24 березня 2022 року ЛуцькСправа № 140/16620/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправними дій щодо відмови у виплаті грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій на момент її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язання здійснити виплату грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій на момент її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням ГУ ПФУ у Волинській області від 27.07.2021 року позивачу призначено пенсію за віком. Після призначення пенсії позивач набула право на виплату грошової допомоги, як педагогічному працівнику, що не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-ІV). Однак відповідач листом від 25.08.2021 №8873-8071/Б-02/8-0300/21 відмовив у здійсненні виплати вказаної допомоги, посилаючись на те що позивач не досягла 60-ти річного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV.
З такими діями відповідача позивач не погоджується, вважає їх протиправними, оскільки нею дотримано усіх вимог для отримання грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій на момент її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». ОСОБА_1 наголошує, що на момент призначення пенсії за віком вона досягла необхідного пенсійного віку, передбаченого спеціальним законодавством.
З наведених підстав просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
В поданому до суду відзиві від відповідач позов не визнав та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своєї позиції вказує, що позивачу на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 по справі №140/3261/21, яке набрало законної сили 20.07.2021 ГУ ПФУ у Волинській області призначено та виплачується пенсія зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 26.08.2020. При призначенні пенсії позивачу страховий стаж обчислювався на загальних підставах. Ппедагогічний стаж позивача ГУ ПФУ у Волинській області при призначенні пенсії не визначався. Враховуючи те, що позивач 1967 року народження не досягла пенсійного віку, передбаченого статтю 26 Закону №1058-ІV та одержує пенсію, призначену відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку, проводити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV немає підстав.
З наведених підстав просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В поданій до суду відповіді на відзив позивач підтримала власну правову позицію, наведену в позовній заяві.
Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС України) до суду не надходило.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Так, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 в справі 140/3261/21 зобов'язано ГУ ПФУ призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 26.08.2020 року.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем прийнято рішення від 27.07.2021 №033050005303.
Згідно матеріалів пенсійної справи позивача страховий стаж ОСОБА_1 складає 35 років 7 місяців 20 днів.
26.07.2021 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою, в якій просила виплатити грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 25.08.2021 №8873-8017/Б-02/8-03000/21 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача про відсутність підстав для виплати вказаної допомоги у зв'язку з тим, що позивач не досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV та пенсію їй призначено відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що за частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (надалі - Перелік №909)), незалежно від віку.
Пунктом 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 вказаного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати такої допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком № 909.
Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 01 жовтня 2011 року, призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Таким чином, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі № 466/5637/17.
Крім того, синтаксичний аналіз пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 5 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати дає підстави для висновку, що умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, як помилково вважали суди попередніх інстанцій, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. При цьому законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.
За змістом вказаної норми отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 № 328/1619/17 (2-а/328/80/17).
Відповідно до пункту 7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Проаналізувавши лист ГУ ПФУ у Волинській області від 25.08.2021 №8873-8017/Б-02/8-03000/21, суд встановив, що єдиною підставою для відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, що передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є те, що позивач не досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-VI та пенсію призначено відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При наданні оцінки таким аргументам оскаржуваної відмови відповідача суд зазначає, що відповідно до пункту 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 01.10.2011 року, призначається пенсія за віком відповідно до Закону від 09.07.2003 № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивачу з 26.08.2020 року була призначена пенсія за віком зі зменшенням пенсійного віку як наслідок застосування пільги, передбаченої статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Страховий стаж позивача на момент призначення пенсії склав 35 років 7 місяців 20 дні.
Таким чином, страховий стаж позивача станом на день призначення пенсії був достатнім для виплати їй грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, суд не бере до уваги викладені у відзиві доводи представника відповідача про те, що педагогічний стаж позивача при призначені пенсії не визначався, оскільки такі мотиви не були викладені у листі ГУ ПФУ у Волинській області від 25.08.2021 №8873-8017/Б-02/8-03000/21 про відмову у призначені та виплаті грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд враховує, що позивач працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е»-«ж» ст. 55 "Про пенсійне забезпечення", що підтверджується копією трудової книжки позивача.
Так, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 15.08.1987 по 02.09.1991 працювала на посаді вихователя групи продовженого дня в школі №10 міста Ковеля; з 30.08.1991 по 20.12.1991 працювала на посаді вчителя Карасинської загальноосвітньої школи; 21.12.1991 призначена на посаду вихователя групи продовжено дня в цій же школі, з 01.09.1996 по 31.08.1998 працювала на посаді психолога; з 28.09.1999 по 31.10.2014 працювала на посаді практичного психолога в дитячих яслах-садку №11; з 03.11.2014 працювала на посаді завідувача Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садка) №14 м.Ковеля на умовах контракту. 27.12.2018 Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садка) №14 м.Ковеля перейменовано на Заклад дошкільної освіти комбінованого типу (ясла-садок) №11 (Центр розвитку дитини) м.Ковеля. 27.12.2018 посада завідувача перейменована на посаду директора.
Суд зазначає, що наявність у особи умов, передбачених статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» дійсно надає їй пільги у вигляді можливості призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, тобто, саме пенсії за віком, а не будь-якого іншого виду пенсії, позаяк вказана норма не пов'язує настання у позивача права на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з досягненням нею пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, ОСОБА_1 має право на призначення та виплату спірної грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France" № 17862/91), рішення у справі «Вєренцов проти України» № 20372/11).
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
За змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути 908,00 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 17 грудня 2021 року.
Керуючись статтями 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22В, ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судовий збір у сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк