Провадження № 22-ц/803/2583/22 Справа № 214/8377/20 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
23 березня 2022 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів:Зубакової В.П., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»
відповідач- ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2021 року, ухваленого суддею Малаховською І.Б. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 09 грудня 2020 року,-
У грудні 2020 року позивач Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (далі - АТ «Криворізька теплоцентраль») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги.
Просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за централізоване опалення за адресою: АДРЕСА_1 за період з жовтня 2013 року по грудень 2020 року в розмірі 36 434,72 грн., інфляційні втрати - 7 557,03 грн. та 3% річних - 2 972,71 грн., та сплачений судовий збір в розмірі 2270,00 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що АТ «Криворізька теплоцентраль» по специфіці своєї виробничої діяльності надає послуги щодо здійснення постачання теплової енергії для потреб опалення і гарячого водопостачання населенню.
Позивач свої зобов'язання виконав, надав послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, позивач виконав свої зобов'язання, а відповідач зобов'язаний оплатити отримані послуги.
В наслідок неналежного виконання зобов'язань, щодо здійснення оплати за надані послуги у відповідача у період з 01.10.2013 року по 01.12.2020 року утворилась заборгованість у розмірі 36 434,72 грн. Оскільки заборгованість відповідач в добровільному порядку не погашав, а з приводу її наявності між сторонами існує спір, тому представник позивача, діючи в інтересах АТ «Криворізька теплоцентраль», вимушена звернутися до суду.
Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2021 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за комунальні послуги за період з грудня 2017 по грудень 2020 року в розмірі 23 264 грн., 3% річних в розмірі 1 336,12 грн., інфляційні витрати в розмірі 1612,09 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» витрати по сплаті судового збору 1 177,12 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які потягли за собою ухвалення помилкового судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі відмовити АТ «Криворізька теплоцентраль» в задоволенні позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 .
При цьому скаржник зазначає, що суд першої інстанції не приділив уваги та помилково відкинув надані ним докази, пояснення і аргументи по справі. Вказує, що суд не вчасно направив йому копію ухвали про відкриття провадження по справі з копією позову, які від отримав в суді лише 10 березня 2021 року. Відповідач зазначає, що відзив на позов він подав без порушення строків, при цьому тричі в документах по справі просив суд надати йому додатковий час для представлення інших документів, тому вважає хибним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не подавав клопотань про продовження строків на подання додаткових доказів.
Відповідач наголошує на тому, що його покійна мати ОСОБА_2 мала право пільги як член сім'ї померлого ветерана війни у розмірі 50%, про що позивач зазначив у позові, але не пояснив з яких причин пільги не надавалися, вважає нараховану судом суму боргу без урахування пільг померлої матері.
Окрім того, відповідач вказує, що позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в сумі 2102 грн., що підтверджено платіжним документом, проте у рішенні суд вказав про сплату судового збору у розмірі 2270 грн.
Також, скаржник зазначає, що у системі «Електронний Суд» ніяких додаткових матеріалів не було, тому його представник, адвокат Фанда В.П. з м.Хмельницький не зміг у повному обсязі ознайомлюватись з матеріалами справи.
Відповідач вказує і на те, що клопотання його адвоката про залишення позову без розгляду через відсутність підтвердження повноважень представника позивача було залишено без задоволення, зазначає, що до судового засідання, призначеного на 02.12.2022 року в матеріалах справи з'явилися документи, що підтверджують повноваження представника позивача, які він вважає сфальсифікованими по терміну подання, вказуючи на те, що другий том справи було розпочато 01 грудня 2021 року, а довіреність представника позивача датована 25.10.2021, яка чомусь не була долучена до справи раніше, бо ще 08.11.2021 та пізніше, до 01 грудня 2021 року її в матеріалах справи не було. Крім того довіреність видана на іншу особу ( ОСОБА_3 ), ніж яка вказана у позові ( ОСОБА_4 ) і позивачем не надано суду клопотань про подовження строку надання документів по справі, тому вважає, що довіреності у 2-му томі справи повинні вважатися недопустимими доказами та клопотання його адвоката про залишення позову без розгляду слід задовольнити.
Скаржник вважає, що позивачем не доведено, що на межі внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку інженерно-технічних систем приміщення споживача було надано у повному обсязі послуги опалення, як стверджує позивач, що не було місцевим судом взято до уваги.
Також, відповідач вважає, що оскільки його матір ОСОБА_2 була наймачем квартири, то вона й мала проводити відповідні платежі, він же цим питанням не займався, тому не знає тарифів, які існували з грудня 2017 року по грудень 2020 року, тому не міг перевірити правильність проведення позивачем нарахувань. Скаржник вважає виписку з особистого рахунку підписану бухгалтером ОСОБА_5 неналежним доказазом, оскільки вона не засвідчена належним чином в установленому законом порядку.
Скаржник вважає, що судом неправильно проведено розрахунок суми заборгованості за теплопостачання та відповідно суму індексації та інфляційних втрат за період з грудня 2017 року по грудень 2020 року, вказуючи на те, що позов було заявлено про солідарне стягнення заборгованості з нього та його матері ОСОБА_2 , провадження по якій закрито у зв'язку з її смертю. Відповідач зазначає, що суд не врахував норми ст.1281 ЦК України, а саме те, що позивач повинен був звернутися до нотаріальної контори з вимогою до спадкоємців погасити суму заборгованості, але позивач з такою заявою не звертався, тобто пропустив строк, який поновленню не підлягає, тому втратив право на стягнення суми боргу зі спадкоємців.
Відповідач вважає, що з нього мало бути стягнуто не всю суму заборгованості 23 264, а її половина, тобто 11 533,66 грн., оскільки позивач не виконав вимоги ст.1281 ЦК України. Відповідно суд мав зменшити на половину суму індексації та суму інфляційних втрат.
Також, скаржник зазначає, що місцевий суд, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог - 63,8% від загальної суми боргу мав зменшити загальний розмір судових витрат, визначивши їх 63,8% суми ставки судового збору та стягнути з нього половину від визначеної сими.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, позивач АТ «Криворізька теплоцентраль», просить рішення суду першої інстанції як законні і належним чином обґрунтоване залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки АТ «Криворізька теплоцентраль» ОСОБА_2 є наймачем квартири АДРЕСА_1 . Окрім неї, в квартирі зареєстрований син ОСОБА_1 та онук ОСОБА_6 ( а.с. 6)
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 206)
Згідно інформації нарахування по рокам та детальної виписки з особового рахунку, заборгованість відповідача перед АТ «Криворізька теплоцентраль» за період з 01.10.2013 року по 01.12.2020 року становить - 36 4343,72 грн. сума основного боргу, 7557,03 грн. - інфляційні втрати, 2972,71 грн. - 3% річних (а.с. 7;8;9;10).
Відповідно до акту від 21.08.2021 року квартиру за адресою: АДРЕСА_1 відключено від газопостачання ( а.с. 164).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» на підставі досліджених доказів наданих сторонами по справі, виходив з того, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини по наданню, з одного боку, та споживанню, з іншого боку, комунальних послуг по центральному опаленню, які врегульовано Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ України № 630 від 21.07.2005 року.
Позивач свої зобов'язання по наданню житлово-комунальних послуг з централізованого опалення виконував належним чином, тоді як відповідач ОСОБА_1 не сплачував вартість комунальних послуг, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 36 4343,72 грн. При цьому, оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов'язанням, місцевий суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України і позивач має право на їх відшкодування.
При цьому, судом було задоволено клопотання сторони відповідача про застосування до спірних правовідносин строків позовної. Суд першої інстанції дійшов висновку, що строк в межах якого АТ «Криворізька теплоцентраль» може звернутися до суду за захистом своїх прав, необхідно відраховувати з грудня 2017 року по грудень 2020 року.
Суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача суму заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, в межах строку позовної давності за розрахунком суми боргу за період з грудня 2017 року по грудень 2020 року, включно, в розмірі основного боргу - 23 264 грн., 3% річних - 1 336,12 грн. та інфляційні втрати - 1612,09 грн. Розрахунку суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат місцевий суд у рішенні не навів.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим.
Так, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме в межах строку позовної давності, проте, перевіривши визначену судом (без наведення відповідних розрахунків) суму основного боргу, яку суд визначив -23 264 грн. та інфляційні втрати, які суд визначив в сумі - 1612,09 грн., суд апеляційної інстанції з ними не може погодитись, оскільки ці суми вирахувані судом з допущенням арифметичних помилок, у зв'язку з чим колегія суддів наводить власний розрахунок основного боргу та інфляційних втрат, виходячи з наданих позивачем розрахунків (а.с.8-9, т.1).
Відповідно дост.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Відповідно до вимог ст.ст.11, 526 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Аналогічні положення передбачала ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»(в попередній редакції закону).
Обов'язок споживача оплатити надані послуги встановлено ч.6 ст.19 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 №2633-IV.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
Згідно статті 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до положень статті 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Як встановлено судом, АТ «Криворізька теплоцентраль» по специфіці своєї виробничої діяльності здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню, яке відповідно зі ст. 67, 68 ,162 Житлового Кодексу України зобов'язане робити оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунка і встановлених тарифів.
Згідно з наведеними вище нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не є підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, що узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року в справі №6-2951цс15.
Статтею 714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Під час судового розгляду справи було встановлено, що позивач АТ «Криворізька теплоцентраль» свої зобов'язання по наданню житлово-комунальних послуг з централізованого опалення в квартиру відповідача виконував належним чином, при цьому відповідач ОСОБА_1 та його померла мати ОСОБА_2 , яка була наймачем квартири, оплату наданих послуг в період з 01.10.2013 по 01.12.2020 не здійснювали, в результаті чого у них виникла заборгованість в розмірі 36 4343,72 грн.
Нормами ч.2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо, інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як правильно встановлено судом першої інстанції через несплату відповідачем протягом тривалого часу наданих позивачем комунальних послуг з централізованого опалення, АТ «Криворізька теплоцентраль» було завдано збитків, які по суті є матеріальною шкодою, яка виражена в грошовому еквіваленті, тобто є грошовим зобов'язанням, яке прострочене відповідачем, а відтак позовні вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України та підлягають застосуванню до правовідносин сторін по даній справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
За змістом частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.
Загальний строк позовної давності становить три роки (ч.1 ст.257 ЦК України).
Судом першої інстанції було задоволено клопотання сторони відповідача про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності і відповідно сума заборгованості за основним боргом, інфляційні втрати та 3% річних були зменшені, тобто нараховані в межах визначеного судом трирічного строку, а саме в період з грудня 2017 року ( оскільки позов було подано в грудні 2020 року) по 01 грудня 2020 року (як просив позивач у позові).
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині застосування позовної давності, а також визначених судом до стягнення сум основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, позивачем АТ «Криворізька теплоцентраль» не оскаржується.
Дійшовши висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, в межах строку позовної давності за розрахунком суми боргу за період з грудня 2017 року по грудень 2020 року, включно, в розмірі основного боргу - 23 264 грн., 3% річних - 1 336,12 грн. та інфляційні втрати - 1612,09 грн., суд першої інстанції свого розрахунку не навів і не зазначив яким саме чином він визначив такі суми до стягнення, колегія суддів, перевіряючи доводи ОСОБА_1 провела свій розрахунок і не погоджується з визначеною судом до стягнення сумою основного боргу та розміром, визначених судом інфляційних втрат та проводить власний розрахунок.
Так, з детальної виписки з особового рахунку відповідача вбачається, що за квартирою АДРЕСА_1 , де мешкає та зареєстрований відповідач ОСОБА_1 наявна заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з жовтня 2013 по листопад 2020 року, яка становить 36 437,72 грн. (а.с.8, т.1).
При цьому у цю суму заборгованості також враховано і заборгованість за підігрів води, яка становить 137,52 грн.
З Інформації про нарахування по рокам - виписка з о/р: НОМЕР_2 видно, що у споживачів комунальних послуг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , починаючи з жовтня 2013 року була заборгованість за підігрів води, яка рахувалася за споживачами по жовтень 2014 року та була внесена позивачем в основну суму боргу за надані послуги із зазначенням суми боргу -137,52 грн. і станом на жовтень 2017 та лютий 2018 року, ця сума боргу за підігрів води не змінювалася.
При цьому, суд першої інстанції, визначивши до стягнення період з грудня 2017 року по грудень 2020 року (в межах позовної давності) не звернув увагу, що в суму основного боргу увійшла і заборгованість за підігрів води -137,52 грн., яка рахується за квартирою споживачів ще з 2013 року, тобто від визначеної позивачем основної суми боргу 36 437,72 грн. слід відрахувати 137,52 грн. (борг за підігрів води), що дорівнює 36 297,2 грн. - ці дані також підтверджені детальною випискою з особового рахунку - остання колонка під назвою - «кінцевий залишок» (а.с.8).
Крім того, з детальної виписки з особового рахунку - остання колонка під назвою - «кінцевий залишок» видно, що кінцевий залишок боргу станом на листопад 2017 року становив - 12 094,09 грн. і таким чином, беручи до уваги суму боргу - 36 297,2 грн. (борг станом на листопад 2020 року), відраховуючи борг - 12 094,09 грн. (який рахувався з жовтня 2013 року по листопад 2017 року) отримуємо різницю, яка становить 24 203,11 грн., проте суд визначив до стягнення меншу суму боргу - 23 264 грн., проте, враховуючи відсутність апеляційної скарги позивача в частині визначеної судом суми боргу, з урахуванням нормст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі збільшити, визначену судом суму заборгованості.
Також, перевіривши стягнуту судом суму 3% річних - 1336,12 грн., яку суд стягнув з відповідача на користь позивача з наявним у справі Розрахунком 3% річних (а.с.9- зворот), колегія суддів повністю погоджується з цією сумою, оскільки сума 3% річних вказана в останній колонці розрахунку при підрахуванні відповідає визначеній судом сумі 1336,12 грн.
Перевіряючи нараховані судом суми компенсації за інфляцію в межах визначеного судом строку позовної давності, колегія судів, провівши власні підрахунки встановила, що інфляційні втрати становлять 1209,86 грн., а не 1612,09 грн., як визначив суд.
З розрахунку суми компенсації за інфляцією, наданою позивачем вбачається - остання колонка розрахунку, що станом на грудень 2017 року компенсація за інфляцією склала - 0, 00 грн., а за січень 2018 компенсація за інфляцією склала-201,29 грн.; лютий 2018-200,54 грн.; березень 2018-206,50 грн.; квітень 2018-184,83 грн.; травень, червень та грудень 2018-0,00 грн.; січень 2019-46,19; лютий 2019-87,47 грн.; березень 2019-81,14 грн.; квітень 2019-56,20 грн.; травень 2019 - 50,48 грн.; червень 2019- 0,28 грн.; жовтень, листопад та грудень 2019 - 0,00 грн.; січень 2020 -26,53 грн.; лютий 2020 - 27,49 грн.; березень 2020 - 26,23 грн.; квітень 2020 -14,69 грн.; травень 2020 - 1,40 грн.; червень, жовтень -2020 - 0,00 грн.
Підрахувавши наведені вище визначені позивачем у наданому розрахунку суми компенсації інфляційних втрат, відображених в останній колонці розрахунку, отримуємо суму - 1 211,29 грн., а не 1612,09 грн., як визначив місцевий суд у рішенні, тому колегія суддів дійшла висновку про зменшення суми визначених судом інфляційних втрат з 1612,09 грн. до 1 211,29 грн.
Таким чином, оскільки рішення суду підлягає зміні в частині зменшення суми інфляційних втрат, відповідно перерозподілу підлягає і стягнутий судом з відповідача на користь позивача судовий збір, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.
Так, враховуючи, що сума основного боргу за надані позивачем послуги залишилась незмінною - 23 264 грн., як і незмінною залишається сума 3% річних визначених судом - 1336,12 грн., проте зменшенню підлягають інфляційні втрати з 1612,09 грн. до 1 211,29 грн., загальна сума до стягнення буде становити - 25 811,41грн. (23 264 грн.+ 1336,12 грн. + 1 211,29 грн.=25 811,41 грн.).
Ціна позову при зверненні до суду становила - 46 964,46 грн., оскільки в загальному порядку стягненню з відповідача підлягає сума - 25 811,41грн., це становить 54,95% від заявленої позивачем суми позову.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2102 грн. і таким чином 54,95 % від цієї суми становить 1155,05 грн., тому зменшенню підлягає і судовий збір стягнутий з відповідача на користь позивача з 1177,12 грн. до 1155,05 грн. (а.с.2, т.1)
Відповідачем за подачу апеляційної скарги на оскаржуване судове рішення було сплачено судовий збір в розмірі 1765,68 грн., відповідно 54,95% від цієї суми становить 970,24 грн. (1765,68х54,95/100=970,24 грн.), тому стягненню з позивача на користь відповідача за розгляд справи підлягає стягненню судовий в розмірі 795,44 грн., відповідно до задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог (45,05 % - це частина незадоволених позовних вимог позивача).
Відповідно до положень ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, на відповідача після перегляду рішення в апеляційному порядку покладено більшу частину судового збору - 1155,05грн., а на відповідача меншу - 795,44 грн., різниця в розмірі 359,61 грн. (1155,05 грн. - 795,44 = 359,61 грн.) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не врахував норми ст.1281 ЦК України, оскільки не звернувся до нотаріальної контори з вимогою до спадкоємців після смерті його матері про погашення суму заборгованості, тому втратив право на стягнення суми боргу зі спадкоємців, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позов було подано, як до наймача квартир ОСОБА_7 , так і до ОСОБА_1 - члена сім'ї наймача та користувача послуг та відповідно до положень ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки відповідач проживав зі своєю матір'ю на час її смерті, останній автоматично вважається таким, що прийняв спадщину після померлої.
Виходячи з норм ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві, тобто борг померлої матері, як і самого ОСОБА_1 , який виник з 2013 року у відповідності норм чинного законодавства покладається на спадкоємця, яким у даному випадку є відповідач по справі, тому доводи про те, що суд повинен був стягнути з нього не всю суму заборгованості, а її половину не заслуговують на увагу.
Інші доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення норм процесуального права та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2021 року в частині інфляційних втрат та судового збору змінити, зменшити суму інфляційних втрат, стягнутих з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» з 1612,09 грн. до 1 211,29 грн., відповідно, зменшивши суму судового збору стягнутого з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» з 1177,12 грн. до 1155,05 грн. та з урахуванням положень ч.10 ст.141 ЦПК України, остаточно зменшити суму судового збору стягнутого з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» з 1155,05 грн. до 359,61 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 23 березня 2022 року.
Головуючий:
Судді: