10 березня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/66/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років військової служби з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.13).
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2021 №84 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , станом на день звільнення загальна вислуга років складає 10 років 06 місяців 19 днів, у зв'язку з чим, на його переконання позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років військової служби. Однак, до теперішнього часу відповідачем не виплачено позивачу таку грошову допомогу. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною. Також, посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.04.2018 у справі №806/2104/17.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову (а.с.19-21), які мотивовані тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений ч.5 ст.122 КАС України. Також вказує, що ОСОБА_1 був звільнений з в/ч НОМЕР_1 згідно наказу командира №84 від 25.03.2021 на підставі пп.а п.2 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із закінченням контракту. Зазначав, що на станом на день виключення зі списків військової частини позивач мав вислугу років, яка складала: календарна - 06 років 05 місяців 27 днів, пільгова - 04 роки 00 місяців 22 днів, загальна вислуга років - 10 років 06 місяців 19 днів. Вказував, що Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам. Відповідно до пункту 2 розділу XXXII даного Порядку у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів, закінченнями строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільненні з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше. Отже, на думку відповідача, лише при наявності вислуги років саме у календарному обчисленні в обсязі 10 років, дає право на отримання одноразової грошової допомоги, а у ОСОБА_1 вислуга років в календарному обчисленні 6 років 05 місяців 27 днів. Тому, вважає, що у позивача не виникло право на отримання такої допомоги.
Дослідивши докази і письмові пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з таких підстав.
Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами у справі, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та був звільнений з військової служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2021 №84 на підставі підпункту “а” п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” ((у зв'язку із закінченням строку контракту) (а.с.4).
Згідно даного наказу на момент звільнення позивача вислуга років складала: календарна - 06 років 05 місяців 27 днів, пільгова - 04 роки 00 місяців 22 дні, загальна вислуга років - 10 років 06 місяців 19 днів.
ОСОБА_1 при звільненні отримав грошове забезпечення, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2018-2021 роки, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, проте одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби не отримував.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою, сьомою статті 43 Конституції України передбачено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Спірні відносини щодо соціального і правового захисту військовослужбовців, в тому числі щодо права на одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні зі служби, регулюються нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За приписами частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз.1 п.2 ст.15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Аналогічна правова норма міститься в абзаці 3 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі за текстом - Порядок №393).
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З аналізу частини другої статті 233 КЗпП слідує, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, не обмежується будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Так, Верховний Суд у постанові від 07.02.2022 у справі №420/7697/21, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України "Про оплату праці", Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 820/4748/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 812/1255/17, від 02 липня 2020 року у справі № 812/792/17.
Крім того, висновок щодо необхідності керуватися частиною другою статті 233 КЗпП при зверненні особи з вимогами нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, визначеної частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII, викладено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 807/363/18.
Отже, враховуючи викладене, при обрахунку строку звернення до суду застосуванню у цій справі підлягають положення частини другої статті 233 КЗпП, тому відсутні підстави для застосування частини п'ятої статті 122 КАС України.
За змістом правових норм абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII та абзацу третього пункту 10 Порядку №393 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на таку одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.
В розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, що звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, які мають вислугу 10 років і більше, має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-XII є наявність “вислуги 10 років і більше”.
Суд зазначає, що в частині другій статті 15 Закону №2011-XII відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі №806/2104/17.
Більш того, законодавець не надає визначень ні "календарної вислуги років" ні пільгової вислуги років". Нормами Порядку №393 та Закону №2011-XII законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, такі військовослужбовці мають право на спірну одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах).
При цьому, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.
Відповідно до пп.а п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): у зв'язку із закінченням строку контракту.
Отже, позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту за наявності вислуги років 10 років 06 місяців 19 днів, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII. Розмір такої допомоги визначається у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача, тобто за 6 років.
Відповідно до розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260 (далі за текстом - Порядок №260), у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу та звільняються зі служби за власним бажанням, іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413, та мають вислугу десять календарних років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Тобто, в даному Порядку №260 допущено власне трактування положень статті 15 Закону №2011-XII та пункту 10 Порядку №393.
В силу вимог ст.7 КАС України норми Порядку №260 не мають вищої юридичної сили у відношенні до Закону №2011-XII та Порядку №393, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та зміст наведених норм законодавства, суд дійшов висновку про наявність у Військової частини НОМЕР_1 , станом на час звільнення ОСОБА_2 , обов'язку щодо виплати останньому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Однак, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження факту нарахування та виплати позивачу такої грошової допомоги, станом на час його звільнення, так само як і доказів відсутності підстав для такої виплати.
Отже, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З огляду на норми ч.4 ст.245 КАС України, враховуючи викладене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення, є передчасною та задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не оскаржуються дії чи бездіяльність відповідача щодо правильності обрахунку розміру виплати такої допомоги позивача, а тому судом не вирішувався відповідний публічно-правовий спір.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.
При цьому, суд зазначає, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (ч.4 ст.372 КАС України).
У разі ухилення відповідача від виконання у встановлений судом строк зобов'язання, покладеного на нього рішенням суду, це рішення підлягає примусовому виконанню у порядку, установленому Законом України "Про виконавче провадження".
У разі можливих зловживань з боку відповідача при виконанні цього рішення, позивач вправі на підставі статті 383 КАС України подати до суду заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Судові витрати сторонами не понесені.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Вйськової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина