Справа № 459/1596/21 Головуючий у 1 інстанції: Отчак Н.Я.
Провадження № 22-ц/811/4528/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Провадження № 22-ц/811/4527/21
Категорія:37
24 березня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Симець В.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Приватного акціонерного товариства Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2021 рокута на додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 листопада 2021 року, -
у травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 04 червня 2017 року на автодорозі Львів-Тернопіль поблизу с. Куровичі Золочівського району Львівської області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «Nissan Note», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , пасажиром якого вона була. Стверджує, що вироком Золочівського районного суду Львівської області від 28 травня 2019 року водія автомобіля марки «Nissan Note», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, відтак його винними діями їй заподіяно майнову та моральну шкоду. Зазначає, що перебувала на стаціонарному лікуванні з 04 червня 2017 року по 20 червня 2017 року та на амбулаторному лікуванні з 24 червня 2017 року по 19 січня 2018 року, відтак понесла витрати на лікування, однак доказів таких не зберегла. Вказує, що загальна тривалість лікування становила понад 120 днів, відтак, на її думку, вона понесла шкоду, пов'язану щ лікуванням, розмір якої становить 12 800 грн., враховуючи, що середньомісячний розмір її заробітної плати становив 3200 грн. Вважає, що фізичній особі, яка зазнала ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується страховиком винної особи моральна шкода в розмірі 5 відсотків від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, що становить 640 грн. Наголошує, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Nissan Note», д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована в ПрАТ АСК «Скарбниця», відтак саме у відповідача виник обов'язок відшкодувати заподіяну відповідачці майнову та моральну шкоду внаслідок настання стразового випадку. Звертає увагу, що 03 лютого 2020 року звернулася до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, однак їй було відмовлено у зв'язку з пропуском строку подання заяви про виплату страхового відшкодування. На її думку, їй неправомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування, оскільки вона не пропустила строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування тому, що така подана протягом трьох років з моменту дорожньо-транспортної пригоди. Стверджує, що відповідач не здійснив страхове відшкодування у строки, передбачені законодавством, що є підставою для стягнення з нього пені за період з 03 травня 2020 року по 18 травня 2021 року в розмірі 1 705.56 грн.
З наведених підстав просить:
-стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди в розмірі 12800 грн.;
-стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 640 грн.;
-з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 1 705.56 грн.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на користь ОСОБА_1 12 800 грн. майнової шкоди, 640 грн. моральної шкоди, 1705.56 грн. пені.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн.
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.
В обгрунтування заяви покликається на те, що задовольняючи позовні вимоги, судом не вирішено питання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, які понесла позивач. Стверджує, що на підтвердження витрат позивача на правову допомогу нею долучено договір про надання правової допомоги та квитанція про сплату витрат на правову допомогу. Зазначає, що п. 3.1 договору про надання правової допомоги № 422 від 20 травня 2021 року передбачено, що правова допомога оплачується наступним чином: 2000 грн. за підготовку, складання та подання позовної заяви та 800 грн. за безпосередню участь адвоката у судовому засіданні. Вказує, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та витраченого часу, відтак є визначеним. З наведених підстав просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2800 грн.
Додатковим рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 12 листопада 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на користь ОСОБА_1 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2021 рокуоскаржило Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що позивач перебувала на амбулаторному лікуванні до 19 січня 2018 року, відтак станом на 19 січня 2018 року у неї були всі документи, необхідні для подання заяви про отримання страхового відшкодування, однак з такою заявою до 03 лютого 2020 року вона не зверталася у зв'язку з чим пропустила строк звернення із заявою про отримання страхового відшкодування, що є підставою для відмови в його виплаті. Зазначає, що водій транспортного засобу, причетний до дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для виплати стразового відшкодування, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня її настання, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, однак таке повідомлення фактично подано через 2,5 роки з моменту дорожньо-транспортної пригоди. Вказує, що позивачем не було подано заяви про виплату страхового відшкодування, що є підставою для відмови у виплаті такого. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 листопада 2021 рокуоскаржило Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця», в апеляційній скарзі покликається на те, що додаткове рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що заява про ухвалення додаткового рішення суду не була надіслана відповідачу для ознайомлення та подання своїх заперечень щодо неї, чим порушено його права та обмежено можливість їх захисту. З наведених підстав просить додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2021 року ухвалено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 січня 2022 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на на додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 листопада 2021 року ухвалено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Розгляд апеляційних скарг Приватного акціонерного товариства Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2021 рокута на додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 листопада 2021 року призначено на 17 год. 00 хв. 14 березня 2022 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки текст постанови складено 24 березня 2022 року, то незважаючи на те, що розгляд справи призначено на 14 березня 2022 року, датою ухвалення постанови є саме 24 березня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Судом встановлено, що 04 червня 2017 року на автодорозі сполученням Львів-Тернопіль, поблизу с. Куровичі, Золочівського району Львівської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «Nissan Note», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , пасажиром якого була ОСОБА_1 .
Вироком Золочівського районного суду Львівської області від 28 травня 2019 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без позбавленням його права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України, звільнити засудженого ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік. Згідно ст. 76 КК України, покладено на засудженого ОСОБА_3 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного за цим вироком покарання на підставі пункту «г» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році». Вирішено питання розподілу процесуальних витрат та щодо речових доказів.
Вказаний вирок набрав законної сили 01 липня 2019 року.
Позивачка у даному кримінальному провадженні мала процесуальний статус потерпіла, однак цивільний позов у цьому кримінальному провадженні до обвинуваченого або до відповідача (у даній цивільний справі), не пред'явлено.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачці було спричинено тілесні ушкодження, у зв'язку із чим вона перебувала на стаціонарному лікуванні з 04 червня 2017 року по 20 червня 2017 року, а в подальшому, з 24 червня 2017 року по 19 січня 2018 року, перебувала на амбулаторному лікуванні. Під час перебування на лікуванні, нею понесені витрати на таке лікування (придбання лікарських засобів, препаратів та витрати на посилене харчування, проведення медичних обстежень).
Згідно з полісом № АК/5844403 від 12 квітня 2017 року обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, транспортний засіб «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент настання ДТП за його участю, був застрахований відповідачем.
З матеріалів справи убачається, що позивачка 03 лютого 2020 року звернулася до відповідача із заявою про заподіяння шкоди життю та здоров'ю третій особі внаслідок використання застрахованого транспортного засобу.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивачки до страховика (відповідача у справі) із заявою про виплату страхового відшкодування.
26 жовтня 2020 року відповідачем прийнято рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування, яке мотивовано тим, що потерпілим пропущено строк подання заяви про виплату страхового відшкодування більше, ніж три роки.
З вказаним позовом ОСОБА_3 звернулася у травні 2021 року.
З матеріалів справи також убачається, що 23 травня 2018 року позивачка подала до АТ «СГ «ТАС» (приватне), як страховика іншого учасника ДТП - ОСОБА_2 , повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, відповідно до ст. 33 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), а 01 червня 2018 року нею подано цьому страховику заяву про страхове відшкодування.
Доказів отримання позивачкою страхового відшкодування від цього страховика, як і рішення про відмову у його виплаті, матеріали справи не містять.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява, подана відповідачу 03 лютого 2020 року є заявою саме про виплату страхового відшкодування, оскільки надана самим відповідачем, і така подана в межах строків, визначених Законом № 1961-IV. Відтак, відсутні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування. У зв'язку із цим наявні підстави для стягнення з відповідача шкоди, пов'язаної з лікуванням позивача, а також моральної шкоди, і пені, у зв'язку із прострочення виплати страхового відшкодування.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на таке.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон №85/96-ВР)).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон № 1961-IV.
Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Аналіз змісту частини другої статті 1188 ЦК України свідчить, що у випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) застосовується положення саме цієї норми, за змістом якої обов'язок з відшкодування шкоди покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного з них, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України).
Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини.
Частиною першою статті 1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
В разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України).
За змістом пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Враховуючи зазначене, слід дійти висновку, що особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК України). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам, а тому на підставі частини другої статті 1188 ЦК України особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини та в солідарному порядку з огляду на положення частини першої статті 1190 ЦК України.
У такому випадку позивач має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх володільців транспортних засобів разом, так і від будь-кого з них окремо.
Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
За обставинами цієї справи, враховуючи, що цивільна-правова відповідальність була застрахована щодо обох учасників ДТП, яка мала місце 04 червня 2017 року, позивач, як третя особа (пасажир), а не особа, яка здійснювала управління (керування) цим транспортними засобами вправі звернутися з вказаним позовом до страховика одного із учасників цієї ДТП, та солідарного боржника, а саме відповідача у справі - ПрАТ АСК «Скарбниця».
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).
Відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого врегульовано положеннями статті 23 Закону № 1961-IV, за приписами якої, шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Відповідно до статті 33 Закону №1961-IV страхувальник, у разі настання ДТП, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово має надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально. Тобто страхувальник має вчинити дії для повідомлення страховика про настання ДТП.
У свою чергу, страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, -МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (стаття 34 Закону №1961-IV). Тобто страховик після повідомлення страхувальником про ДТП має здійснити всі дії для встановлення та виплати страхового відшкодування.
У страховика (МТСБУ) обов'язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає у разі навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку (підпункт 37.1.1 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), або у разі вчинення ним умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (підпункт 37.1.2 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).
Крім того, у страховика (МТСБУ) обов'язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов'язків, визначених Законом № 1961-IV, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).
Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов'язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.
Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов'язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов'язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20)).
При цьому, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).
Хоча вищенаведені правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у спорах щодо відшкодування майнової шкоди, а у справі, яка переглядається, спірні правовідносини стосуються відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, зазначені висновки є релевантними щодо обставин цієї справи, так як стосуються питання застосування підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, яким передбачено одну й ту саму підставу для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) - неподання заяви про страхове відшкодування, але в різні строки - впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років - якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, що переглядається встановлено, що страхувальник за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким згідно з полісом № АК/5844403 є саме позивач у справі, так і водій причетний до ДТП - ОСОБА_3 , у встановлений Законом № 1961-IV строк не надали відповідачу (страховику) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 04 червня 2017 року, а зробила це позивачка лише у лютому 2020 року, тобто через 2 роки та 8 місяців після ДТП, без документального підтвердження поважності пропуску цього строку, у той час, як з відповідним повідомленням, та в подальшому із заявою про виплату страхового відшкодування, позивачка звернулася до страховика іншого учасника згаданої ДТП, значно раніше, ще до ухвалення вироку щодо водія ОСОБА_3 .
З окремою заявою про виплату страхового відшкодування, в межах строку визначеного Законом № 1961-IV, позивачка до відповідача, не зверталася, як і не зверталась в межах загального строку позовної давності, який є рівним строку, визначеному Законом № 1961-IV, тривалістю три роки, з відповідним позовом до суду.
Тобто, за обставинами цієї справи, на думку колегії суддів, позивачка діяла недобросовісно.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_3 не посилається на те, що незвернення до страховика (страхової компанії) із заявою про виплату страхового відшкодування протягом встановлених відповідним законом строків, було обумовлене обставинами, які не залежали від її дій, та нею було здійснено необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування, невірно вважаючи заяву про повідомлення про ДТП, заявою про виплату страхового відшкодування.
Позивач також не повідомила суд, чи отримано нею страхове відшкодування за спричинену внаслідок ДТП їй шкоду, від страховика іншого учасника цієї ДТП, АТ «СГ «ТАС» (приватне, адже з огляду на солідарний обов'язок цього страховика, та ПрАТ «АСК «Скарбниця» щодо виплати страхового відшкодування, може мати своїм наслідком відмову у задоволенні позову до відповідача, у зв'язку із переходом від позивача права вимоги до страховика іншого учасника ДТП.
З огляду на вищевикладене в своїй сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для відшкодування ПрАТ «АСК «Скарбниця» шкоди, заподіяної здоров'ю ОСОБА_3 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відсутні.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, то не підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення пені та моральної шкоди.
Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 , підлягає скасуванню і додаткове рішення суду з ухваленням постанови про відмову в у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» - задовольнити.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2021 року- скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 24.03.2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк