогою №Ф-3118-51/62 в сумі 37 788,74 грн.
Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов'язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України.
Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.
При погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник, у першу чергу зараховуються у рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник, у наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу у рахунок пені згідно з черговістю їх виникнення (п.п.4 п.2 розділу ІІІ Порядку №422). Отже, оскільки нарахування, збільшення або зменшення сум податкових зобов'язань платника податків, його податкового боргу, розрахунки з бюджетом здійснюються в інтегрованій картці платника податків, суд дійшов висновку про наявність у платника податків матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов'язань платника податків.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а.
Щодо вимоги про зобов'язання Головного управління ДПС Дніпропетровській області видати рішення про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис 01.11.2007 року № А15/155-07, суд зазначає наступне.
Так, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Отже, зобов'язання Головного управління ДПС Дніпропетровській області видати рішення про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис 01.11.2007 року № А15/155-07 є втручанням у дискреційні повноваження відповідача та не підлягає задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши справу на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При подані позову позивачем сплачений судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №0.0.2394092523.1 від 24.12.2021.
Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн.
Керуючись ст. 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49005 м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2021 року, № Ф-3118-51/62.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко