Ленінський районний суд м.Полтави
Справа № 553/238/22
Провадження № 2-о/553/22/2022
Іменем України
21.03.2022м. Полтава
Ленінський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді: Новака Ю.Д.,
при секретарі: Каленіченко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, -
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису, в якій просить суд видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 на строк 6 (шість) місяців із заборонами щодо:
• перебування в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
• наближення ближче ніж на 200 м. до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
• наближення ближче ніж на 200 м. до місця перебування ОСОБА_1 та переслідування її;
• особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
• ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1 або контактування з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб;
• обмеження спілкування з постраждалою ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 04.02.2022 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, призначено судове засідання.
Заявник ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій зазначила, що заяву підтримує та просила суд її задовольнити, провести судове зсідання без її участі.
заінтересована особа - ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили, що не перешкоджає можливості вирішення заяви по суті.
Суд, дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, повно з'ясувавши фактичні обставини, проаналізувавши надані докази та документи, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно заяви ОСОБА_1 проживає одиноко, має поганий стан здоров'я. Останнім часом її онук - ОСОБА_2 , який веде антисоціальний спосіб життя, перебуваючи у нетверезому стані, намагається потрапити до неї у квартиру, попри те, що вона його не впускає.
Потрапивши у квартиру онук періодично піднімає на неї руку, б'є та ображає. У них виникають конфлікти, які супроводжуються словесними образами, погрозами та бійками. Вона зазнає постійного психологічного тиску та насильства з боку ОСОБА_2 , що полягає у погрозах їй, нецензурному висловлюванні на її адресу, що принижують її честь та гідність, заподіянні їй тілесних ушкоджень та фізичного болю.
У зв'язку із ситуацією, що склалася вона зверталася до Полтавського відділу поліції, працівниками якого проведено виховні бесіди, однак вони результату не дали. Також неодноразово працівниками поліції був виданий тимчасовий заборонний припис: 29.10.2021 серія АА №251806 та 23.01.2022 серія АА № 251833.
Відповідно до вимог ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких дід (баба) та онук (онука), батьки та діти, інші родичі.
Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено значення термінів, які вживаються в цьому ж законі, зокрема:
- домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала, а також погрози вчинення таких діянь;
- психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
- фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру;
- економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
З огляду на зазначені обставини щодо наявності психологічного, фізичного та економічного насильства, що чинить ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , а також наміри останнього, що виражаються у погрозах, суд вважає, що ОСОБА_1 , як жертва такого насильства, потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Як встановлено в п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", під домашнім насильством розуміються діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Обмежувальним приписом можуть бути визначені один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, передбачених в ч. 2 ст. 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", зокрема, заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою.
Відповідно до положень ч. 4 вказаного Закону обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Статтею 21 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 та п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника із заявою про видачу якого може звернутися постраждала особа.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні.
За змістом норми п.п. 14, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи; фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відтак, з одного боку з огляду на характер вчиненого насильства у сім'ї держава зобов'язана сприяти припиненню домашньому насильству, наданню допомоги та захисту постраждалої особи, відшкодуванню їй завданої шкоди (п. 12 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству), з іншого, забезпечити належне розслідування випадків домашнього насильства з метою притягнення, в разі обґрунтованих підстав, до відповідальності кривдників, обумовити зміну їхньої поведінки.
На рівні з заходами відповідальності, заснованими згідно з положеннями Кримінального Кодексу України, Кодексу України про адміністративне правопорушення, є необхідним застосування відповідних програм для кривдників як комплексу заходів, що спрямовані на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків.
Суд зазначає, що обмежувальні заходи для кривдника в значній мірі пересікаються з відповідними правами, визначеними "Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод", зокрема: його правом на справедливий суд, що гарантує швидкий та неупереджений розгляд справи з ухваленням остаточного рішення як умови правової визначеності в можливих спірних відносинах; правом на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, яке за приписами ст. 8 Конвенції передбачає обов'язок органів державної влади здійснити втручання у здійснення цього права згідно лише із законом для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб; правом на вільне володіння майном (ст. 1 протоколу 1 Конвенції).
У своїй постанові № 766/13927/20-ц Верховний Суд зазначив, що "у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи.
Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких насідків його вчинення, а також смерті такої особи.»
Крім того, Верховний Суд зазначив, що "враховуючи положення Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право власності. Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Суд зазначає, що існування домашнього насилля, а також рівень загрози відносно потерпілих не обмежується оцінкою доказів (речових, письмових, електронних) на предмет підтвердження відповідних фактів, а здійснюється судом у взаємній прив'язці до виявлених на час розгляду справи додаткових даних, заснованих, зокрема, на поясненнях учасників, їх емоційного стану у цей час, виказаних хвилювань та побоювань. При вирішенні питання видачі обмежувального припису пріоритетним слід вважати безпеку особи-потерпілої, упередження загроз домашнього насильства.
Враховуючи викладене, оцінюючи всі встановлені судом обставини та досліджені докази, з урахуванням оцінки виниклих між учасниками конфлікту стосунків, суд приходить до висновку про те, що заявник обґрунтовано звернувся до суду з заявою про видачу обмежувального припису і його права мають бути захищенні судом шляхом видачі відповідного обмежувального припису, оскільки заявник дійсно є постраждалою особою від домашнього насильства, а його кривдником є заінтересована особа ОСОБА_2 .
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 60, 61, 293-294 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - задовольнити.
Видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 на строк 6 (шість) місяців із заборонами щодо:
• перебування в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
• наближення ближче ніж на 200 м. до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
• наближення ближче ніж на 200 м. до місця перебування ОСОБА_1 та переслідування її;
• особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
• ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1 або контактування з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб;
• обмеження спілкування з постраждалою ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі до Полтавського апеляційного суду апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиЮ. Д. Новак