Провадження № 22-ц/803/223/22 Справа № 209/3866/20 Категорія 27 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
23 березня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерціний банк "ПриватБанк"
на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 жовтня 2021 року
у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерціний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_2 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 04 квітня 2011 року.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 30 листопада 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 30 943,11 грн., з яких: 24 903,57 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 6 039,54 грн. - заборгованість за простроченими процентами, яку АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 жовтня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів та користування ними. Суду не надано належних та допустимих доказів ознайомлення відповідача, як споживача послуг, з розміром та підставами відповідальності за невиконання умов кредитування.
Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення цих вимог.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору, ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами, у встановленому законом порядку даний договір не оспорювався та не визнавався недійсним, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу суду не подав.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви від 04 квітня 2011 року, відповідно до якої ОСОБА_2 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.23).
Вказана анкета-заява не містить умов щодо розміру тіла кредиту (кредитного ліміту), строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, відповідальності за невиконання умов кредитування.
Заява позичальника містить текст про ознайомлення та погодження споживача з витягом з Умов та Правил надання банківських послуг від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.
Долучений до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом процентів, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов'язки сторін договору надання банківських послуг, - відповідачем не підписані (а.с.25-48).
Банком надано довідка про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана відповідачем 04 квітня 2011 року, за змістом якої сторони погодили базову відсоткову ставку 2,5 % в місяць на залишок заборгованості та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості (а.с.24).
На підтвердження позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором, згідно якого, станом на 30 листопада 2020 року утворилася заборгованість в загальній сумі 30 943,11 грн., з яких: 24 903,57 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 6 039,54 грн. - заборгованість за простроченими процентами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів та користування ними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 526 ЦПК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченими процентами, посилаючись на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини договору.
Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та його розмір і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання) та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування, щодо права банку на внесення банком щомісяця в односторонньому порядку змін до Умов та правил, а випадку коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, повідомлення клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв'язку, а також обов'язку клієнта звернутися в банк для розірвання договору та погасити заборгованість у разі незгоди клієнта із змінами умов та правил і/або Тарифів.
Крім того, роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки вона повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Не можуть бути застосовані до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (07 травня 2019 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (29 квітня 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, про право банку на зміну в односторонньому порядку Умов та правил, надані банком Тарифи і Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи встановлення обов'язку позичальника сплатити проценти від суми неповернутого в строк кредиту у разі неповернення кредиту в строк, визначений Умовами та правилами, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Враховуючи те, що Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 квітня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даній справі між сторонами виникли відносини щодо споживчого кредитування, тобто договірні правовідносини між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, зокрема щодо встановлення процентів за користування кредитом в строк кредиту, про які вважав узгодженими банк.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), які правильно враховані судом першої інстанції при розгляді даної справи відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині недоведеності позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими процентами, оскільки позивач не надав доказів щодо підстав їх нарахування та стягнення.
На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості, оскільки їх нарахування не підтверджено належними доказами.
Таким чином, доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду в оскарженій частині є безпідставними та зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду в оскарженій частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374,375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова