Іменем України
23.03.2022 Справа №607/359/22 Провадження № 2/607/1043/2022
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Марциновської І.В.,
за участю: секретаря судового засідання Семенець Т.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,
Позивач ОСОБА_2 звернулась до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач є власником нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 . 20.11.2013 у даній квартирі був зареєстрований зять позивача ОСОБА_3 . Проте 23.03.2021 шлюб між відповідачем та дочкою позивача розірваний. Відповідач вже більше року не проживає у належній позивачу квартирі, живе та працює за кордоном. Також відповідач не здійснює витрати на утримання вказаного нерухомого майна. Такі обставини створюють позивачу перешкоди у належному володінні своєю власністю. За таких підстав відповідно до ст. 317, 391, 405 ЦК України позивач просить визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28.01.2022 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та надано сторонам строк для подання заяв по суті справи.
У судове засідання 23.03.2022 позивач ОСОБА_2 не з'явилась.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, та просила позов задовольнити повністю. Не заперечувала проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення. Додатково пояснила, що відповідач вже більше року не проживає у належній позивачу квартирі. Жодних домовленостей між сторонами про порядок користування цим житлом не існує. Відповідач виїхав до Російської Федерації, де проживає у родичів та працює. Декілька разів відповідач приїжджав в Україну, але жив на тимчасово окупованій території АР Крим у своїх батьків. Перебуваючи у м. Тернополі, відповідач також не жив у належній позивачу квартирі. Комунальні послуги, пов'язані з вивезенням сміття, та житлово-експлуатаційні послуги позивач сплачує з розрахунку за кількість осіб, зареєстрованих у квартирі. Відтак такі послуги сплачуються і за відповідача. При цьому останній не відшкодовує позивачу понесені витрати. Також у майбутньому позивач має намір продати квартиру, однак це може бути ускладнено через реєстрацію у ній відповідача.
У судове засідання 23.03.2022 відповідач ОСОБА_3 , належним чином повідомлений про дату, час і місце цього судового засідання, у тому числі і через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, не з'явився. Правом подання відзиву відповідач не скористався. Заяв чи клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надходило.
Ураховуючи наявність усіх умов, визначених ст. 280 ЦПК України, суд прийшов до переконання про можливість здійснення заочного розгляду даної справи та ухвалення за наслідками її розгляду заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частині другій статті 64 ЖК УРСР. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення та власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена сім'ї.
Суд установив, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Указані обставини підтверджуються копіями витягів з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та копіями договору про визначення часток у праві спільної сумісної власності квартири від 07.03.2013 та договору дарування 4/5 часток квартири від 07.03.2013, посвідчених приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Олексишин З.З. та зареєстрованих у реєстрі за № 615 та № 626 відповідно.
З копії будинкової книги для прописки громадян, що проживають на АДРЕСА_1 вбачається, що ОСОБА_2 є власником квартири та з 22.10.2013 у цій квартирі зареєстрований ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Такі обставини також підтверджуються копією довідки ПП «Загребелля» № 7 від 05.01.2022.
У судовому засіданні встановлено, що реєстрація відповідача у належній позивачу квартирі відбулася за згодою останньої. При цьому відповідач був зареєстрований як член сім'ї позивача, а саме як чоловік її дочки. Відтак після реєстрації у спірній квартирі та вселення до неї відповідач набув право користування даним нерухомим майном нарівні з його власником.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Разом з тим відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім'ї власника на користування житловим приміщенням.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 447/455/17-ц (провадження № 14-64цс20).
Суд встановив, що при вселенні відповідача до належної позивачу квартири жодної домовленості між сторонами про порядок користування даним житлом та порядок втрати такого права не існувало.
При цьому відповідач добровільно не проживає у спірній квартирі вже більше року, його речі та майно там відсутні, що підтверджується рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.05.2021, яким розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та зі змісту якого вбачається, що сторони спільно не проживають та не ведуть спільне господарство.
Також відповідач не приймає участі в утриманні даного нерухомого майна, не сплачує комунальних платежів та зі скаргами до відповідних органів щодо усунення перешкод у користуванні житлом не звертався.
Разом з тим реєстрація відповідача у спірній квартирі створює позивачу перешкоди у вільному володінні та користуванні своєю власністю.
При цьому відповідач у судове засідання не з'явився та не надав суду будь-яких доказів про поважність причин відсутності у вказаному житлі та на спростовування доводів позивача.
За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частина 1 ст. 141 ЦПК України визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, при зверненні до суду з даним позовом позивач сплатила судовий збір у сумі 992 грн 40 коп., що підтверджується квитанцією № 1028011594 від 04.01.2022. Відтак з урахування вказаних норм закону сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 7, 64, 150, 156 ЖК УРСР, ст. 41 Конституції України, ст. 317, 319, 383, 391, 405, 406 ЦК України, ст. 4, 76-81, 89, 133 ч. 1, 141 ч. 1, 259, 263-265, 280, 282-284, 288, 289, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Представник позивача: адвокат Заводовська Марія Любомирівна; місцезнаходження: вул. Чехова, буд. 8, м. Тернопіль.
Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
СуддяІ. В. Марциновська