25 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/6217/20 пров. № А/857/23652/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року (головуючий суддя Лунь З.І., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області про стягнення заборгованості,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до прокуратури Львівської області в якому просив стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу в зв'язку із звільненням в розмірі 27743,24грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку із звільненням на суму 27743 (двадцять сім сімсот сорок три)грн.24 коп. та за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір на суму 840 (вісімсот сорок) грн. 80коп.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, прокуратура Львівської області оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, просить скасувати таке рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі зазначає, що порушення норм матеріального права полягає у неправильному застосуванні до вказаних правовідносин положень п. 9 ч. 1 ст. 51, ч. 5 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», ч. 5 ст. 40, п. 1 ч. 1 ст. 40, ст. 44 КЗпП України, п. 19 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113- IX (далі - Закон № 113-ІХ), а порушення процесуального права - у неправильному встановленні обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення.
Законом № 113-ІХ, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
За приписами п. 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в. Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Згідно з підпунктом 2 п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання ним чинності займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Зазначені норми Закону є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.
Кадровою комісією на підставі п. п. 13,16, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, п. 6 розділу І, п. 6 розділу III Порядку, прийнято рішення № 187 від 09.04.2020 про неуспішне проходження позивачем атестації ОСОБА_1 .
У зв'язку із цим, відповідно до вимог пп. 2 п. 19 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, наказом прокурора Львівської області № 982к від 26.06.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури Львівської області та органів прокуратури з 02.07.2020 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Законом № 113-ІХ доповнено ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» ч. 5, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Також, Законом № 113-IX доповнено ст. 40 КЗпП України та уточнено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Такими законами, що регулюють статус прокурорів, умови і підстави звільнення їх з посади та відповідно мають статус спеціальних, є Закон України «Про прокуратуру» та Закон № 113-ІХ.
Отже, з дня набрання чинності Законом № 113-ІХ, а саме з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40, статей 42, 42-1, ч. ч. 1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч. З ст. 121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюються Законом України «Про прокуратуру». Тому, з 25.09.2019 саме цей закон, а не КЗпП України, поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 та Львівською обласного прокуратурою, що залишилося поза увагою суду.
Такий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 20.10.2021 у справі № 380/5462/20, від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20, від 21.09.2021 у справі № 200/5038/20-а.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка міститься в постанові від 31.01.2018 (справа № 820/1119/16) норми Закону України «Про прокуратуру» є пріоритетними перед нормами Кодексу законів, про працю України і трудове законодавство підлягає застосуванню' у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовано спірних правовідносин або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.
Статтею 44 КЗпП України передбачено випадки або юридичні факти, з якими закон пов'язує виплату вихідної допомоги, а саме: при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п.п. 1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу (ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Отже, відповідно до п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ звільнення прокурорів під час проведення атестації на підставі п.9 ч. 1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбачених п.п. 1-4 п.19 цього розділу. При цьому, такої умови як прийняття уповноваженим органом чи особами рішень про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, скорочення кількості прокурорів вказаним пунктом не передбачено.
Судом не враховано, що у разі звільнення, в зв'язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», не передбачено виплату вихідної допомоги звільненому працівнику.
Юридичним фактом, що зумовило звільнення ОСОБА_1 на підставі вищевказаної норми закону є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Тобто цей юридичний факт (підстава) є відмінним від тих юридичних фактів (підстав), у зв'язку з якими ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги.
У постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 380/5462/20, від 20.10.2021 у справі № 420/4196/20, від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20, від 21.09.2021 у справі № 200/5038/20-а зазначено, що закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури та визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону «Про прокуратуру». Отже, фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених п. п. 1- 4 п. 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № II 3-ІХ, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Окрім цього, в постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 440/2682/20 зазначено, що із прийняттям Закону № 113-ІХ 25.092019 саме цей Закон, а не Кодекс законів про працю України поширюється на правовідносини між позивачем і відповідачами.
Таким чином, суд помилково зазначив, що ОСОБА_1 набув право на вихідну допомогу, відповідно до ст. 44 КЗпП України.
Окрім цього, апелянт зазначає, що судом задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області.
Проте, п. 1 наказу Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 «Про окремі питання забезпечення роботи обласних прокуратур» перейменовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: юридичну особу «Прокуратуру Львівської області» у «Львівську обласну прокуратуру».
Пунктом 2 наказу керівників обласних прокуратур, прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київської міської прокуратури протягом 5 робочих днів із набрання чинності наказом уповноважено орган, що здійснює державну реєстрацію, про рішення про перейменування шляхом надання йому у встановленому законодавством порядку документів, необхідних для внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та здійснити інші передбачені законодавством заходи, пов'язані із перейменуванням регіональних прокуратур в обласні.
Пунктом 5 наказу визначено, він набуває чинності з дня початку роботи обласних прокуратур, тобто з 11.09.2020.
Наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» визначено 11.09.2020 - днем початку роботи обласних прокуратур, в т.ч. Львівської обласної прокуратури.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 29.10.2012 по 02.07.2020 працював у прокуратурі Львівської області.
Наказом прокуратури Львівської області від 26.06.2020 №982к, керуючись ст.11 п.2 ч.2 ст.41 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 3 та п.п.2 п.19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 02.07.2020.
ОСОБА_1 оскаржував наказ про звільнення у судовому порядку. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 380/6218/20 скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Згідно розрахункового листа, вихідна допомога ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням не була нарахована та не виплачувалася.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону Україні «Про прокуратуру» визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно з п.п. 2 п.19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі в прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019 (далі Закон № 113-ІХ) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Відповідно до Закону № 113-ІХ ст.51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено ч.5, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п.9 ч.1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Також, судом першої інстанції правильно вказано, що згідно з ст. 1 Кодексу законів про працю Україні, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст.36 та п.п.1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п.3 ст.36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.ст.38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч.1 ст.41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом № 113-ІХ ст.40 Кодексу законів про працю України доповнено частиною п'ятою, якою визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч.2 цієї статті, ст.ст.42, 42-1, ч.ч.1, 2 і 3 ст.49-2, ст.74, ч.3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Позивача звільнено з посади на підставі Закону України «Про прокуратуру», а саме відповідно на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Пери цьому, суд правильно вказав, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Натомість Кодекс законів про працю України встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
У даній спірній ситуації, суд першої інстанції вірно вважав, що Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв'язку із звільненням прокурорів, Кодекс законів про працю відповідно регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом. А отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Оскільки, нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, то судом зроблено правильний висновок, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України. При цьому суд правильно зауважив, що внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019 до Закону України «Про прокуратуру» та до Кодексу законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».
Закон України «Про прокуратуру» встановлює обмеження тільки щодо не поширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Внесені зміни в Кодекс законів про працю стосуються обмежень щодо застосування положень ч.2 ст. 40, ст.ст.42, 42-1, ч.ч. 1, 2 і 3 ст. 49-2, ст.74, ч. 3 ст.121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відтак, не встановлює обмеження щодо застосування ст. 44 Кодексу законів про працю України.
Також, суд правильно врахував і правову позицію Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, згідно якої за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2021 у справі №1.380.2019.006923.
З урахуванням викладено, суд першої інстанції вірно вважав, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно із п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.
Згідно з довідкою Прокуратури Львівської області від 26.08.2020 №18-1283 у травні 2020 заробітна плата становила 27743,17грн, у червні 2020 року заробітна плата позивача становила 27743,17грн. Сума середньоденної заробітної плати складає 1422,73 грн. Сума середньомісячної заробітної плати складає 27743,24 грн.
Оскільки відповідач не виплатив позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, то суд першої інстанції обґрунтовано вважає за необхідне стягнути з Прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв'язку із звільненням на суму 27743,24 грн.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року по справі № 380/6217/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін