Справа № 127/1986/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Волошин С.В.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
24 березня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Григорук В.С.,
представника позивача: Скляра Олега Володимировича
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області до Громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 про затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою ідентифікації та примусове видворення за межі України,
Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області звернулося до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до Громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 про затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою ідентифікації та примусове видворення за межі України.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2022 року позов задоволено. Затримано громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України строком на 6 (шість) місяців.
Примусово видворено громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , за межі території України.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 371 КАС України рішення суду в частині примусового видворення громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , за межі території України, звернути до негайного виконання.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при розгляді справи не з'ясував усі обставини, що мають значення для справи та не надав належну оцінку тим обставинам та доказам, що наявні в матеріалах справи.
Позивач направив на адресу суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначив, що вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції обгрунованим. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги відповідача, посилаючись на обгрунтованість рішення суду першої інстанції.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів протокольною ухвалою визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до копії паспорта НОМЕР_1 , виданого Міністерством внутрішніх справ Азербайджану 02.08.2011, ОСОБА_1 є громадянином Республіки Азербайджан.
Відповідно до відомостей про осіб, які перетнули Державний кордон України, громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 останнього разу прибув до України 04.08.2020 року з приватною метою.
Як вбачається із представленої ДМС України інформації, громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 перевищив кількість днів, перебування на території України, передбачених Угодою про взаємне визнання віз держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 09.10.1992 року, 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду, для громадян країн - учасниць СНД.
За порушення встановлених правил перебування на території України, на громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , постановами від 18.10.2019 (під час попереднього перебування) та від 18.09.2021 (за період перебування після останнього в'їзду) притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2040 грн. (у кожному з наведених випадків).
Як вбачається із пояснень громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , наданих під час складання адміністративних матеріалів, останній, свою вину у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 203 КУпАП - визнав, накладені постановами штрафні санкції сплатив у повному обсязі.
З метою забезпечення вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", завідувачем Піщанського РС Управління ДМС України у Вінницькій області 18.09.2021 затверджено рішення про примусове повернення з України гр. ОСОБА_1 , відповідним рішенням, останній взяв на себе зобов'язання покинути територію України не пізніше 17.10.2021, однак у визначений термін відповідне рішення не виконав, за межі території України не виїхав.
Зазначені обставини слугували підставою звернення позивача до суду з позовом про затримання відповідача, з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою ідентифікації та примусове видворення за межі України.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач незаконно перебуває в Україні та є всі обґрунтовані підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, що підтверджується його ухиленням від добровільного виїзду, він не має станом на час розгляду цієї справи чинного документу згідно з яким відповідач зміг би перетнути Державний кордон України в напрямку виїзд , не має офіційного місця роботи, суд вбачає підстави для затримання відповідача з метою його належної ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України строком на 6 місяців та відповідно і підстави для примусового видворення відповідача за межі території України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства , а також міжнародними договорами.
Частиною 11 статті 289 КАС України, встановлено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більше як на вісімнадцять місяців.
Згідно з ч. 13 ст. 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи .
Згідно із ч. 1 ст. 30 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Судом встановлено, що рішення про повернення з України відповідачем не виконано без поважних причин, про такі (причини) останній суду не повідомив.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 29 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.
З оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що в судовому засіданні відповідач визнав, що перебуває на території держави Україна незаконно, в жодній адміністративній процедурі, за результатами якої відповідач міг би отримати право на легальне проживання в Україні не перебуває. Судом також встановлено, що відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту.
Крім того встановлено, що відповідач не підпадає під захист ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або ст. 31 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства . Доказів протилежного суду не надано.
Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150, примусове видворення передбачає: виявлення порушника, поміщення його в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, документальне оформлення примусового видворення, подальше супроводження іноземця до пункту пропуску через державний кордон України чи до країни походження.
Відповідно до пункту 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110, (далі - Типове положення) пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового утримання іноземців та осіб без громадянства у разі, коли вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони ухилятимуться від виконання такого рішення, або прийнято адміністративним судом постанову про їх примусове видворення за межі України, або вони прибули на територію України відповідно до міжнародних договорів про реадмісію, або не мають законних підстав для перебування на території України і підлягають примусовому видворенню за її межі.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів, зокрема п. 1 ) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;
Також встановлено, що станом на час розгляду справи у відповідача відсутній чинний документ (паспорт), на підставі якого останній зміг би перетнути державний кордон України та покинути територію України добровільно.
Таким чином, судовим розглядом підтверджено, що оскільки відповідач незаконно перебуває в Україні та є всі обґрунтовані підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, що підтверджується його ухиленням від добровільного виїзду, він не має станом на час розгляду цієї справи чинного документу згідно з яким відповідач зміг би перетнути Державний кордон України в напрямку виїзд , не має офіційного місця роботи, суд вбачає підстави для затримання відповідача з метою його належної ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України строком на 6 місяців та відповідно і підстави для примусового видворення відповідача за межі території України.
Що стосується посилання апелянта про порушення права відповідача на правовий захист, а саме забезпечення його адвокатом при розгляді справи, колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки в матеріалах справи міститься розписка Громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , датована ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій іноземець відмовляється від перекладача у зв"язку з тим, що розуміє українську мову та відмовляється від адвоката, а саме ОСОБА_2 , яка була присутня, що також підтверджується її підписом на розписці.
Таким чином, з"ясувавши всі обставини справи, колегія суддів переконана, що відповідач, усвідомлюючи своє незаконне становище на території України, самостійно відмовився від адвоката при розгляді справи, що свідчить про його визнання порушення міграційного законодавства України.
Разом з тим, згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п.113 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Чахал проти Великобританії» (заява № 22414/93) будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 п. 1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод буде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим.
Європейський Суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.
З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в Законі.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи також встановлено не було.
Відповідно до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.