Справа № 466/8743/18 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/3542/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
21 березня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.
Суддів:Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.
Секретар: Іванова О.О.
З участю позивача ОСОБА_1 та її представника -адвоката Кецко В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 466/8743/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 24 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, -
05 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, який був укладений 26 червня 2014 року та посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Міхновим О.В.
Позов мотивувала тим, що вона проживала разом з братом, який здійснював за нею догляд, однак у 2014 році брат захворів та з часом помер у зв'язку з чим вона вимушена була звернутись до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», яким їй було запропоновано особу для укладення договору довічного утримання, а саме ОСОБА_2 26 червня 2014 року сторони уклали договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 отримав у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого зобов'язався забезпечувати її утриманням довічно, а саме: надавати кошти для задоволення життєвих потреб у розмірі 500 грн. на місяць, на які вона самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Крім вказаної суми відповідач зобов'язався щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру в терміни, встановлені договорами про надання таких послуг. Також згідно умов договору сума грошового щомісячного утримання підлягала щорічній індексації. Позивачка вказувала, що відповідач не виконував свого обов'язку в частині здійснення індексації щомісячного платежу, а також, незважаючи на потребу позивачки в сторонній допомозі, жодного разу її не відвідав та ніколи не здійснював догляду за нею.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд розірвати укладений сторонами 26 червня 2014 року договір довічного утримання, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Міхновим О. В. в реєстрі за №1767, з підстав неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків за договором та повернути у власність позивачки квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 24 жовтня 2019 року позов задоволено: розірвано договір довічного утримання, укладений 26 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та повернуто у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 24 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що однією з підстав позову ОСОБА_1 визначила саме невиконання відповідачем обов'язку зі сплати сум індексації щомісячного грошового утримання, передбаченого в пункті 8 договору, однак постанова апеляційного суду не містить мотивів відхилення доводів позивачки в цій частині.
Прийнявши до уваги факт щомісячного перерахування відповідачем коштів позивачці, апеляційний суд не встановив складові сплачених ОСОБА_2 сум, а також не врахував передбачений договором порядок сплати індексації (одноразовим платежем у лютому поточного року за весь попередній рік). Так, позивачка вказувала, що відповідач сплачував виключно розмір щомісячного грошового утримання та вартість житлово-комунальних послуг, у той час як відповідач наполягав на тому, що передбачені договором обов'язки ним виконуються в повному обсязі. При цьому, апеляційний суд не здійснив належну оцінку поданих позивачкою доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості за договором довічного утримання, пославшись на відсутність у суду спеціальних знань щодо перевірки правильності таких нарахувань.
Не встановивши обставини щодо виконання ОСОБА_2 обов'язку зі сплати сум індексації щомісячного грошового утримання, апеляційний суд зробив передчасний висновок про відсутність підстав для розірвання договору та відмову в задоволенні позову.
У доводах апеляційної скарги відповідач зазначає, що вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з'ясуванням усіх обставин справи.
Зазначає, що зі змісту договору довічного утримання від 26 червня 2014 року вбачається, що істотними умовами такого відповідно до вимог п. 15 договору є вчасна сплата щомісячних платежів та довічне право на проживання відчужувача ( ОСОБА_1 ) у вказаній квартирі. Жоден з пунктів цього договору не визнаний судом недійсним. Зазначає, що договір між сторонами був укладений з урахуванням вільного волевиявлення позивача, що відповідало її внутрішній волі, з попереднім та обдуманим погодженням всіх умов договору, в тому числі стосовно його обов'язку надавати лише щомісячне грошове утримання. В період з 26 червня 2014 року до травня 2018 року позивач жодних претензій щодо виконання договору не висловлювала, як і не висловлювала потреби у додатковому догляді. Вважає, що оцінка порушення договору як істотного, здійснюється судом згідно з критеріями, які встановлені ч. 2 ст. 651 ЦК України, відповідно до якої істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване під час укладення договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (Постанова Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13). Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, без встановлення факту істотного порушення відповідачем умов договору, безпідставно розірвав цей договір, у зв'язку з невчиненням ним дій, які він насправді не зобов'язаний був вчиняти за умовами договору. Суд першої інстанції не покликається на жодний пункт договору, який ним порушено, як і не покликається на жодну норму права, яку він порушив під час виконання ним умов договору. При цьому обставини, на які позивач ОСОБА_1 покликалася в обґрунтування заявленого позову (наявність заборгованості у відповідача перед позивачем та відсутність з боку відповідача належного догляду), не знайшли свого підтвердження належними доказами під час розгляду справи в суді першої інстанції. Твердження суду про те, що виплати були не завжди регулярними не відповідає дійсності, оскільки судом не враховано і не відображено всі здійснені платежі, зокрема, не враховано платіж від 26 грудня 2014 року -900 грн., не відображено платіж від 08 вересня 2015 року на суму 1000 грн., не відображено суму платежу від 02 вересня 2016 року на суму 1100 грн. Ще в одному платежі від 06 квітня 2015 року допущено помилку, а саме замість суми 1100 грн. відображена сума 1000 грн. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На виконання вимог ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) представник позивача-адвокат Кецко В..Я. подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, не обґрунтованою, а рішення суду законним та справедливим. Відповідач тривалий час не виконує умови договору, що підтверджує про порушення обов'язків зі сторони відповідача. Невиконання умов договору щодо сплати індексації матеріального забезпечення є підставою для розірвання договору. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідач по справі ОСОБА_2 вдруге не з'явився в судове засідання та не забезпечив явку свого представника, подавши повторно суду клопотання про відкладення розгляду справи. Колегія суддів вважає, що, незважаючи на воєнний стан, відповідач по справі ОСОБА_2 мав представника - адвоката із м.Львова, який міг забезпечити представлення його інтересів. Окрім цього, предметом спору у зазначеній справі є розірвання договору довічного утримання. Розгляд справи триває з часу подачі позову з листопада 2018 року, в той час як особа позивача ОСОБА_1 як по віку так і по стану здоров'я потребує догляду щоденно, що є неприпустимим повторно відкладати розгляд апеляційної скарги на невизначений час як з моральної сторони так і згідно вимог ЦПК, якими визначені строки розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника-адвоката Кецко В.Я. на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення , а рішення суду без змін.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 03 червня 2014 року позивач ОСОБА_1 звернулася до директора ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» ОСОБА_3 із заявою, в якій просила розглянути питання про можливість укладення з нею договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення та довічного догляду. В обґрунтування заяви посилалася на те, що є особою пристарілого віку, малозабезпеченою, внаслідок стану здоров'я та збігу всіх цих обставин не може забезпечити собі належне утримання та лікування, а тому в обмін на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої вона є, просила укласти з нею договір довічного утримання.
У подальшому Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів запропонував позивачці особу для укладення договору довічного утримання - ОСОБА_2 , який не проживає у м. Львові, однак виявив бажання на укладення такого договору.
26 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання, який було посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Міхновим О.В. в реєстрі за №1767.
За умовами договору позивачка передала, а ОСОБА_2 набув у власність квартиру за адресою АДРЕСА_1 , в обмін на що відповідач зобов'язався забезпечувати відчужувача утриманням на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 7 договору ОСОБА_2 зобов'язався забезпечувати ОСОБА_1 грошовими ресурсами для задоволення потреб нормальної життєдіяльності, на які ОСОБА_1 самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовились, що утримання, в тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у 500 грн., які будуть щомісячно надаватись ОСОБА_1 шляхом банківського або поштового переказу або готівкою під розписку. Крім вказаної суми набувач зобов'язався щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру в терміни, встановлені відповідними договорами, незалежно від того, з ким вони укладені.
Відповідно до пункту 8 договору грошове утримання виплачується щомісячно, починаючи з моменту укладення договору до 10 числа поточного місяця поштовим переказом або готівкою на руки під розписку. Сума щомісячного грошового утримання підлягає індексації та нараховується щорічно у лютому місяці чергового року за попередній рік з урахуванням річного індексу інфляції споживчих цін за інформацією Державної служби статистики України.
У пункті 9 договору сторони визначили одноразове грошове утримання в розмірі 30 000 грн., які відчужувач ОСОБА_1 отримала повністю від набувача перед підписанням цього договору. Сторони також домовились, що одноразове грошове утримання не підлягає перегляду та не індексується і надається відчужувачу для забезпечення себе всім необхідним для повноцінного життя.
Із наданих відповідачем квитанцій про поштові перекази вбачається, що за час виконання умов договору довічного утримання відповідач ОСОБА_2 провів грошові перекази ОСОБА_1 в період з липня 2014 року до квітня 2018 року, що в сумі становить 88 000 грн. Надалі відповідач ОСОБА_2 періодично переказував поштою грошові перекази, однак позивач ОСОБА_1 від таких відмовилася і надалі відмовляється, оскільки у період з 2014 року по квітень 2018 року відповідач не виконав вимог п.8 Договору щодо переказів до 10 лютого поточного року проіндексованих грошових сум за минулий рік та повідомила відповідача про розірвання договору. Неотримання переказів грошових коштів на адресу АДРЕСА_1 на прізвище ОСОБА_1 від відправника ОСОБА_2 з Дніпропетровської області та повернення їх з травня 2018 року підтверджується листом Укрпошти від 30.06.2021 року № 1853-Х-2021063010602-В (а.с.165 т. 3).
Окрім цього, позивач внаслідок стану здоров'я потребує постійного фізичного догляду, моральної підтримки, але ні відповідач, ні представник ТзОВ «Центру допомоги та соціального захисту пенсіонерів» в особі О. Орєхової та секретаря Центру до якої вона зверталася у телефонному режимі, до неї не навідалися та крім побажань видужання, вона не отримала вирішення свого питання.
25 серпня 2018 року позивач ОСОБА_1 направила відповідачу ОСОБА_2 претензію, у якій повідомила, що за ним рахується заборгованість за договором довічного утримання в розмірі 19 503,77 грн. станом на 01.08.2018 року (а.с.81 т.1). Відповідач ОСОБА_2 замість того, щоб приїхати до ОСОБА_1 відносно якої він взяв обов'язок утримання, проводив переписку, що свідчить також про його легковажне відношення і затягування вирішення питання в часі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , суд виходив з тих обставин, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання щодо позивачки, а відповідачем такі обставини не спростовано.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.
Статтею 744 Цивільного Кодексу України прописано, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно ст.610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.755 ЦК договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, зокрема, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Згідно з п.1 ч.1 ст.755 ЦК договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов'язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.
Аналогічні положення передбачені п.7, 8 оспорюваного договору.
Із наданих відповідачем квитанцій про поштові перекази вбачається, що жодна із них, починаючи з лютого 2015 року і до лютого 2018 року, не містить переказу з відміткою індексації за період з 2014року по 2017 рік включно.
Як вбачається із змісту оспорюваного договору обов'язки відповідача визначаються у забезпечені щомісячних грошових утримань для задоволення потреб, для нормальної життєдіяльності у розмірі 500 грн. (п. 8 Договору), суми для оплати комунальних платежів ( п.7 Договору), витрати на поховання ( п.7 договору), сплату індексації сум грошового утримання (п.8 Договору) та одноразове грошове утримання передбачене п. 9 цього Договору.
Однак відповідачем фактично продовж чотирьох років (по квітень включно 2018 року) не виконувалась сплата індексації, що істотно впливало на задоволення потреб для нормальної життєдіяльності, оскільки з моменту укладення договору про довічне утримання на державному рівні мала місце інфляція. Тим самим відповідачем порушено вимоги п. 8 договору.
Доводи відповідача ОСОБА_2 відносно того, що ним належним чином виконувалися умови спірного договору, не підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не надано суду об'єктивно обгрунтованих розрахунків відповідності виплачених сум з урахуванням індексу інфляції споживчих цін відповідно до інформації Державної служби статистики України. Із наданих суду квитанцій грошових переказів видно, що сума таких періодично збільшувалась, однак виплати були не завжди регулярними, а також проводились поза встановленою договором датою, тобто після 10 числа поточного місяця, що є порушенням істотних умов договору. Згідно пояснень позивача ОСОБА_1 зазначені виплати не завжди покривали всі витрати на комунальні послуги, не враховуючи те, що позивач повинен був перераховувати їй на утримання згідно договору 500 грн. щомісячно, які їй не завжди надходили.
У п.14 Договору визначено, що істотними умовами договору є вчасна проплата щомісячних платежів і довічне право на проживання відчужувача у вказаній квартирі.
Приймаючи рішення у даному спорі, суд виходив із змісту договірних відносин в цілому та договору довічного утримання, зокрема. Тобто, права і обов'язки сторін у даному договорі базуються в першу чергу на їх вільному волевиявленні, яке висловлюється та закріплюється умовами договору. Аналіз нормативно-правового регулювання відносин довічного утримання дозволяє зробити висновок, що утримання включає в себе забезпечення матеріальними та грошовими ресурсами. При цьому, догляд пов'язується не тільки із наданням матеріальної допомоги, а опосередковується своєрідною участю набувача в житті відчужувача та повинен охоплювати психологічну підтримку і морально-емоційні відносини між відчужувачем та набувачем, чого із сторони відповідача ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 не отримала.
Колегія суддів вважає, що питання догляду та довічного утримання особи не може бути під примусом, тому подальші перекази грошових коштів, які позивач ОСОБА_1 відмовляється отримувати і повертаються Укрпоштою на адресу відправника, не можуть бути підставою для переоцінки доказів, нав'язуванням позивачці примусово своєї допомоги, оскільки остання визначилася у своїх намірах, подаючи позовну заяву в суд у листопаді 2018 року та немає довіри до відповідача ОСОБА_2 . Сам факт проживання відповідача на значній відстані від м.Львова, період воєнного стану, не сприяють позивачці у постійному догляді та допомозі як матеріальної так і фізичної.
Відповідно до ч.1 п.3 ст.12; ч.1,6 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК).
Згідно ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1; 375; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 24 березня 2022 року.
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк