Справа № 450/839/20 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.
Провадження № 22-ц/811/1993/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
Категорія:3
14 березня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Ванівського О.М.
суддів:Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Симця В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1 , третя особа Пустомитівська державна нотаріальна контора, Державний реєстратор Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно,-
В березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1 , третя особа Пустомитівська державна нотаріальна контора, Державний реєстратор Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що позивач проживає в будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до договору дарування від 19 серпня 1986 року, йому на праві спільної часткової власності належить Ѕ частка вказаного будинковолодіння. Інша Ѕ частина будинку належала його батькові ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до заповіту від 05.03.1998 року йому належить Ѕ від спадкового майна. Проте в нотаріальній конторі йому стало відомо, що його брат ОСОБА_1 звернувся за спадщиною в 2010 році та подав нотаріусу свідоцтво про право власності від 26.02.1998 року, за яким весь будинок АДРЕСА_1 належить їх батькові ОСОБА_3 , яке видане на підставі рішення Сокільницької сільської ради від 10.03.1998 року. Зазначає, що рішенням Пустомитівського районного суду від 18.05.2018 року дане рішення Сокільницької сільської ради скасоване та анульоване свідоцтво серії НОМЕР_1 на право особистої власності в цілому на будинок. Однак, після скасування в Державному реєстрі запису про приналежність цього будинку ОСОБА_3 у нотаріуса не має правовстановлюючого документа про право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . На підставі викладеного просив позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2021 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 , право власності на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_3 в розмірі Ѕ частки власності з Ѕ частки власності ОСОБА_3 (1/4 частку) в будинку АДРЕСА_1 загально 97,9 кв.м., житлової площі 64, 4 кв.м. та складових частин об'єкта нерухомого майна, гараж «Б», сарай «Г», вбиральня «Д».
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
Вважає, що рішення суду незаконне, необґрунтоване, не відповідає нормам процесуального та матеріального права, не містить належного аналізу обставин, судом неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи.
Зазначає, що ним було подано клопотання про зупинення провадження у справі.
Вважає, що справу не можливо було розглядати до вирішення Верховним Судом справи №450/684/16, оскільки при вирішенні спору можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, які можуть вплинути на розгляд даної справи. Тобто від результатів розгляду справи №450/684/16 Верховним Судом залежить розгляд цієї справи, при цьому відсутня об'єктивна можливість оцінити докази в даній справі судом першої інстанції. Проте, суд першої інстанції з приводу вказаного клопотання жодного рішення не прийняв.
Звертає увагу на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , 1923 року народження, який до дня смерті постійно проживав в будинку АДРЕСА_1 та являвся власником зазначеного будинку в цілому на підставі свідоцтва про право власності, виданого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 26.02.1998 року на підставі рішення виконкому Сокільницької сільської Ради Пустомитівського району Львівської області від 10.02.1998 року.
На день своєї смерті батько залишив заповіт, в якому зробив розпорядження до всього належного йому майна, заповівши його в рівних долях своїм синам - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позивачу по справі.
Крім належного на праві власності будинку АДРЕСА_1 , батько залишив земельні ділянки на території с. Сокільники площею 0,2456 та 0, 0910 га, право власності на які підтвердженого відповідними державними актами про право приватної власності на землю.
Після смерті батька між ним та Позивачем була практично досягнута домовленість щодо розподілу, володінню та користування спадковим майном, що залишилося після смерті батька, а спірні питання вони намагалися вирішити шляхом перемовин.
Тільки після того, коли між ним та Позивачем не було досягнуто остаточної згоди щодо розподілу спадкового майна, останній почав вживати заходи для позбавлення його права на спадщину.
25 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом про визнання незаконними рішень Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 та земельні ділянки на ім'я батька - ОСОБА_3 , мотивуючи свої вимоги тим, що ще в 1986 році він став власником до 1/2частини вказаного будинку, згідно договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори 19 серпня 1986 року за реєстровим № 2743.
Апелянт впевнений, що Договір дарування 1/2 частини спірного будинку, посвідчений нотаріально 10.08.1986 року, не був належним чином зареєстрований у Львівському МБТІ та у Сокільницькій сільській раді, згідно вимог ст.243 ЦК Української РСР ( в редакції 1963 року ), із відсилкою на ст..227 ЦК Української РСР ( в редакції 1963 року), відносно обов'язкової реєстрації таких договорів у виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів.
Просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
14 березня 2022 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, проте колегія суддів вважає, що клопотання не підлягає до задоволення.
Дана справа перебуває в провадженні суду апеляційної інстанції з червня 2021 року і у всіх учасників справи було достатньо часу для наведення своїх доводів у поданому до суду позові, запереченні на позов, письмових поясненнях, апеляційній скарзі та відзиві на скаргу тощо.
За вищенаведених обставин колегія суддів вважає можливим здійснити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін - на підставі наявних у справі даних та доказів.
Згідно з ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України суд, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміненню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахувавши те, що спадкоємець прийняв спадщину після смерті спадкодавця, та зважаючи на те, що здійснення спадкування у позасудовому порядку неможливе, через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, а ухвалення рішення в користь позивача не порушує прав третіх осіб, прийшов до висновку, що позовні вимоги заявлені позивачем підставні та підлягають задоволенню.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить Ѕ ч. будинковолодіння АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування від 19 серпня 1986 року, що посвідчений державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори і зареєстровано в реєстрі за №2742. Інша частина будинку належала батькові позивача ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 17.11.2009 року.
Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України у день смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина. Згідно ч. 1 ст. 1218 ЦК України у склад спадщини, крім іншого, увійшло право власності на зазначені вище майнові права.
Як вбачається із заповіту складеного 05.03.1998 року та посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Леон М.В., ОСОБА_3 все своє майно заповів своїм синам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках.
Відповідно до ст. 1269 ЦК України позивач прийняв спадщину за батьком, оскільки проживав разом з ним до часу його смерті за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Сокільницької сільської ради №461 від 02.03.2021 року.
Відповідно до даних погосподарських книг за 1985-1990 рр. (особовий рахунок № НОМЕР_3 ) та за 1991-1995 рр. (особовий рахунок № НОМЕР_4 ) ОСОБА_3 належить Ѕ житлового будинку в будинку АДРЕСА_1 на праві особистої власності.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1217 цього ж кодексу визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1223 цього ж Кодексу право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).
Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.
Враховуючи, що ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 та те, що здійснення спадкування у позасудовому порядку неможливе, через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних висновків щодо задоволення позову, проте не погоджується з посиланням суду на рішення Пустомитівського районного суду від 18.05.2018 року в справі №450/684/16, оскільки постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року вказане рішення було скасовано з процесуальних питань.
З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на рішення Пустомитівського районного суду від 18.05.2018 року в справі №450/684/16.
Відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на рішення Пустомитівського районного суду від 18.05.2018 року в справі №450/684/16.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2021 року - змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на рішення Пустомитівського районного суду від 18.05.2018 року в справі №450/684/16.
В решті оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 23 березня 2022 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.