Провадження № 22-ц/803/1393/22 Справа № 177/802/19 Суддя у 1-й інстанції - Кащук Д.А. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
22 березня 2022 року м.Кривий Ріг
справа № 177/802/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Остапенко В.О.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Євтодій К.С.,
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2021 року, яке ухвалено суддею Кащук Д.А. у смт Софіївка Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 вересня 2021 року, -
В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат на будівництво будинку та про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що вона мешкала однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_2 в період з грудня 2013 року по липень 2017 року. У вказаний період сторони по справі побудували житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються актом від 05.04.2019 року, складеним за участі депутата Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Жулькової Катерини Олегівни та мешканців АДРЕСА_1 : ОСОБА_3 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_4 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 .
Шлюб між позивачем та відповідачем не укладався.
Свої кошти, накопичені за час окремого проживання, вона витратила у придбання будівельних матеріалів та оплату послуг будівельних та ремонтних робіт будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вважала, що їхні з відповідачем відносини будуть міцними та довгими.
Позивач звернулась до відповідача з пропозицією відшкодувати витрачені нею грошові кошти на придбання будівельних матеріалів та оплату послуг будівельних та ремонтних робіт будинку, однак відповідач безпідставно їй відмовив, посилаючись на те, що це його особистий будинок і він нічого відшкодовувати не буде, після чого позивач вирішила звернутися до суду за захистом своїх цивільних прав.
На підставі викладеного вище позивач, уточнивши позовні вимоги, просила суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з грудня 2013 року по липень 2017 року, стягнути з відповідача ОСОБА_2 грошові кошти, у розмірі 174255,5 грн., які є її особистою приватною власністю та витрачені нею на придбання будівельних матеріалів, а також на проведення ремонтних робіт у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі.
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2021 року позов задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з грудня 2013 року по липень 2017 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 115499,66 грн., які витрачені нею на придбання будівельних матеріалів у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору 1539,20 грн.
У решті позовних вимог - відмовити.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог позивача посилаючись на те, що сторони по справі проживали однією сім'єю та вели спільний бюджет, тому не можна вважати, що кошти витрачені на будівництво будинку були особистою власністю позивача, оскільки відповідач працює, має певний дохід та надавав позивачу кошти на придбання будівельних матеріалів. Доказів того, що витрачені на будівництво кошти були особистими коштами позивача матеріали справи не містять.
Крім того відповідач зауважує, що присудження позивачу компенсації ставить для позивача непомірний тягар, оскільки він не має відповідного матеріального забезпечення та матеріальних заощаджень.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що будівельні матеріали згідно квитанцій та товарних накладних для будівництва та ремонту житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , були придбані у період спільного проживання однією сім'єю позивача та відповідача, позивач несла нарівні з відповідачем тягар витрат на придбання будівельних матеріалів, тому наявні правові підстави для присудження з відповідача на користь позивача компенсації половини цих витрат.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 № 55 (далі - Інструкція).
Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.
У Постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16- ц, колегія суддів зазначила, що визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, використані для самочинного будівництва, є неправильно обраним способом захисту цивільного права. З приводу поділу будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких складалися об'єкти незавершеного будівництва на території домоволодіння, суди підкреслили, що така позовна вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб, тобто до визнання права власності.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
За системним тлумаченням частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України, згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно.
У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того, хто її спростовує. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і є її процесуальним обов'язком.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, за час спільного проживання сторонами по справі було придбано у приватну власність, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 грудня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Тищенком О.І., реєстровий № 6455 земельну ділянку площею 0,1731 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с.9-13).
Сторонами по справі витрачались кошти на придбання будівельних матеріалів та оплату послуг з будівельних та ремонтних робіт будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договорами, квитанціями та чеками про оплату будівельних матеріалів (том 1 а.с.16-45).
Відповідно висновку будівельно-технічної експертизи № 8-20 від 19 серпня 2020 року вартість фактично виконаних будівельних робіт з будівництва житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 2017 рік становить - 348 511 грн. без ПДВ., в тому числі вартість використаних матеріалів становить - 230 999,31 грн., в т.ч. ПДВ. Експертом враховувались дані з матеріалів справи - накладні та рахунки на будівельні матеріали, а в разі відсутності - середньо ринкові вартості будівельних матеріалів на час будівництва -2017 рік (том 1 а.с.115-156).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу сторонами по справі було витрачено 348 511 грн. на виконання ремонтних робіт та робіт з будівництва житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1
На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 115499,66 грн., тобто половини вартості понесених сторонами витрат на придбання будівельних матеріалів для будування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та витрат для проведення робіт з будівництва вказаного житлового будинку.
При цьому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині доводи апеляційної скарги про те, що сторони по справі проживали однією сім'єю та вели спільний бюджет, тому не можна вважати, що кошти витрачені на будівництво будинку були особистою власністю позивача, оскільки відповідач працює, має певний дохід та надавав позивачу кошти на придбання будівельних матеріалів. Доказів того, що витрачені на будівництво кошти були особистими коштами позивача матеріали справи не містять, оскільки оскаржуваним рішенням не встановлено факту того, що кошти витрачені на будівництво будинку були особистою власністю позивача, а стягнута з відповідача на користь позивача половина вартості понесених сторонами витрат на придбання будівельних матеріалів у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині доводи апеляційної скарги про те, що присудження позивачу компенсації ставить для позивача непомірний тягар, оскільки він не має відповідного матеріального забезпечення та матеріальних заощаджень, оскільки окрім посилання на вказані обставини відповідачем по справі не надано належних та допустимих доказів того, що виплата грошової компенсації позивачу є для нього непомірним тягарем.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної та доповнень до апеляційної скарги - відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, в той час як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2021 року, в оскаржуваній частині, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 23 березня 2022 року.
Головуючий:
Судді: