Справа № 697/2331/21
Провадження № 2/697/85/2022
16 березня 2022 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Льон О.М.
за участю секретаря с/з Чемерис Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Канів Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Гончарука Андрія Володимировича в інтересах ОСОБА_2 до Канівського комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садка) № 5 'Зайчик' про визнання незаконним, скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення позивача на роботі та зобов'язання виплатити зарплату, -
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Канівського комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садка) № 5 'Зайчик' про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення позивача на роботі та зобов'язання виплатити зарплату. Позовні вимоги мотивує тим, що вона працює в Комунальному закладі відділу освіти Канівської міської ради дитячий заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №5, «Зайчик» "машинистом з прання та ремонту білизни". У листопаді 2021 року нею було виявлено грубе порушення її конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що від неї постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження прав працівника щодо повноцінної роботи. Позивач неодноразово повідомляла відповідача про протиправність його дій. Незважаючи на це 08.11.2021 відповідачем ОСОБА_2 було вручено Наказ №55-к від 08.11.2021 про відсторонення її з роботи з 08.11.2021 на час відчутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Вважає даний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він не відповідає вимогам ст.ст.43,49 Конституції України. Вважає, що відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни. Зазначає, що Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Згідно ст.46 КЗпПУ відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Правової можливості відсторонення працівників від роботи із підстав визначених у наказі про відсторонення не передбачено. Вважає, що діюча постанова про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню, тому не вбачає правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватись від короновірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби. Просить визнати незаконним та скасувати наказ відповідача №55-к від 08.11.2021 про відсторонення позивача від роботи; поновити її на роботі з 08.11.2021; зобов'язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за фактичний час незаконного відсторонення від роботи та стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою судді Канівського міськрайонного суду Льон О.М. від 17.11.2021 позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
19.11.2021 ОСОБА_2 усунуто недоліки зазначені в ухвалі суду.
Ухвалою судді Канівського міськрайонного суду від 23.11.2021 справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін в судове засідання для дачі пояснень.
08.12.2021 представником відповідача - адвокатом Бовшиком М.Ю. подано до cуду відзив на позовну заяву, в якому посить відмовити у задоволенні позовної заяви та стягнути з ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн. та зазначає, що на момент звернення до суду ОСОБА_2 займає посаду "Машиніст з прання білизни» Канівського комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садка) № 5 'Зайчик' з 16.03.2011. 01.11.2021 було видане повідолення № 30 від 01.11.2021 «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», що адресоване позивачу. У зазначеному повідомленні вказано, що з огляду на положення статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов' язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, з 08.11.2021 позивач буде відсторонений від роботи в разі ненадання документу, що підтверджує отримання профілактичного шеплення від COVID-19 або довідки про наявність в позивача абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595. 01.11.2021 позивачу було запропоновано ознайомитися зі змістом даного повідомлення, про те вона відмовилася від даної пропозиції, тому їй було зачитано зміст повідомлення та складено відповідний акт №31 від 01.11.2021. 08.11.2021 ОСОБА_2 з'явилася в приміщенні Канівського комунального закладу дошкілької освіти (ясла-садочок) комбінованого типу № 5 «Зайчик» Канівської міської ради Черкаської області. Перед початком виконання трудових функцій, позивачу було запропоновано надати документ, що підтверджує отримання профілактичного шеплення від COVID-19 або довідки про наявність в неї, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, однак вона відмовилася надати вищевказану інформацію, про що було складено відповідний акт. Відтак, позивач належним чином та завчасно була попереджена про необхідність виконання вимог законодавства, мала достатній час для отримання принаймні однієї дози вакцини та отримання документу, який би підтверджував наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або ж отримати довідку про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. У зв'язку з вказаним, наказом від 08.11.2021 № 55-к позивача було відсторонено від роботи з 08.11.2021 до моменту усунення обставин, що стали причною для відсторонення з яким вона була ознайомлена 08.11.2021, що підтвердила підписом.
07.02.2022 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду від 07.02.2022 відмовлено позивачу ОСОБА_2 та її представнику - адвокату Гончаруку А.В. у прийнятті заяви про зменшення розміру позовних вимог від 07.02.2022.
Позивач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Гончарук А.В. у судове засідання не з'явилися, подали до суду заяву про розгляд справи без їх участі.
Представник відповідача Бовшик М.Ю. у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, на підставі наявних матеріалів.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З наданої копії трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що з 22.11.2010 вона працює в Дошкільному закладі № 8 «Зайчик» та з 16.03.2011 згідно наказу № 23-к від 14.03.2011 Позивач була переведена на роботу в Дошкільний заклад № 8 «Зайчик» на посаду «Машиніст з прання білизни" (а.с.21).
З повідомлення в.о. директора Канівського комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садка) № 5 'Зайчик' Тясмин Т.В. № 30 від 01.11.2021 «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», що адресоване ОСОБА_2 , вбачається, що з 08.11.2021 на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 обов'язкове для працівників закладів освіти. На підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» № 2153 від 04.10.2021 повинні до 05 листопада 2021 надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 №595. Якщо до цієї дати вона не надає один із зазначених документів, 08 листопада 2021 року буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-111 (а.с.40).
З акта Канівського комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садка) № 5 'Зайчик' №31 від 01.11.2021 «Про відмову ОСОБА_2 ознайомитись з повідомленням про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» вбачається, що в.о. директора Канівського комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 5 «Зайчик» Тясмін Т.В., у присутності вихователя-методиста ОСОБА_4 , соціального педагога ОСОБА_5 , вихователя ОСОБА_6 , запропонували ОСОБА_2 ознайомитися із повідомленням про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та засвідчити ознайомлення особистим підписом. ОСОБА_2 було зачитано зміст повідомлення, після чого остання повідомила, що з повідомленням не згідна, тому підпис не поставила (а.с.41).
З акта Канівського комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садка) № 5 'Зайчик' №32 від 08.11.2021 «Про відмову ОСОБА_2 надати документ про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID- 19» вбачається, що в.о. директора Тясмін Т.В. , у присутності вихователя-методиста ОСОБА_4 , соціального педагога ОСОБА_5 , вихователя ОСОБА_6 , сестри медичної старшої ОСОБА_8 , голови профспілки ОСОБА_9 , запропонували ОСОБА_2 "машиністу по пранню та ремонту білизни", надати документ, що підтверджує той факт, що вона отримала обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19 або докази того, що в неї є протипоказання до щеплення. ОСОБА_2 відмовилась від пропозиції та не надала відповідного документа (а.с.42).
Наказом №55-к від 08.11.2021 ОСОБА_2 була відсторонена від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати Підставою вказаного наказу зазначені: повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_2 від 01.11.2021 №30, акт по відмову ОСОБА_2 отримати ознайомлення з повідомленням про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01.11.2021 №31, акт про відмову ОСОБА_2 надати документ про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 08.11.2021 №32 (а.с.43).
Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров'я України (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники:
центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів;
місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;
закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.10.2019 року № 2070).
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)
Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.
Таким чином, якщо ставити питання обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказу МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Позивач ОСОБА_2 до суду не надала доказів, що вона має такий стан здоров'я, що є перешкодою для вакцинування.
Відповідач, видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ №1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 року № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.
Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.
Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КзпП).
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункті 10 Постанови від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).
В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов'язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Між тим, такі втручання цілком припустимі.
Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 у рішенні у справі "Вавржичка та інші проти Чеської Республіки" (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):
«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15.11.2016, з додатковим посиланням).»
ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):
«Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи:
«285. … Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
Стосовно сумнівності ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров'я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов'язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».
Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:
«306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
Верховний Суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021 у справі №331/5291/19):
«Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто було виправданим.
Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.
Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов'язкового щеплення.
Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Таким чином суд вважає, що керівник закладу дошкільної освіти, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_2 від роботи.
Що стосується вимоги позивача про поновлення на роботі, слід зазначити наступне.
В законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату).
Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов'язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.
Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.
Враховуючи те, що відсторонення від роботи є своєрідне призупинення трудових правовідносин, та є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, то суд приходить до переконання, що не підлягає до задоволення вимога позивача про поновлення її на роботі. Окрім того, оскільки вимога позивача про визнання протиправним та скасування Наказу №55-к від 08.11.2021 судом задоволенню не підлягає, тому не підлягає до задоволення вимога про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення, починаючи з 08.11.2021 до поновлення на роботі.
На підставі вище викладеного та враховуючи лист Верховного суду №3223/0/208-21 від 24.12.2021 «Щодо правового регулювання на національному рівні питання відсторонення працівників у зв'язку з відсутністю у них щеплення від гострої респіраторної хвороби "COVID-19", спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, тому судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.
Щодо заяви представника відповідача про стягнення з позивача коштів на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн., суд дійшов наступного.
Представником відповідача на підтвердження витрат Канівського комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садка) № 5 'Зайчик' на правову допомогу надано договір про надання правової допомоги №72 від 01.12.2021, заяву про попередній розрахунок суми судових витрат від 07.12.2021, детальний опис робіт, виконаних адвокатом від 07.12.2021, акт прийому-передачі виконаних робіт від 07.12.2021 до договору №72 від 01.12.2021 та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 96 від 07.12.2021 на суму 5000,00 грн..
Згідно наданих доказів вбчається, що відповідачем було сплачено його представнику 5000,00 грн. готівкою як витрати відповідача на правову допомогу. Іншого порядку проведення розрахунків зі сплати гонорару між Відповідачем та його представником адвокатом Бовшиком М.Ю. у договорі про правову допомогу та додатковій угоді до нього не передбачено та в судовому засіданні не підтверджено.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 5 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України.
Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Казначейство України здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету. При реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі).
Наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 року за №419/20732, затверджено Порядок реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України (надалі - Порядок №309).
Пунктом 2.2 Порядку №309 передбачено, що розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати взяття бюджетного зобов'язання подають до відповідного органу Казначейства Реєстр бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів за формою згідно з додатком 1 на паперових (у двох примірниках) та електронних носіях і оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов'язання.
Відповідно до пункту 2.4 Порядку №309 розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати прийняття ними до виконання бюджетного фінансового зобов'язання, якщо інше не передбачено бюджетним зобов'язанням, подають до відповідного органу Казначейства Реєстр фінансових зобов'язань за формою згідно з додатком 2 на паперових (у двох примірниках) та електронних носіях, а також оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов'язання та бюджетного фінансового зобов'язання.
Згідно з пунктом 2.7 Порядку №309 після перевірки підтвердних документів по одному примірнику Реєстру та/або Реєстру фінансових зобов'язань і заявки на видачу готівки повертаються розпоряднику бюджетних коштів, а інші примірники цих документів залишаються на зберіганні в органі Казначейства. Форма заявки на видачу готівки затверджується Мінфіном.
Документи, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов'язання та/або бюджетного фінансового зобов'язання, повертаються розпоряднику з відміткою "зареєстровано та взято на облік".
Наказом Міністерства фінансів України від 23.08.2012 №938, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.09.2012 року за №1569/21881, затверджено Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів (надалі - Порядок №938).
Цей Порядок регламентує організаційні взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), фінансовими органами та/або Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, районними, міськими, районними у містах, сільськими, селищними радами, радами об'єднаних територіальних громад або їх виконавчими органами чи міськими, селищними, сільськими головами, головами об'єднаних територіальних громад (в разі якщо відповідні органи не створені) (далі - місцеві фінансові органи), платниками податків, розпорядниками бюджетних коштів та одержувачами бюджетних коштів у процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів органами Казначейства.
Згідно з пунктом 2.1 Порядку №938 казначейське обслуговування коштів місцевих бюджетів здійснюється органами Казначейства відповідно до законодавства.
Пунктом 7.1 Порядку №938 передбачено, що відповідно до помісячного розпису асигнувань загального фонду місцевих бюджетів місцеві фінансові органи проводять розподіл коштів загального фонду місцевих бюджетів з урахуванням зареєстрованих фінансових зобов'язань (крім оплати праці та нарахувань на заробітну плату та виділення коштів для надання кредитів) та подають органам Казначейства розпорядження про виділення коштів загального фонду місцевих бюджетів (додаток 17 до цього Порядку) на паперових та електронних носіях у розрізі головних розпорядників. Розпорядження про виділення коштів загального фонду місцевих бюджетів затверджується головою місцевого органу виконавчої влади (органу місцевого самоврядування) або, за його дорученням, одним з його заступників (керівником фінансового органу). У розпорядженні зазначаються особові рахунки головних розпорядників або, якщо головні розпорядники відповідного місцевого бюджету не мають мережі підвідомчих установ, зазначаються їх реєстраційні рахунки.
Оскільки відповідно до бюджетного законодавства розрахунки підприємств, установ, організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів за виконані роботи здійснюються у безготівковій формі, а самі оригінали чи належним чином засвідчені копії документів про надані послуги реєструються в органах Казначейської служби, документи надані представником відповідача на підтвердження витрат на правову допомогу Відповідача, є недопустимими доказами, оскільки не відповідають вимогам законодавства, а тому судові витрати відповідача не підлягають стягненню з позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,12,13,19,81, 258, 259, 263-264, 274, 279 ЦПК України, суд -,-
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Канівського комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садка) № 5 'Зайчик' про визнання незаконним, скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення позивача на роботі та зобов'язання виплатити зарплату - відмовити повністю.
У стягненні витрат Канівського комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садка) № 5 'Зайчик' на правничу допомогу в розмірі 5000, 00 грн. - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Черкаського апеляційного суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 22.03.2022.
Головуючий О . М . Льон