22 березня 2022 року ЛуцькСправа № 140/1805/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання протиправною відмову від 31.12.2021 №11.2-9/17157/2021 у здійсненні перерахунку та виплати як учаснику бойових дій разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком; визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж передбачено ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату як учаснику бойових дій разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій та відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-XII) має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Проте, в порушення вимог Закону №3551-ХІІ, у 2021 році відповідач виплатив вказану допомогу у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 «Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова №325), що становить 1491,00 грн.
Позивач вважає, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.20202 №3-р/2020 набув право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, передбаченому статтею 12 Закону №3551-ХІІ. На звернення позивача щодо перерахування та виплати разової грошової допомоги Департамент повідомив, що відсутня можливість виплатити вказану допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Позивач не погоджується з виплаченою сумою щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та вважає, що відповідачем порушено його право на отримання вказаної допомоги відповідно до чинного законодавства.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач у відзиві на адміністративний позов позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити в їх задоволенні у зв'язку із тим, що разова грошова допомога до 5 травня за 2021 рік у розмірі 1491,00 грн позивачу нарахована у повному обсязі відповідно до Закону №3551-ХІІ та Постанови №325.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі, передбаченому ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Листом від 31.12.2021 Департамент повідомив, що відсутня можливість виплатити йому допомогу у збільшеному розмірі, а також відсутні рішення суду про здійснення на його користь будь-яких виплат.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із преамбулою Закону №3551-ХІІ цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
01.01.1999 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-ХІV (далі - Закон №367-ХІV), яким статтю 12 Закону №3551-ХІІ доповнено частиною такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI (далі - Закон №107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону №3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 вказані зміни визнані неконституційними.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №3551-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України (далі - БК України).
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України рішенням від 27.02.2020 №3-р/2-2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22.05.2008 №10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 12 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові №325 установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-ХІІ, учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 1491,00 грн, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 12 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-ХІІ та Постанова №325.
Виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій необхідно застосовувати не Постанову №325, а Закон №3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися учасникам бойових дій у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 12 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-ХІV. Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
При вирішенні даної справи суд, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права (а саме Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-ХІV та Постанови №325), викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 у зразковій справі №440/2722/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Крім того, у судових рішеннях Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20 висловлена правова позиція про те, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги; відмова відповідача в перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом №3551-ХІІ, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном; доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України», заява №63134/00).
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, та беручи до уваги зібрані та досліджені судом докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправними дій щодо відмови у перерахунку та виплаті разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі, визначеному частиною п'ятою статті 12 Закону №3551-ХІІ, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу, як учаснику бойових дій, разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України” від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: договір про надання правової допомоги від 24.01.2022 №24/01/2022, рахунок на оплату від 24.12.2022 №1, квитанція про оплату послуг від 26.01.2022 в сумі 3000,00 грн, акт приймання-передачі наданих послуг №1 за договором про надання правової допомоги №22/11/2021 від 22.11.2021.
Зокрема, як вбачається із акту приймання-передачі наданих послуг від 02.02.2021 №1, який підписаний сторонами договору, адвокат Вічинюк М.А. надав, а клієнт прийняв наступні юридичні послуги, зокрема, аналіз норм чинного законодавства України та судової практики, вироблення правової позиції клієнта та підготовка позову, затрачено часу - 10 год.
Разом з тим, з даного акта слідує, що він був складений ще до укладення договору від 24.01.2022 №24/01/2022, оскільки датований 02.02.2021.
Крім того, відповідно до пункту 9 договору про надання правової допомоги від 24.01.2022 №24/01/2022 встановлено фіксовану вартість юридичних послуг адвоката Вічинюка М.А., передбачених пунктом 1 цього договору, яка становить 2200,00 грн, що є меншою сумою, виставленою у рахунку на оплату. При цьому перелік послуг за договором про надання правової допомоги ідентичний переліку послуг, наданих відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 02.02.2021 №1.
За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев'ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що справа про визнання протиправною відмову у здійсненні перерахунку та виплати як учаснику бойових дій разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком є незначної складності, а також бере до уваги кількість розглянутих судом аналогічних спорів, у яких наявна стала судова практика у їх вирішенні, розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев'ятою статті 139 КАС України, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 500,00 грн, а решту витрат повинен понести позивач.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Луцької міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Луцької міської ради судові витрати у сумі 500 грн (п'ятсот грн 00 коп.)
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Департамент соціальної політики Луцької міської ради (43025, Волинська область, місто Луцьк, проспект Волі, 4-А, код ЄДРПОУ 03191963).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій