25 березня 2022 року Справа № 160/4167/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
скасувати та визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 912040826930 від 19.10.2021 року щодо відмови в зарахуванні час перебування ОСОБА_1 на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві за весь період перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві до пільгового стажу за списком № 1;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 час перебування ОСОБА_1 на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві за весь період перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві до пільгового стажу за списком № 1.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою в якій просив перерахувати його пенсію згідно ст. 8 ЗУ «Про підвищення престижності шахтарської праці». Однак, рішенням від 19.10.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовив у задоволенні такої заяви. В своїй відмові відповідач зазначив, що стаж за списком № 1 позивача складає 10 років, що є не достатнім для перерахунку пенсії. Позивач стверджує, що вказана відмова відповідача є протиправною та такою, що порушує його право на отримання належної пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, та надано відповідачам строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
28 лютого 2022 року ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року отримана відповідачами.
Відповідачами у встановлений судом строк, письмових заперечень проти позову, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог, на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.
Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивачу було призначено пенсію по інвалідності як особі з 2 групою інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 27 липня 2007 року.
На підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року (справа № 160/10950/19) ОСОБА_1 переведено з пенсії по інвалідності на пенсію за віком з 26 липня 2018 року за Списком №1.
13 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою в якій просив перерахувати його пенсію згідно ст. 8 ЗУ «Про підвищення престижності шахтарської праці».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.10.2021 року відмовлено у задоволенні такої заяви. В обґрунтування відмови відповідач зазначив, що стаж за списком № 1 позивача складає 10 років, що є не достатнім для перерахунку пенсії.
Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо перерахунку пенсії із застосуванням ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» та вважаючи, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України “Про підвищення престижності шахтарської праці” від 09.09.2008 року №345-VI (далі Закон №345-VI) спрямований на підвищення престижності шахтарської праці, надання додаткових гарантій у виплаті та підвищенні заробітної плати і розв'язанні соціально-побутових проблем шахтарів.
Відповідно до ст.1 Закону №345-VI дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі - шахтарі), та членів їх сімей.
Згідно зі ст.8 Закону мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Аналіз наведеної норми свідчить, що мінімальний розмір пенсії у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, є додатковою гарантією для шахтарів, які працювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків за Списком № 1, яка встановлена на випадок, коли після розрахунку у встановленому законом порядку розміру відповідної пенсії за віком (в тому числі, з урахуванням понаднормового стажу, встановленого статтею 8 Закону № 345-VI така пенсія буде менша ніж три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
До того ж, з огляду на положення наведеної норми, до кола працівників, на яких поширюється дія Закону №345-VI та встановлені пільги, належать тільки працівники, зазначені у списку №1, які були зайняті на підземних роботах повний робочий день.
Вищезазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2014 року по справі № 21- 455а13.
Відповідно до статті 9 Закону України “Про охорону праці” час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV).
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Аналогічні норми містяться і в ч.5 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ, відповідно до яких час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Тобто, законодавець зараховує час перебування на інвалідності у зв'язку, зокрема з професійним захворюванням, до стажу роботи тільки для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах відповідно до статей 13, 14 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року №1788-ХІІ.
Отже, до пільгового стажу позивача зараховується період до того часу, коли позивач вийшов на пенсію за віком на пільгових умовах.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 квітня 2019 року по справі №392/17/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з 26.07.2018 року отримує пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
При цьому, судом не встановлено факту отримання позивачем пенсії по інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням після 2018 року.
Так, пунктом 6 частини 4 статі 10 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», доповнивши частину 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» абзацом 4 такого змісту: «Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також до страхового стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах».
Суд зазначає, що позивачу було зараховано час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, як до страхового стажу так і до пільгового стажу, у зв'язку з чим було призначено пенсію за віком на пільгових умовах. Зарахування до пільгового стажу періоди перебування позивача на пенсії за віком законодавством не передбачено.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про те, що позивач не набув необхідного стажу на підземних роботах, що дає право на призначення пенсії у розмірі, передбаченому статтею 8 Закону № 345-VI, оскільки фактично позивач просить зарахувати до пільгового стажу час перебування його на пенсії за віком на пільгових умовах, що не узгоджується з наведеними приписами законодавства.
Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України відшкодуванню не підлягають.
Згідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев