21 березня 2022 року Справа № 160/25276/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
13.12.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.02.2021 року №Ф-11268-53, що складена Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
17.12.2021 року позивачем подано заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки сама вимога на адресу позивача на час звернення із позовом до суду не надходила, а отже позивач був позбавлений можливості як оплатити, так і оскаржити її. Крім того, в період, за який відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок, він був працевлаштованим, а роботодавець позивача, в свою чергу сплачував до бюджету єдиний соціальний внесок із заробітку позивача. Позивач вважає, що нарахування єдиного соціального внеску, як фізичній особі-підприємцю, яка господарську діяльність у відповідний спірний період не здійснювала і доходи не отримувала, та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє його подвійну сплату, безпосередньо особою та роботодавцем, а як наслідок, вимогу необхідно скасувати. Також позивачем заявлено до відшкодування правничу допомогу у сумі 8000 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
20.12.2021 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про забезпечення позову.
13.01.2022 року представником відповідача надано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що твердження позивача про те, що з 2017 року фізичні особи-підприємці, навіть у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, зобов'язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. Починаючи з 01.01.2018 року, у зв'язку з внесеними змінами до Закону №2464 та з метою здійснення контролю за своєчасністю сплати єдиного внеску по цій категорії платників фіскальним органом розроблено алгоритм автоматичного розрахунку нарахувань сум єдиного внеску. Податкова звітність позивачем не подавалася. Враховуючи несплату позивачем нарахованого єдиного внеску, станом на 31.01.2021 року за даними інтегрованої картки платника ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у сумі 37788,74 грн., саме на цю суму і було винесено відповідачем вимогу про сплату боргу. З наведених підстав, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити. Також вказує, що сума правничої допомоги 8000грн., заявлена до відшкодування, є надмірною.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. З власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 з 29.07.2004 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця за кодом 22290000000000052.
12.11.2021 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця; стан - припинено. Номер запису -2002290060002000052.
Згідно з довідкою №24 від 15.11.2021 року ОСОБА_1 працевлаштований в АТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ» на посаді слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування 4 розряду Відділу технічного обслуговування з 07.09.2016 року по теперішній час та отримує заробітну плату.
У відповідності до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування АТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ» за позивача нарахований та сплачений єдиний внесок за період з січня 2017 року по вересень 2021 року.
За даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ОСОБА_1 за технологічним кодом класифікації 71040000 відбулись автоматичні нарахування єдиного внеску:
- за 2017 рік у сумі 8448,0 грн., граничний строк сплати 09.02.2018 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені;
- 1 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені;
- 2 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені;
- 3 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені;
- 4 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені;
- 1 квартал 2019 року 2754,18 гри., граничний строк сплати до 19.04.2019 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені;
- 2 квартал 2019 року 2754,18 гри., граничний строк сплати до 19.07.2019 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені;
- 3 квартал 2019 року 2754,18 грн., граничний строк сплати до 21.10.2019 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені;
- 4 квартал 2019 року 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені;
- 1 квартал 2020 року 2078.12 грн., граничний строк сплати до 21.04.2020 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені;
- 2 квартал 2020 року 1039,06 грн., граничний строк сплати до 20.07.2020 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені;
- 3 квартал 2020 року 3178,12 грн., граничний строк сплати до 19.10.2020 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені;
- 4 квартал 2020 року 2200,00 грн., граничний строк сплати до 19.01.2021 року, станом на 30.12.2021 року нарахування не сплачені.
Відтак, контролюючим органом, на підставі даних інформаційної системи податкового органу, прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.02.2021 року №Ф-11268-53, якою позивачу визначено до сплати недоїмку з єдиного внеску в сумі 37788,74 грн.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Нормами Податкового кодексу України врегульовані відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства; нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини 1статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року), єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону,- на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відповідний правовий висновок зробив Верховний Суд у постановах від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19 (адміністративне провадження №К/9901/36616/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19) та від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нарахування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому від мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску виникла у позивача через його несплату за 2017-2020 роки.
Водночас, у вказаний період позивач перебував у трудових відносинах з АТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ», що підтверджується даними довідки №24 від 15.11.2021 року
Також згідно з наданою позивачем довідкою форми ОК-5 Пенсійного фонду України «Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування» роботодавець позивача протягом 2017-2020 років щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 у належному розмірі від суми нарахованої йому заробітної плати, що перевищувала розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановлений Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік тобто у сумі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Отже, роботодавець - АТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ», нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за позивача як страхувальник єдиний соціальний внесок.
Відповідачем доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017-2020 роках, отримання інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманого працівника, суду не надано.
Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійсненні підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм видно, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.
Нарахування і сплата ЄСВ позивачем як фізичною особою-підприємцем, який у спірний період (2017-2020 роки), не отримуючи доходу як підприємець, перебував одночасно у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо позивачем та його роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
При цьому факт перебування особи на обліку в податковому органі не змінює зазначеного, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
З огляду на викладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 25.02.2021 року №Ф-11268-53 є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності спірної вимоги. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
З огляду на викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією від 02.12.2021 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 908,00 грн.
Суд, розглянувши заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, встановив наступне.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано:
- копію договору про надання правової допомоги від 12.11.2021 року;
- ордер серії АЕ №1093089 від 12.11.2021 року;
- копію акту приймання наданих послуг від 20.01.2022 року;
- квитанцію до прибуткового касового ордера №20-01/1 від 20.01.2022 року.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в акті приймання-передачі наданих послуг, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.
Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження виконання умов договору про надання правової допомоги від 12.11.2021 року, представником позивача подані до суду копію акту приймання наданих послуг від 20.01.2022 року.
Згідно з наданим актом приймання-передачі наданих послуг встановлено, що адвокатом Дмитрук О.М. надано Снесареву В.В. наступні послуги:
- ознайомлення з матеріалами справи (виконавчого провадження), попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, консультування, збір доказів, складення та направлення адвокатського запиту, аналіз відповіді - 4000 грн.;
- формування правової позиції та доказової бази, складення позовної заяви, заяви про забезпечення позову - 4000 грн.
На підтвердження оплати послуг в повному обсязі надано квитанцію до прибуткового касового ордера №20-01/1 від 20.01.2022 року на суму 8000 грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Суд зазначає, що відшкодуванню судом підлягають послуги лише безпосередньо пов'язані з розглядом адміністративної справи.
Відшкодування витрат на такі послуги як ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, консультування, збір доказів, складення та направлення адвокатського запиту, аналіз відповіді формування правової позиції та доказової бази - 4500 грн., не підлягають стягненню з відповідача, оскільки не пов'язані з розглядом адміністративної справи, а надані позивачу адвокатом у межах власної оплатної адвокатської діяльності.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №160/25276/21 в силу статті 12 КАС України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №160/25276/21 не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на предмет спору, те, що справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 3500 гривень за підготовку позовної заяви та заяви про забезпечення позову до суду.
Судом встановлено, що визначені адвокатом дії в акті про надання послуг є частково доведеними та підлягають частковому задоволенню судом у загальному розмірі на суму 3500 грн.
Вказана сума є співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у цій справі.
З огляду на викладене, суд робить висновок про часткове задоволення заяви представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17-А, місто Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.02.2021 року №Ф-11268-53, що складена Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17-А, місто Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот) грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот) грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський