П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 березня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/2708/21
Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С.
Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Миколаїв
Повний текст судового рішення складений 18.06.2021р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.04.2021р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо виплати йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 29.05.2017р. по 28.02.2018р. із застосуванням базового місяця січень 2008р.; зобов'язання нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 29.05.2017р. по 28.02.2018р. із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008р. в сумі 36039,74грн. із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44; визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 09.01.2020р. із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в сумі 3877,70грн., відповідно до абз.4,6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078; зобов'язання нарахувати і виплатити на його користь щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення в сумі 3877,70грн. за період з 01.03.2018р. по 09.10.2020р. включно, в сумі 86435,18грн., відповідно до абз.4,6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004р. №44; зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період проходження військової служби позивачем, нарахування йому грошового забезпечення відповідачем у період з 29.05.2017р. по 09.01.2020р. здійснювалося не в повному обсязі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.06.2021р. позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.05.2017р. по 28.02.2018р.; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.05.2017р. по 28.02.2018р.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що період з 29.05.2017р. по 09.01.2020р. позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.05.2017р. №130 ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом. /а.с.21/
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.01.2020р. №5 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини і всіх видів забезпечення. /а.с.22/
28.12.2020р. позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 29.05.2017р. по 28.02.2018р.; проведення перерахунку та доплати індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018р.) за період з 01.03.2018р. по 28.02.2020р. /а.с.8/
Листом військової частини НОМЕР_1 від 22.03.2021р. №1266 надано позивачу довідки відповідно до його звернення за вх.№12 від 30.01.2021р. /а.с.9/
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011 -XII (надалі - Закон України №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно ч.3 вищезазначеної статті грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України №1282-ХІІ.
Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. №1282- ХІІ (надалі - Закон України №1282-ХІІ) визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону України №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ст.4 Закону України №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Частинами 1-2 ст.5 Закону України №1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до ч.6 ст.5 Закону України №1282-Х1І проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18, від 07.07.2019р. у справі №825/694/17, від 20.11.2019р. у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078. (надалі - Порядок №1078)
Відповідно до п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до п.4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Дана правова позиція викладена у відповідності до постанови Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18; від 07.08.2019р. у справі №825/694/17.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004р. у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006р.у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2021р. №24/5/178, у період з травня 2017р. по лютий 2018р., не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення. /а.с.19/
Тож, у даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачу.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача не порушені.
За таких обставин, у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивачу в період з 29.05.2017р. по 28.02.2018р. з урахуванням базового місяця січень 2008 року відсутні.
Дана правова позиція викладена у відповідності до постанови Верховного Суду від 15.10.2020р. у справі №240/11882/19.
Тож, враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 29.05.2017р. по 28.02.2018р.
З приводу вимоги щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 09.01.2020р. в сумі 86435,18грн. відповідно до абз.4,6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р., судом першої інстанції обґрунтовано та вірно встановлено безпідставність позовних вимог, оскільки виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 09.01.2020р. здійснена відповідачем ОСОБА_1 в повному обсязі у відповідності до Порядку №1078. про, що свідчать довідки від 13.05.2021р. №24/5/407, 24/5/408.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що під час судового розгляду суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.311, 315, 316, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Головуючий суддя Крусян А.В.
Судді Єщенко О.В. Яковлєв О.В.